Рішення № 71810844, 23.01.2018, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/5116/17

Провадження № 2-а/242/10/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Переясловської Ю.А., при секретарі Островерховому Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії, в якому зазначила, що вона є отримувачем пенсії за віком. Вона також перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. З 2015 року позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Однак з 01 вересня 2017 року і по даний час відповідач перестав виплачувати належну позивачу пенсію. Після звернення до відповідача за роз'ясненням причин невиплати пенсії, позивачем була отримана відповідь, що виплата пенсії була припинена на підставі списків, отриманих в порядку обміну інформацією з управлінням соціального захисту населення м. Селидове. Позивач вважає дії відповідача протиправними, дискримінаційними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення, оскільки припинення виплати належної їй пенсії здійснено з порушенням чинного законодавства України.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд визнати дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та дискримінаційними, зобов'язати відповідача поновити виплату належної їй пенсії з 01 вересня 2017 року та виплатити виниклу заборгованість, а також допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати платежів у межах суми за один місяць.

У зв'язку з набранням 15.12.2017 р. чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р., на підставі п. п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України, ч. 1 ст. 12, п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, розгляд справи було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представником відповідача до суду надано письмові заперечення на позовну заяву, згідно з якими ОСОБА_1 перебувала на обліку в Селидовському ОУПФУ Донецької області та отримувала пенсію як внутрішньо переміщена особа за місцем фактичного проживання. Рішенням начальника УСЗН Селидівської міської ради № 109 від 31 серпня 2017 року було скасовано довідку позивача про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу. Рішенням № 6797 від 01 вересня 2017 року комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено припинити соціальні виплати позивачу. Згідно із рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 6797 від 01 вересня 2017 року про скасування довідки та зняття з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, Селидовським ОУПФУ прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачу. Таким чином, пенсія позивачу нарахована та виплачена по вересень 2017 року включно. З вересня 2017 року у зв'язку із викладеним вище, пенсія позивачу не нараховувалась. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представником третьої особи пояснення щодо позову подані не були.

Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Позивач, ОСОБА_1, є отримувачем пенсії за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в УСЗН Селидівської міської ради як внутрішньо переміщена особа з 20 вересня 2017 року, що підтверджується копією довідки № НОМЕР_2 від 20 вересня 2017 року.

При цьому, як вбачається з відповіді УСЗН Селидівської міської ради № К-078-5.1-6.2-0/114 від 30 жовтня 2017 року, 19 січня 2015 року позивач звернувся до управління із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, на підставі чого була видана довідка № 14208016071 від 19 січня 2015 року. Рішенням начальника управління від 31 серпня 2017 року № 109 відповідно до п.п. 5 п. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка внутрішньо переміщеної особи скасована та направлена до архіву. Управлінням підготовлено подання від 31 серпня 2017 року на розгляд комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо припинення соціальних виплат. Рішенням комісії від 01 вересня 2017 року № 6797 щодо припинення будь-яких видів соціальних виплат направлено 04 вересня 2017 року на адресу Селидовського об'єднаного управління ПФУ в Донецькій області. 20 вересня 2017 року позивач вдруге звернулась до управління із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, після чого було видано довідку № 00003377112 від 20 вересня 2017 року. Повторне призначення соціальних виплат відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можливе лише через шість місяців після такого припинення.

Згідно із відповіддю Селидовського ОУПФУ в Донецькій області № 9115/02 від 01 листопада 2017 року, на виконання рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб від 01 вересня 2017 року № 6797 позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із скасуванням довідки від 16 серпня 2017 року № НОМЕР_3. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати заяву та діючу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

У частині 2 статті 77 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідачем у наданих запереченнях на позов зазначено, що підставою припинення виплати пенсії позивачу стало скасування довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи. В обгрунтування своєї позиції відповідач посилається, зокрема, на п.п. 4, 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 р. № 365, відповідно до якої соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, відповідач зазначив, що згідно із п.п. 18 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування повторне призначення соціальних виплат ВПО у разі їх припинення відповідно до п.п. 4 п. 12 Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Підстави для припинення виплати, пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі недоотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи та непідтвердження місця проживання особи.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Водночас, слід враховувати, що згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

При цьому, пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З вищенаведеного вбачається, що відповідач, припинивши виплату пенсії позивачу та не виплачуючи позивачу пенсію з вересня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки можливість реалізації позивачем права на отримання пенсії, відповідно до вищенаведених правових норм, не може ставитись в залежність від місця проживання позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що припинення виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати позивачу пенсії слід визнати протиправними та необхідно зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату позивачу пенсії з вересня 2017 року, а також сплатити заборгованість з невиплаченої пенсії.

Разом з тим, згідно з п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання відповідача відновити виплату позивачу пенсії з вересня 2017 року, а також сплатити заборгованість з невиплаченої пенсії, у задоволенні позовних вимог про визнання дискримінаційними дій відповідача щодо невиплати пенсії слід відмовити, оскільки достатнім способом захисту порушеного права позивача є визнання таких дій протиправними.

Крім того, суд враховує, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Разом з тим, відповідно до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, та його було звільнено від сплати судового збору, суд не стягує з відповідача судові витрати, оскільки позивачем вони фактично не понесені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77,90,139,242,244,245,246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274) щодо припинення ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_4, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2) виплати пенсії з вересня 2017 року.

Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_4, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2), з 01 вересня 2017 року.

Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області сплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_4, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2) заборгованість з невиплаченої пенсії, починаючи з 01 вересня 2017 року.

Допустити негайне виконання постанови суду у межах суми платежу за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя