Постанова № 71807654, 24.01.2018, Верховний Суд (діє з 15.12.2017)

Постанова

Іменем України

24 січня 2018 року

м. Київ

справа № 753/22767/15-ц

провадження № 61-207 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року у складі головуючого судді Леонтюк Л. К. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 14 січня 2013 року ОСОБА_4 уклав із банком кредитний договір шляхом підписання заяви-анкети № 010-042460/13-00938-вкл-к, відповідно до умов якого йому відкрито кредитну лінію з кредитним лімітом у 4 тис. грн на строк 12 місяців. У результаті порушення умов кредитного договору у ОСОБА_4 утворилася заборгованість, яка станом на 28 січня 2015 року складає 10 264 грн 29 коп.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року, позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість у сумі 10 264 грн 29 коп., з яких: 3 977 грн 97 коп. - заборгованість по кредиту; 6 286 грн 32 коп. - заборгованість по відсоткам. Вирішено питання щодо судового збору.

У липні 2016 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року, в якій заявник просить скасувати зазначені судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в яких представник банку просить відхилити цю касаційну скаргу та залишити без змін заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року, посилаючись на те, що вказані судові рішення є законними та обґрунтованими.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позичку частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позички, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 січня 2013 року ОСОБА_4 було акцептовано публічну пропозицію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про укладення кредитного договору шляхом підписання заяви-анкети №010-042460/13-00938-вкл-к. Тобто відповідачем було прийнято пропозицію позивача, підписано заяву-анкету №010-042460/13-00938-вкл-к від 14 січня 2013 року, яка передбачає встановлення поновлювальної кредитної лінії на платіжну карту.

Відповідно до укладеного правочину відповідачу було встановлено кредитний ліміт на суму 4 тис. грн на строк 12 місяців, процентна ставка за користування становить 0,1 % річних при безготівковому розрахунку у торгово-сервісній мережі до 60 днів (пільговий період) та 60 % річних після пільгового періоду та інших видів операцій. При цьому розмір відсоткової ставки на несанкціонований овердрафт становить 60 % річних.

Погашення заборгованості по кредиту та процентах, відповідач зобов'язався здійснювати щомісяця до 10 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за першим розрахунком процентів, в сумі не меншій а ніж мінімальний обов'язковий платіж, який становить не менше 5 % від суми заборгованості, але не менше 50 гривень шляхом поповнення карткового рахунку через касу, термінали самообслуговування банку або безготівковим зарахуванням.

Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме 14 січня 2013 року відповідачу були видані кошти в безготівковій формі в розмірі 4 тис. грн.

Відповідач здійснив часткове погашення кредитної заборгованості у січні, лютому, березні, квітні та червні 2013 року на загальну суму 1 490 грн, проте, в подальшому погашення заборгованості не проводилось, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Станом на 28 січня 2015 року сума заборгованості відповідача ОСОБА_4 за кредитним договором складає 10 264 грн 29 коп. з яких: 3 977 грн 97 коп. - заборгованість по кредиту; 6 286 грн 32 коп. - заборгованість по відсоткам, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги банку та стягуючи заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керуючись статтями 525, 526, 610, 611, 640-642, 1048, 1049, 1050 ЦК України, правильно виходив із того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, проте відповідач у порушення умов договору кошти отримані за умовами договору та відсотки за користування ними у повному обсязі не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір від 14 січня 2013 року №010-042460/13-00938-вкл-к є нікчемним, оскільки він не закріплений у письмові формі відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно до частини першої статті 626, статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (частина перша статті 634 ЦК України).

Подавши позивачу 14 січня 2013 року заяву-анкету, ОСОБА_4 приєднався до запропонованих ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» умов кредитування, які встановлені останнім у стандартних формах - умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку. Сторони підписали названий документ, який містить усі істотні умови кредитного договору, встановлені законом. При цьому відповідач своїм підписом підтвердив, що він ознайомився та погоджується із запропонованими банком умовами кредитування.

На ім'я ОСОБА_4 позивач відкрив картковий рахунок, через який сторонами здійснювались фінансові операції. Також банк видав відповідачу користування платіжну картку Visa Classic з кредитним лімітом 4 тис. грн, що використовувалась останнім.

Отже, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_4 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов, що притаманні для кредитного договору, тому у суду відсутні підстави вважати цей договір нікчемним.

Посилання заявника у касаційній скарзі на безпідставність відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення періоду участі позивача в антитерористичній операції, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляцій суд правильно зазначив, що положення пункту 3 частини 1 статті 201 ЦПК України 2004 року дійсно передбачають обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворень відповідно до закону про військових формувань, що переведені на воєнний стан, однак наразі воєнний стан не запроваджено.

Доводи касаційної скарги про неправильність розрахунку кредитної заборгованості, що наданий позивачем є необґрунтованими, оскільки заявником в порушення статті 60 ЦПК України в редакції на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, не надано доказів на спростування розрахунків сторони позивача.

Інші доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а отже підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик