Ухвала суду № 71801152, 25.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5797/17

Провадження № 11-кп/779/66/2018

Категорія ст. 81 КК України

Головуючий у 1 інстанції Бирич Н. В.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзла В.В., Кукурудза Б.І., Гандзюка В.П.,

з участю секретаря Драганчук У.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні подання про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,

з участю прокурора Мариніва Р.І.,

засудженого ОСОБА_1,

представника

ДУ «Коломийська ВК (№ 41)» Плищук Ю.В.,

ВСТАНОВИЛА:

Засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржену ухвалу суду скасувати та застосувати до нього умовно-дострокове звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 81 КК України.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, винесеним суб'єктивно та упереджено. Зазначає, що відбуває покарання у виді позбавлення волі в ДУ «Коломийська ВК (№ 41)». Вказує, що фактично відбув станом на 02 грудня 2017 року 3/4 призначеного покарання. Посилається на те, що за підписом начальника ДУ «Коломийська ВК (№ 41) та голови спостережної комісії було направлено до місцевого суду спільне подання про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ст. 81 КК України. Зазначає, що приводом вказаного подання стали всебічне вивчення особи засудженого, його поведінки та ставлення до праці, що висвітлено у відповідних документах. Вказує, що згідно з його характеристикою він характеризується як такий, що стягнення до нього не накладались, до роботи відноситься добре, з представниками виправної колонії ввічливий та тактовний, виконує законні вимоги та накази адміністрації, зв'язок з рідними підтримує шляхом листування, щоб залишитися повноцінним членом суспільства. Звертає увагу, що прокурор в судовому засіданні суду першої інстанції погодився з викладеними обставинами, не заперечував проти умовно-дострокового звільнення його від відбування покарання. Керуючись ч. 1 ст. 6 КВК України, вказує, що в його випадку виправлення було стабільним та послідовним протягом всього часу відбування покарання, про що свідчать долучені до подання документи. Також зазначає, що посадові особи, які особисто працюють та контактують з засудженими, мають змогу спостерігати за процесами виправлення та робити відповідні висновки і стверджувати це. Що у даному випадку їхні висновки виразилися у виді поданого до суду подання. Вважає, що оскаржене рішення постановлено без належного дослідження всіх обставин та таке є необґрунтованим та безпідставним. Вказує, що твердження суду про те, що засуджений непрацевлаштований на даний час є помилковим, оскільки він з перших днів перебування в ДУ «Коломийська ВК (№ 41) працює і це оформлено належним чином, про що є відповідна довідка. Наголошує на принципі верховенства права.

Відмовляючи у задоволенні подання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання, суд виходив з того, що, як свідчать матеріали справи, засудженому не оголошувались жодного заохочення, стягнення не накладались, він не працевлаштований в Коломийській виправній колоні № 41. Таким чином, суд дійшов висновку, що всі вище зазначені факти свідчать про те, що засуджений ОСОБА_1 не довів сумлінною поведінкою і ставленням до праці своє виправлення, що є єдиною підставою для умовно-дострокового звільнення. Суд вважав, що підстав, передбачених ст. 81 КК України, для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_1 немає, тому у задоволенні подання необхідно відмовити.

Під час апеляційного розгляду:

- засуджений ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та задовольнити подання про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, вважає ухвалу незаконною та невмотивованою;

- представник ДУ «Коломийська ВК (№ 41)» вказав, що засуджений ОСОБА_1 заслуговує на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також зазначив, що він характеризується позитивно та є працевлаштований;

- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає її безпідставною, просив ухвалу суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали заяви, обговоривши доводи і мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Неухильне дотримання передбачених законних вимог є неодмінною умовою повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі й прийняття правильного рішення.

Проте, суд першої інстанції при постановлені судового рішення знехтував вказаними вимогами закону, що призвело до істотного порушення вимог діючого кримінального законодавства.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України у мотивувальній частині ухвали зазначається: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ст. 539 КПК України питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч 3 ст. 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статті 81 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

В даному випадку, подання надійшло від ДУ «Коломийська ВК (№ 41) та спостережної комісії, які попередньо дійшли висновку про можливість представлення ОСОБА_1 до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Відповідно до положень ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засудженого, що відбуває покарання як у виді обмеження волі, так і у виді позбавлення волі, та який сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, а також після фактичного відбуття ним не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

Зі змісту вказаної норми випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов'язкових умов: 1) особа відбуває основне покарання у відповідному виді; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; 3) він фактично відбув встановлену ч. 3 ст. 81 частину призначеного судом покарання.

Перевіряючи доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі не дослідив наявність або відсутність наведених у ст. 81 КК України умов, не перевірив викладених у поданні обставин та не врахував всіх відомостей, які вбачаються з доказів, долучених до подання.

Так, одною із обов'язкових умов для умовно-дострокового звільнення засудженого є доведення ним свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, дійти висновку про що можливо лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.

Апеляційним судом встановлено, що постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_1В від відбування покарання, суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали не навів доказів, які дослідив, не надав їм належної оцінки, не навів мотивів, з яких не взяв до уваги одні відомості, на які вказують докази, і відкинуті інші.

При цьому, зробив висновок про те, що засуджений ОСОБА_1 не довів сумлінною поведінкою і ставленням до праці своє виправлення, обмежившись вказівкою на те, що засудженому не оголошувалось жодного заохочення, стягнення не накладались, він не працевлаштований в Коломийській виправній колоні № 41.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції належним чином не досліджено та, відповідно, не зроблено жодних висновків про наявність чи відсутність сумлінного ставлення засудженого до праці. Не знайшло свого відображення і спростування, насамперед того, що ОСОБА_1 бере участь у суспільно корисній праці, займається трудовою діяльністю, а також, що він добросовісно виконує трудові обов'язки, поліпшує кількісні та якісні показники виконуваної роботи, бережливо ставиться до обладнання та інструментів, дотримується правил охорони праці та техніки безпеки.

Суд першої інстанції посилаючись на те, що ОСОБА_1 не працевлаштований в Коломийській виправній колоні № 41, не вказує які саме докази давали йому підстави дійти такого висновку та чому він відкинув дані, які містяться у поданні та характеристиці.

Дійсно, матеріали подання містять довідку № 338 від 27 листопада 2017 про працевикористання засудженого ОСОБА_1, де відсутні будь-які відомості про відпрацьовані дні, заробітну плату за 2016 та 2017 року, що може свідчити про те, що засуджений не був працевлаштований, однак в даній довідці вказано, що невиконання норм виробітку зумовлене недостатнім забезпеченням сировиною, матеріалами і відсутністю належного обсягу робіт.

В той час, в поданні зазначено, що «засуджений ОСОБА_3 до робіт по благоустрою місць позбавлення волі та обов'язків різноробочого виробничої майстерні відноситься добросовісно», а в долученій до нього характеристиці, що «На виробництві установи працевлаштований в виробничій майстерні. До роботи відносить добросовісно. До виконання робіт по благоустрою установи виконання покарань відноситься з розумною ініціативою. Дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснює за ними належний догляд, використовує тільки за призначенням».

Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Крім того, вважаючи, що засуджений непрацевлаштований, суд першої інстанції не з'ясував та не відобразив причин такого.

Щодо сумлінної поведінки, яка визначається активною участю у суспільному житті, сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання, гарною поведінкою в побуті, прагненням засудженого своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин, а також полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни, то, на думку колегії суддів, ця підстава також залишилася недослідженою та без належної правової оцінки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при винесенні оскарженої ухвали суд приймав рішення, ґрунтуючись на однобічній та неповній та неправильній оцінці доказів.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні, посилаючись на те, що засудженому не оголошувалось жодного заохочення та стягнення не накладались, не обґрунтовує яким чином ці дані свідчать про те, що за такий період часу засуджений ОСОБА_1 не довів свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Колегія суддів вважає, що відсутність стягнень у засудженого є однією з обставин, яка підтверджує доведення його виправлення, а також, що відсутність заохочень саме по собі не характеризує поведінку чи ставлення до праці засудженого негативно.

Відмова у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання без поновного з'ясування обставин, що мають бути підтверджені доказами, без наведення належної мотивації з цього приводу, позбавляє можливості прийняття рішення апеляційним судом, у зв'язку із неможливістю перевірки такого висновку суду.

Колегія суддів визнає вищенаведені порушення істотними та, зважаючи на характер допущених порушень, позбавлена можливості їх усунути під час апеляційного розгляду.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.

Оскільки наведених вище вимог не було дотримано, а в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, передбачені ст. ст. 7, 370 КПК України, ст. 372 КПК України, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, тому колегія суддів вважає, що, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог ст. 20 КПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

При новому розгляді суду першої інстанції здійснити судове провадження згідно з вимогами розділу 4 КПК України в іншому складі суду, належним чином перевірити обставини, на які викладені у поданні за підписом начальника ДУ «Коломийська ВК (№ 41) та голови спостережної комісії, повно й всебічно розглянути це подання, перевірити наявність визначених ст. 81 КК України умов, за яких умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засудженого, дати належну оцінку всім доказам, та ухвалити законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415 КПК України, ст. 81 КК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді В.В. Повзло

Б.І. Кукурудз

В.П. Гандзюк

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Повзло