Постанова № 71812434, 26.01.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/4032/17 Номер провадження 22-ц/775/86/2018

Головуючий у 1 інстанції: Мартиненко В.С. Єдиний унікальний номер 233/4032/17

Суддя - доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/86/2018

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Азевича В.Б., Новосьолової Г.Г.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

позивачки ОСОБА_1, представника відповідача Чернопис А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області цивільну справу №233/4032/17

за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» до ОСОБА_1 про внесення змін до трудової книжки

за апеляційною скаргою Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Посилалась на те, що вона працювала на підприємстві відповідача з 01.03.2017 року по 14.07.2017 року. У червні - липні 2017 року їй не була виплачена заробітна плата, тому 4.07.2017 року вона змушена була написати заяву про звільнення відповідно до п. 3 ст. 38 КЗпП України. Керівником КДНВП "Кварсит" на її заяві власноручно була написана резолюція "ВК, до наказу 14.07.2017 року" та скріплена підписом керівника ОСОБА_3. Згідно наказу відповідача №113 від 14.07.2017 року, підписаного в. о. директора ОСОБА_3 вона була звільнена 14.07.2017 року за власним бажанням за п.3 ст. 38 КзпП України на підставі власної заяви та згоди керівника. При звільненні їй не була виплачена заборгованість по заробітній платі та вихідна допомога, передбачена ст. 44 КзпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку. За її заявою 19 липня 2017 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області був виданий судовий наказ про стягнення з відповідача на її користь заборгованості у розмірі 34 329,34 грн., але за заявою відповідача, у якій він вказав, що її звільнення було здійснене на підставі начебто недійсного наказу, ухвалою суду від 11 серпня 2017 року судовий наказ був скасований. Станом на час подання позову відповідач заборгував їй заробітну плату в сумі 4 540,73 грн. та вихідну допомогу в сумі 22 531,95 грн.. У зв'язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю, що виражено у невиплаті їй заробітної плати та нездійснення повного розрахунку при звільненні їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 3 000 грн.. З урахуванням уточненої позовної заяви позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 4 540,73 грн., вихідну допомогу в сумі 22 531,95 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31 865, 44 грн., у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн..

Відповідач звернувся із зустрічним позовом, у якому просив визнати формулювання причини звільнення позивачки неправильним, запис про звільнення у її трудовій книжці недійсним та змінити формулювання причини звільнення позивачки, вказавши, що вона звільнена за п.4 ст. 40 КзпП України за прогул без поважних причин. В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» з 01 березня по 20 липня 2017 року на посаді інженера з організації праці. Позивачка подала заяву про звільнення відповідно до ч.3 ст. 38 КзпП України, на якій 14.07.2017 року керівником підприємства було поставлено резолюцію. Провідний інженер з підготовки кадрів відділу організації праці та кадрів ОСОБА_4, яка мала повноваження вносити записи у трудові книжки працівників, згідно власної заяви з 07.07.2017 року була переведена до юридичного відділу. Наказ про переведення повинна була створити та належним чином оформити ОСОБА_1, але вона цього не зробила. У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 залишалась одна у відділі організації праці та кадрів, за усним розпорядженням керівника підприємства ключі від кабінету відділу кадрів та від сейфу, де зберігаються трудові книжки працівників і особові картки були передані їй лише для ведення кадрової документації, а саме створення і оформлення кадрових наказів. Повноваженнями щодо внесення записів у трудові книжки працівників ОСОБА_1 наділена не була. Позивачка прийняла до виконання свою заяву, підготувала проект наказу про своє звільнення, на якому були візи начальника юрвідділу та головного бухгалтера, а також підпис позивачки про ознайомлення її з цим наказом, але керівником підприємства наказ підписаний не був та він не був зареєстрований у Книзі наказів з особового складу. Далі позивачка на підставі недійсного наказу самостійно зробила у своїй трудовій книжці запис про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та видала собі трудову книжку, хоча такими повноваженнями наділена не була, а наказ про звільнення її на цій підставі не був підписаний керівником та не зареєстрований належним чином. А тому цей наказ є недійсним та звільнення ОСОБА_1 14.07.2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України не відбулось. Крім того, запис в трудовій книжці не відповідає тексту наказу про звільнення в частині посади ОСОБА_1, а саме: в трудовій книжці вказала посаду інженер з організації праці відділу організації праці та кадрів, а в наказі - провідний інженер з організації праці відділу організації праці та кадрів. Щодо внесення позивачкою недійсних записів у свою трудову книжку та самостійної видачі її собі КДНВП «КВАРСИТ» звернулося з відповідною заявою до відділу поліції по факту підроблення документів та використання підроблених документів, в зв'язку з чим в ЄРДР внесене кримінальне провадження за №12017050380000861 від 21.07.2017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Крім того, ОСОБА_1 не розписалася в книзі обліку трудових книжок. З 17 по 20 липня ОСОБА_1 на роботу не вийшла, в зв'язку з чим було видано наказ про її звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогул без поважних причин.

Заперечуючи проти вимог первісної позовної заяви відповідач посилався також на те, що на посаду провідного інженера з організації праці відділу організації праці та кадрів позивачка призначена не була. Вина підприємства у не проведенні своєчасного розрахунку по заробітній платі відсутня, оскільки наявні форс-мажорні обставини, спричинені зупиненням відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання до Російської Федерації, що стало причиною важкого фінансового становища підприємства, та, відповідно, стало причиною затримки у виплаті заробітної плати. Завдання моральної шкоди позивачу, на думку відповідача, є не доведеним.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за липень 2017 року у розмірі 4 005, 31 грн., вихідну допомогу у розмірі 23 596, 56 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період часу із 17 липня 2017 року по 06 листопада 2017 року включно в розмірі 31 865, 44 грн., всього 59 467, 31 грн. без відрахування обов'язкових податків та платежів, у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволені зустрічного позову Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» до ОСОБА_1 про внесення змін до трудової книжки відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2 240,00 грн..

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1. Посилається на те, що рішення прийняте судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Суд прийняв до уваги переважно доводи ОСОБА_1, які ґрунтувалися лише на її усних твердженнях та показаннях свідка ОСОБА_5, у той же час судом не прийняті до уваги письмові докази відповідача та показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, тобто справа розглянута однобічно та необ'єктивно, у звязку з чим у заявника апеляційної скарги є сумніви у неупередженості суду. Стягуючи заборгованість по заробітній платі суд беззастережно прийняв до уваги позицію позивачки в тому, що вона була призначена на посаду провідного інженера з організації праці, взявши до уваги лише розрахунковий листок ОСОБА_1 за червень, липень 2017 року, де зазначена її посада «провідний інженер з організації праці та кадрів" , а також показання ОСОБА_5 про те, що позивачка працювала на посаді провідного інженера з організації праці і про це був виданий відповідний наказ. Але ж розрахунковий листок ОСОБА_1 за червень, липень 2017 року безпідставно та у незаконний спосіб створила та внесла у бухгалтерську програму підприємства саме свідок ОСОБА_5, яка працювала (звільнена 17.07.20017 року) у КДНВП "Кварсит" на посаді провідного бухгалтера та в її обов'язки входило нарахування заробітної плати працівникам підприємства. Суд не звернув уваги на доводи представника підприємства про те, що позивачка не була призначена на посаду провідного інженера з організації праці, що підтверджено документально, зміни до шатного розкладу не вносились, наказ про її призначення чи переведення не видавався. Також у трудовій книжці позивачки внесений запис про призначення її на посаду інженера з організації праці відділу організації праці та кадрів і про звільнення її за власним бажанням. Запис про переведення на посаду провідного інженера з організації праці відсутній, що спростовує твердження позивачки проте, що вона у червні - липні 2017 року працювала на посаді провідного інженера з організації праці, так як запис про таке переведення повинен бути внесений згідно п. п. 2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзазхисту від 29.07.1993 року №58. У рішенні зі слів ОСОБА_1 вказано, що наказ про її призначення на посаду провідного інженера з організації праці видавався, але провідний інженер з підготовки кадрів відділу організації праці та кадрів ОСОБА_4 знищила наказ в день його видання. Такі твердження є неправдивими та недостовірними, у зв'язку із чим представник відповідача надав суду усне клопотання про виклик в судове засідання у якості свідка ОСОБА_4 для спростування вищевказаних тверджень позивача, у чому судом було відмовлено. Отже суд прийняв рішення про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі на підставі недостовірних та неправдивих показань позивачки про те, що вона займала посаду провідного інженера з організації праці та не прийняв до уваги те, що відповідач повністю погасив заборгованість по заробітній платі, виходячи з фактично займаної нею посади інженера з організації праці. Стягуючи вихідну допомогу суд не прийняв до уваги те, що позивачка на підставі недійсного наказу, не маючи повноважень вносити записи в трудові книжки працівників, незаконно внесла запис до своєї трудової книжки та видала сама собі трудову книжку без відома та згоди керівника підприємства, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Також позивачка забрала свою трудову книжку самоправно, без відома та згоди керівника підприємства, без розпису в журналі обліку, що є грубим порушенням закону. Суд не з'ясував звідки у позивачки з'явився оригінал наказу про її звільнення, адже згідно Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях при створенні документів підписується один примірник документа, який є оригіналом. До того ж наказ не зареєстрований належним чином. Суд не прийняв до уваги той факт, що з приводу незаконних дій позивачки щодо внесення недійсних записів у свою трудову книжку та видачі її без відома та згоди керівника підприємства відповідач звернувся до Костянтинівського відділення поліції Бахмутського ОП ГУНП в Донецькій області, у зв'язку із чим слідчим відділом вказаного відділення 21 липня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження за №12017050380000861 від 21.07.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України по факту підроблення документів та використання підроблених документів. Позивачка була попереджена у телефонному режимі про те, що вона 14.07.2017 року звільнена з грубими порушеннями закону, тобто її звільнення є незаконним та вона повинна вийти на роботу 17.07.2017 року, однак, вона не виходила на роботу 17,18 та 19 липня 2017 року, про що були складені акти, відмовилась від дачі письмових пояснень щодо її відсутності на роботі у вказані дні, у зв'язку із чим було видано наказ за №117 від 20.07.2017 року про застосування до позивачки стягнення за порушення трудової дисципліни, а саме про звільнення її за п.4 ст. 40 КзпП України за прогул без поважних причин. Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку із заробітної плати при звільненні суд неправильно зробив висновок про недоведеність доводів відповідача щодо відсутності вини підприємства, як роботодавця, у невчасному розрахунку. Відповідач є вузько спеціалізованим підприємством по виготовленню, як основного виду продукції, виробів військового призначення та входить до складу Державного концерну «Укроборонпром», загальний обсяг виготовлення продукції військового призначення від загального обсягу виготовлення продукції відповідачем становить майже 98%. Відповідач до 04.04.2014 року здійснював поставку виробів військового призначення на територію Російської Федерації на підставі Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 28.11.1993 року, що підтверджується посвідченням про реєстрацію від 04.02.2013 року. Вказані вироби віднесені до річного Переліку товарів військового призначення та відвантажувалися згідно Разового дозволу №28201000 від 30.01.2014 року, виданого Державною службою експортного контролю. Таким чином, впродовж 2014 року основним джерелом фінансування відповідача було надходження грошових коштів за реалізацію виробів військового призначення, які експортувалися на територію Російської Федерації. Починаючи з другого кварталу 2014 року у зв'язку з проведенням антитерористичної операції та враховуючи лист Державного концерну «Укроборонпром» від 04.04.2014 року відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання відповідачем до Російської Федерації зупинено. Основною причиною виникнення затримки по виплаті заробітної плати позивачу важке фінансове становище підприємства і відсутність грошових коштів внаслідок державної заборони експорту продукції КДНВП «Кварсит» на територію Російської Федерації. Висновком Донецької торгово-промислової палати від 27 травня 2014 року підтверджено, що невиконання відповідачем постачання продукції на територію Російської Федерації зупинено у зв'язку із настанням для відповідача обставин непереборної сили та ці обставини перешкоджають своєчасному виконанню договірних та податкових зобов'язань. Таким чином, затримка у своєчасній виплаті позивачу заробітної плати сталася не з вини відповідача, а внаслідок настання та дії форс-мажорних обставин. Місто Костянтинівка, де розташоване підприємство відповідача віднесене до населених пунктів, де здійснювалась антитерористична операція, яка на даний час триває, рішення про її припинення не прийнято. Суд не прийняв до уваги вказані доводи, помилково визначив, що висновок Донецької Торгово - промислової палати від 27.05.2014 року не є належним доказом та не підтверджує відсутність вини відповідача у затримці розрахунку по заробітній платі при звільненні позивачки. Судом не прийнято до уваги судову практику, на яку посилався представник відповідача та якою чітко визначено, що ст. 117 КЗпП України може бути застосована за умови, якщо є вина підприємства у несвоєчасній виплаті працівнику заробітної плати чи належних йому сум при звільненні. З посиланням на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», лист ТПП України від 09.01.2015 року та Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин апелянт вважає неправильним висновок суду про те, що висновок Донецької ТПП про наявність форс-мажорних обставин не є належним доказом, який підтверджує відсутність вини КДНВП «Кварсит» у затримці розрахунку по заробітній платі, оскільки на день видачі висновку КДНВП «Кварсит» (27.05.2014 року) видача сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин Торгово-промисловою палатою чи уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами діючим законодавством України не була передбачена і, крім того, суд не звернув уваги на те, що обсяг реалізації продукції Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» за контрактом від 10.10.2013 року, невиконання умов якого підприємством стало наслідком дії форс-мажорних обставин, встановлених висновком Донецької торгово-промислової палати від 27.05.2014 року, складав понад 98% від всього обсягу реалізації продукції КДНВП «Кварсит» у 2013 році, понад 97,5% у 2014 році, тобто внаслідок зупинення відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання відповідачем до Російської Федерації по зазначеному контракту відповідач втратив основного споживача продукції, що вкрай негативно вплинуло на економічний та фінансовий стан підприємства та унеможливило належне виконання зобов'язань відповідача як роботодавця щодо своєчасної виплати працівнику (позивачу) належних йому сум при звільненні. Починаючи з квітня 2014 року по теперішній час підприємство не знайшло інших контрагентів, які б могли стати належною пропорційною заміною контрагенту, якому поставлялася підприємством продукція військового призначення по контракту від 10.10.2013 року. Стягуючи моральну шкоду суд не з'ясував наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього у її заподіянні, а також в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачкою надано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, оскільки викладені відповідачем у апеляційній скарзі обставини та наведені ним доводи не відповідають фактичним обставинам справи, не спростовують висновків, викладених у рішенні суду.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача Чернопис А.І. підтримував апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні. Позивач та його представник в засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень - судових повісток (а.с.151,152). Також позивач та його представник ОСОБА_8 подали заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.154).

Згідно з ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивачки та представника відповідача Чернопис А.І., дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення моральної шкоди і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2017 року позивачку було призначено на посаду інженера з організації праці відділу організації праці в Костянтинівському державному науково-виробничому підприємстві «КВАРСИТ».

Заробітну плату на підприємстві виплачували із затримкою та не в повному обсязі. 14.07.2017 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та, самостійно підготувавши наказ про своє звільнення, отримала візи начальника юридичного відділу та головного бухгалтера. Крім того, ОСОБА_1 самостійно зробила у своїй трудовій книжці запис про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та видала собі трудову книжку. Вказані обставин сторонами визнаються та не оспорюються.

Звертаючись із позовом у даній справі позивачка просила стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 4 540,73 грн., вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КзпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 22 531,95 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31 865, 44 грн., у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн..

Відповідач не визнавав обставини щодо призначення позивачки з червня 2017 року на посаду провідного інженера з організації праці відділу організації та кадрів та зазначав, що позивачка працювала на посаді інженера з організації праці відділу організації та кадрів з моменту прийняття на роботу і до звільнення; щодо наявності згоди роботодавця на звільнення позивачки 14.07.2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою їй вихідної допомоги та чинності наказу про відповідне звільнення; щодо наявності повноважень у ОСОБА_1 вносити запис про звільнення у свою трудову книжку; щодо наявності вини підприємства у невчасній та не в повному обсязі сплаті заробітної плати, а також у затримці розрахунку при звільненні; щодо розміру середнього заробітку ОСОБА_1, оскільки на посаду провідного інженера вона не призначалась і заробітна плата їй нараховувалась, як інженеру, а не провідному інженеру. Вважаючи, що наказ про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги видано з порушеннями, відповідач у зустрічному позові просив визнати формулювання причин звільнення неправильним, а запис у трудовій книжці недісним та змінити підстави формулювання звільнення на п.4 ст. 40 КзпП України, як звільнення за прогул без поважних причин.

У той же час відповідачем не заперечувався факт порушення трудових прав позивачки, а саме невиплати заробітної плати в період її роботи, зокрема, ним надана довідка про заборгованість по заробітній платі перед позивачкою на дату звільнення - 20.07.2017 року в сумі 8 124,29 грн.(а. с. 57 т.1).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 115 КзпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч.3 ст. 38 КзпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. За наявності факту порушень законодавства про працю працівник має підстави для реалізації передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП України права на розірвання трудового договору у визначений ним строк з отриманням вихідної допомоги.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 47 КзпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Оскільки матеріалами справи, зокрема довідками відповідача про заборгованість заробітної плати, витягом з банківського рахунку позивачки підтверджено факт порушень відповідачем трудового законодавства в частині невиплати позивачці заробітної плати під час її роботи суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що позивачка мала право у визначений нею строк розірвати трудовий договір за власним бажанням у зв'язку із невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю.

Відповідно до ст. 44 КзпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно з копією заяви позивачки про звільнення за власним бажанням за п.3 ст. 38 КзпП України від 14.07.2017 року в цей же день на заяві виконуючим обов'язки директора підприємства зроблено резолюцію «ВК, до наказу» (а. с. 8 т. 1).

Позивачкою, як працівником відділу організації праці та кадрів виготовлено наказ про її звільнення 14.07.2017 року за власним бажанням за п.3 ст. 38 КзпП України, наказ підписаний в. о. директора ОСОБА_3, на наказі проставлені візи головним бухгалтером та начальником юридичного відділу, є запис про ознайомлення позивачки з наказом (а. с. 9 т. 1).

Суд обґрунтовано не прийняв до уваги посилання представника відповідача про те, що позивачка не мала права вносити записи у трудові книжки, зокрема, і у свою трудову книжку, оскільки посадові обов'зки позивачки не були визначені письмовим документом, а були визначені усно.

Вірними є також висновки суду про визначення та стягнення заборгованості із заробітної плати на користь позивачки у розмірі 4005, 31 грн., наявність та розмір заборгованості підтверджено розрахунковими листками по заробітній платі, витягами з банківських рахунків.

Оскільки позивачка була звільнена з роботи за п.3 ст. 38 КзпП України вона мала право на отримання вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України у розмірі не менша тримісячного середнього заробітку та суд обґрунтовано стягнув з відповідача на її користь заборгованість з вихідної допомоги в сумі 23 596,56 грн..

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що розмір заробітної плати позивачки був меншим, бо вона не призначалась на посаду провідного інженера, та заробітна плата їй нараховувалась, як інженеру необґрунтовані та спростовуються наявними у справі письмовими доказами, зокрема, копією наказу від 01.06.2017 року про скорочення з 01 червня 2017 року інженера з організації праці 1 одиниці та введення з 01 червня 2017 року до штатного розкладу підприємства у відділі організації праці та кадрів посади провідного інженера з організації праці 1 одиницю з окладом 9 330 грн. (а.с.3 том 2); розрахунковими листками щодо заробітної плати позивачки за березень - серпень 2017 року, з яких вбачається, що у червні 2017 року заробітна плата нарахована сумі 9 330 грн. за 20 днів (а.с.54 -56, 60 -61 том 1), довідкою про середню заробітну плату для розрахунку виплат на випадок безробіття (а.с.12 том1); виписками з карткового рахунку позивачки (а.с.14 -16 том 2).

Доводи відповідача у апеляційній скарзі про те, що розрахункові листки ОСОБА_1 за червень, липень 2017 року безпідставно та у незаконний спосіб створила та внесла у бухгалтерську програму підприємства ОСОБА_5, яка працювала на посаді провідного бухгалтера та в подальшому була звільнена не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки саме адміністрація відповідача несе відповідальність за організацію роботи працівників, у тому числі, бухгалтера, у той же час згідно виписок з банківського рахунку позивачки вбачається, що нарахування заробітної плати відповідає сумам, вказаним у розрахункових листках.

Посилання відповідача на те, що стосовно дій позивачки щодо внесення записів у трудову книжку за його зверненням зареєстроване кримінальне провадження не спростовує висновків суду, оскільки доказів про наявність вироку у цій кримінальній справі не надано.

Доводи скарги про те, що позивачка отримала трудову книжку без розпису у журналі обліку не свідчать про незаконність наказу про звільнення, погодженого з керівництвом.

Висновки суду про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання формулювання причини звільнення позивачки неправильним, запису про звільнення у її трудовій книжці недійсним та зміну формулювання причини звільнення позивачки є вірними, оскільки встановлено, що відносно позивачки мало місце порушення з боку відповідача її права на своєчасне отримання заробітної плати, у зв'язку з чим вона правомірно скористалась своїм правом на розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України та її звільнення було погоджене з керівником, тому наступне звільнення її відповідачем за прогули не має правового значення.

За вказаних обставин підстав для задоволення апеляційної скарги в частині скасування рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову немає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення моральної шкоди суд виходив із наявності вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні позивача. Висновок Донецької торгово - промислової палати від 27 травня 2014 року, на думку суду, засвідчує наявність обставини форс - мажору за певним договором (контрактом) відповідно до його умов та неможливість виконання зобов'язань за цим договором, але в ньому не досліджувались обставини щодо впливу вказаного договору на можливість підприємства, як роботодавця, вчасно сплачувати заробітну плату своїм працівникам протягом 2014 року та у наступних роках.

З вказаним висновком суду погодитись неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до висновку Донецької торгово - промислової палати від 27 травня 2014 року №100-28/12-12/03 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв'язку із цим антитерористичної операції) з 04 квітня 2014 року для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» з дати реєстрації листа державного концерну «Укроборонпром» про тимчасове призупинення відвантаження продукції військового та подвійного призначення у Російську Федерацію. Невиконання зобов'язань сталось в період дії антитерористичної операції на території Донецької області, при наявності фактів збройних зіткнень на вказаній території, блокування органів влади та за своїм характером не залежало від волевиявлення сторін та третіх осіб, обставини є форс -мажорними для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», тобто непередбачуваними, знаходяться поза контролем та перешкоджають своєчасному виконанню договірних та податкових зобов'язань; станом на 27 травня 2014 року антитерористична операція триває, таким чином момент припинення дії непереборної сили для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» не настав (а.с.125-126 том1).

Згідно пояснень відповідача, а також обставин, викладених у висновку Донецької торгово-промислової палати Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит» є спеціалізованим підприємством по виготовленню, як основного виду продукції, виробів військового призначення та входить до складу Державного концерну «Укроборонпром». Загальний обсяг виготовлення продукції військового призначення від загального обсягу виготовлення продукції Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» становить майже 98%.

