Рішення № 71812868, 26.01.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2018 р. Справа№805/4801/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у склади головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2017 року здавання на пошту позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач неправомірно припинив виплату йому пенсії з 1 квітня 2017 року, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». З посиланням на статтю 8, 46, 92 Конституції України, статті 8, 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючі з квітня 2017 року, пенсії позивачу;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу;

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

27 грудня 2017 року було відкрито провадження у справі та її було призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

11 січня 2018 року судом отриманий відзив відповідача на адміністративний позов. Відповідач позов не визнав просив відмовити в його задоволенні з наступних підстав. ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача як пенсіонер-переселенець і йому виплачується пенсія з 1 вересня 2014 року. На підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби, ОСОБА_1 була припинена виплата пенсії з 1 квітня 2017 року. 13 грудня 2017 року пенсійну справу ОСОБА_1 переглянуто та відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.06.2017 ВПО №11-32/24-17 про поновлення соціальної виплати та особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, останньому було поновлено виплату пенсії. На час подання відзиву відсутній спір, оскільки права позивача відновлені у позасудовий спосіб самим відповідачем.

19 січня 2018 року судом отримана відповідь позивача на відзив відповідача. У відповіді позивач вказав, що на його картковий рахунок пенсії не зарахована. На думку позивача спір не вирішений, оскільки по суті не розглянуті всі його вимоги стосовно факту прийняття відповідачем протиправного рішення про припинення виплати йому пенсії, невиплату пенсії та зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

25 березня 2017 року Слов'янським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та підпунктом 5 пункту 12 «Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016.

17 травня 2017 року ОСОБА_1 подана заява про призначення/перерахунок пенсії.

13 грудня 2017 року Слов'янським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було видане розпорядження №839740 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1

Згідно протоколу від 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 нарахована пенсія за період з квітня по грудень 2017 року в сумі 64982,76 гривень.

11 січня 2018 року Слов'янським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області видана довідка про розмір фактично призначеної та виплаченої пенсії ОСОБА_1 за період 1 січня 2017 року по 31 січня 2018 року, згідно якої розмір фактично виплаченої пенсії становить 95094,14 гривень, в тому числі за період з квітня по грудень 2017 року - 64982,76 гривень, січень 2018 року - 13730,00 гривень.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року на підставі не підтвердження його місця перебування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус внутрішньо переміщеної особи визначений Законом України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Судом встановлено, що 25 березня 2017 року відповідачем прийнято рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та підпунктом 5 пункту 12 «Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016.

Відповідач припинив виплату пенсії через не підтвердження фактичного місця проживання позивача.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058, зокрема, згідно частини 1, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 5 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на який посилається відповідач у спірному рішенні, не регулює правовідносини, які склалася між сторонами.

Враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058, оскільки з квітня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 регулюються питання здійснення соціальних виплат, які призначаються та виплачуються з дотриманням певних умов, але пенсія не є соціальною виплатою.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно припинив виплату позивачу пенсії з 01 квітня 2017 року.

Позивач помилково вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у не виплаті пенсії.

Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень розуміється зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції цього суб'єкта, були об'єктивно необхідні і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У даній справі відповідач вчинив дії (у форми прийняття рішення), якими припинив виплату пенсії.

Обираючи спосіб захисту прав позивача, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, суд керувався наступним.

Відповідно до приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд приймає рішення спрямоване на відновлення прав, свобод чи інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Таким чином, якщо під час розгляду справи по порушення прав, свобод чи інтересів позивача триває, суд приймає рішення про захист/відновлення цих прав.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду за захистом порушених прав, останні були відновлені відповідачем у позасудовому порядку.

Адміністративний позов був зданий на пошту 21 грудня 2017 року, але ще 13 грудня 2017 року відповідачем було прийнято розпорядження про відновлення виплати пенсії позивачу.

Рішення про припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1, прийняте 25 березня 2017 року Слов'янським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, є індивідуальним актом, який стосується прав або інтересів позивача і його дія вичерпалася виконанням.

Таким чином, не зважаючи на протиправність дій та рішення відповідача, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача, оскільки відсутній предмет спору у зв'язку із відновленням його прав.

Судом не приймаються до уваги аргументи позивача про не встановлення факту протиправності рішення відповідача, оскільки адміністративний суд не встановлює факти, які мають юридичне значення.

Вимога позивача про зобов'язання відповідача утриматися від подальшого призупинення виплати пенсії, також не може буті задоволена.

Згідно підпункту 10.3 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративний справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Решта позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачеві з 1 квітня 2017 року також не підлягають задоволенню, оскільки нарахування та виплата пенсії поновлені, а не зарахування грошових коштів на картковий рахунок позивача не входить до компетенції відповідача, а вимога про це не була заявлена у позові.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно до приписів статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: 84122, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Свободи, 3, код ЄДРПОУ 37803258) про визнання протиправною бездіяльності Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у невиплаті, починаючі з квітня 2017 року, пенсії ОСОБА_1; визнання протиправним та скасування рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призупинення (припинення) виплати пенсії ОСОБА_1, зобов'язання Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 негайно після проголошення судового рішення, а також утримання від подальшого призупинення її виплати.

Рішення в повному обсязі складено 26 січня 2018 року. Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.