Ухвала суду № 71804715, 23.01.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/7231/17

У Х В А Л А

іменем України

"23" січня 2018 р. Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Коружинець Н.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради про зобов’язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради про зобов’язання до вчинення дій.

Позивач неодноразово не з’являвся на виклики суду в судові засідання, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце слухання справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Представник відповідача в судовому засіданні просила залишити позов без розгляду, у зв’язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Положення ст. 43 ЦПК України визначають, що учасники справи зобов’язані, зокрема, з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Згідно ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з’явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, з наведених норм Закону випливає, що суд не повинен з’ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання. Крім того, такі положення Закону пов’язані із дією принципу цивільного судочинства – диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд справ людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також, Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Посилаючись на судову практику, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини висловлені у рішенні в справі «Каракуця проти України» від 16.05.2017 року, де суд відхилив скаргу заявника на порушення права доступу до правосуддя, оскільки він не виявив належної зацікавленості у розгляді своєї справи про що, зокрема, свідчило те, що він протягом тривалого проміжку часу не звертався до суду за інформацією щодо стану її розгляду.

Відповідно до наявних матеріалів справи, позивач неодноразово не з’явився в судове засідання, тобто вищенаведені обставини справи та положення Закону дають обґрунтовані підстави суду посилатися на неналежне додержання умов реалізації стороною позивача свого права на звернення до суду за захистом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Слід відзначити, що положення щодо дотримання розумних строків визначені як ЦПК України, так і вищенаведеною Конвенцією покладають на суд обов'язок розглянути і вирішити справу без невиправданих зволікань, що дасть можливість надати особі своєчасний захист її прав, свобод та інтересів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги той факт, що позивач повторно не з’явився в судове засідання, не подав суду жодних доказів поважності причин неявки, суд вважає, що даний позов слід залишити без розгляду, що не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з аналогічним позовом.

Керуючись п.3 ч.1. ст.257 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до Львівської міської ради про зобов’язання до вчинення дій – залишити без розгляду.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.354 ЦПК України, учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Стрельбицький В.В.