До 04.04. 2014 року Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит» здійснювало поставку виробів військового призначення на територію Російської Федерації на підставі Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18.11.1993 року. Вироби військового призначення внесені до річного Переліку товарів військового призначення та відвантажувалися згідно Разового дозволу №28201000 від 30 січня 2014 року, виданого Державною службою експортного контролю України.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Згідно листа Державного концерну «Укроборонпром» від 04.04.2014 року Костянтинівському державному науково-виробничому підприємству «Кварсит» наказано припинити відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання до Російської Федерації.

Згідно з довідками ПАТ КБ «Приватбанк» від 23.10.2017 року залишок коштів на рахунках відповідача 0,00 грн. (а. с. 140-141 том1).

Із копії постанови про арешт коштів боржника від 14.12.2016 року вбачається, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках відповідача у межах суми звернення стягнення за зведеним виконавчим провадженням у розмірі 2 622 693,54 грн..(а. с.120-121 том 1).

Зазначені обставини свідчать про те, що основним джерелом фінансування Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» було надходження грошових коштів за реалізацію виробів військового призначення, які експортувалися на територію Російської Федерації і з яких сплачувалася заробітна плата працівникам.

Станом на час виникнення заборгованості та на час розгляду справи антитерористична операція триває, тобто, момент припинення дії непереборної сили для відповідача не настав.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини відповідача.

Настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Донецької торгово - промислової палати від 27 травня 2014 року №100-28/12-12/03, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для скасування рішення в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди та відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Висновок суду першої інстанції про те, що висновок Донецької торгово-промислової палати підтверджує неможливість виконання договірних зобов'язань відповідача по конкретному договору та в ньому не досліджувались обставини щодо впливу цього договору на можливість відповідача як роботодавця, вчасно сплачувати заробітну плату своїм працівникам є помилковим, оскільки форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), крім того, з висновку вбачається, що Донецькою торгово-промисловою палатою досліджувались обставини щодо впливу контракту, укладеного 10 жовтня 2013 року між Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» та ВАТ «Долгопрудненське науково-виробниче підприємство», Росія, на можливість відповідача своєчасно виконувати договірні (у тому числі за трудовими договорами) та податкові зобов'язання.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому, відповідно до ст. 376 ЦПК України, судове рішення підлягає скасуванню в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки судом першої інстанції визначено для стягнення загальна сума заборгованості 59 467, 31 грн.., то з огляду на скасування рішення в частині стягнення середнього заробітку в розмірі 31 865, 44 грн. рішення в частині стягнення загальної суми заборгованості із заробітної плати підлягає зміні та слід визначити загальну суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у розмірі 27 601, 87 грн. без відрахування обов'язкових податків та платежів.

Відповідно до ч. ч.1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення частково скасоване та у частині позовних вимог позивачки відмовлено, слід змінити рішення в частині стягнення судового збору та стягнути судовий збір пропорційно до задоволених вимог з відповідача в дохід держави в сумі 640 грн., а також, оскільки апеляційна скарга задоволена частково, з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 408 грн..

Керуючись ст. ст. 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2017 року скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені за період часу із 17 липня 2017 року по 06 листопада 2017 року включно в розмірі 31 865, 44 грн. та моральної шкоди в сумі 3 000 грн. та змінити в частині визначення загальної суми стягнення з відповідача у розмірі 59 467, 31 грн. і в частині розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.

Визначити загальну суму, що підлягає стягненню з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» на користь ОСОБА_1 у розмірі 27 601, 87 грн. без відрахування обов'язкових податків та платежів.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» судовий збір в дохід держави в сумі 640 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 408 грн..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде складений до 28 січня 2018 року.

Головуючий: Н.С. Краснощокова

Судді: В.Б. Азевич

Г.Г. Новосьолова

Повний текст постанови складений 26 січня 2018 року.

Суддя: Н.С. Краснощокова