Постанова № 71800566, 23.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/219/18 Справа № 192/111/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 26 липня 2010 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 2.000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Вказували, що ОСОБА_2 власноручним підписом у заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір.

Зазначали, що підписання вказаного договору є прямою і безумовною згодою ОСОБА_2 прийняти будь-який розмір кредитного ліміту, встановленого банком та повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленому кредитним договором.

Посилаючись на те, що через неналежне виконання взятих на себе зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором, станом на 30 липня 2016 року утворилася заборгованість у загальному розмірі - 11.701 грн.30 коп., з яких 1.998 грн. 32 коп. – заборгованість за кредитом; 6.460 грн.46 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2.209 грн.12 коп. – заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. – штраф (фіксована частина); 533 грн.40 коп. – штраф (процентна складова), яку просили стягнути з відповідача та стягнути судові витрати по справі у розмірі 1.600 грн.

Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року та в задоволені позову банку відмовити.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3, зловживаючи своїми процесуальними правами, в судове засідання апеляційного суду не з’явились без поважних причин, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутністю.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до анкети-заяви від 26 серпня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредитну картку з сумою кредитного ліміту 2.000 грн., базовою процентною ставкою 3% із розрахунку 360 днів на рік (а.с.7-8).

Позивач зобов’язався надати позивачу кредит та за своїм рішенням встановити розмір кредитного ліміту.

В свою чергу відповідач зобов’язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками.

Строк дії кредитного ліміту відповідав строку дії картки.

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходи з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента.

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3 ст.510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.623 ЦК України,боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зі ст.ст.549,550 ЦК України неустойкою є штраф або пеня, та право на неї виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданим невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов’язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з даними вимогами позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження своїх вимог.

Втім колегія суддів звертає увагу не те, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин суди першої інстанції дійшов помилкового висновку про одночасне стягнення з боржника пені та штрафів (фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 533 грн.40 коп.).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що він не підписував спірного кредитного договору не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів у зв’язку з тим, що під час судового засідання 19 вересня 2017 року було оголошено по справі перерву для можливості відібрання у відповідача ОСОБА_2 зразків почерку, необхідних для проведення експертизи, та роз’яснено його представнику, адвокату ОСОБА_3, про необхідність обов’язкової явки до судового засідання саме ОСОБА_2, втім у судове засідання 23 січня 2018 ОСОБА_2 не з’явився, а від його представника адвоката ОСОБА_3 надійшла заява про перенесення судового засідання у зв’язку з його зайнятістю у іншому судовому засіданні, що не є поважною причиною.

Дані дії свідчать про злісне зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами та ухилення від надання необхідних для проведення почеркознавчої експертизи матеріалів.

За положеннями ст.109 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України розумний строк визначається у кожній конкретній справі з урахуванням справедливого і своєчасного її розгляду, складністю справи; поведінкою заявника; процесуальними діями суду, але не більше строку, визначеного частиною першою статті 157 ЦПК (у редакції закону від 18 березня 2004 року з відповідними змінами).

15 грудня 2017 року набрав чинності Цивільний процесуальний кодекс України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та у статті 371 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Справа перебуває на вирішенні в суді апеляційної інстанції з 10 травня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що банк не довів належними та допустимими доказами суму заборгованості спростовується матеріалами справи.

Розрахунок заборгованості сумнівів у колегії суддів не викликає, оскільки відповідачем не спростований.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про зміну першого та другого абзацу резолютивної частини оскарженого рішення та відмови у стягненні з відповідача ОСОБА_2 штрафів.

Керуючись ст.ст.367,374,376,379,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року змінити, виклавши перший та другий абзац резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

«Позов публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26 липня 2010 року, станом на 30 липня 2016 року, у загальному розмірі 10.667 грн.90 коп., з яких 1.998 грн.32 коп. заборгованість за кредитом; 6.460 грн.46 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом та 2.209 грн.12 коп. заборгованість за пенею та комісією».

В іншій частині заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_4