Постанова № 71800524, 18.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/711/18 Справа № 185/1174/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: – ОСОБА_2,

суддів: – ОСОБА_3, ОСОБА_4

за участі секретаря: – Григор»євої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання участі працею та коштами у створенні спільної часткової власності, визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви від 18.05.2017 р., зазначила, що 01 травня 1993 року позивачка познайомилась з ОСОБА_12, та з червня 1993 р. вони стали спільно проживати однією сім’єю в однокімнатній квартирі, що належала позивачу за адресою: АДРЕСА_1.

За рахунок спільних заощаджень, позивачка та ОСОБА_12, 27.02.1998 року придбали у відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2. Договір купівлі – продажу нерухомого майна був укладений лише на ім’я ОСОБА_12

Позивачка посилається на те, що відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності в набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, тому право власності на частину в спірній квартирі у неї виникло з 27.02.1998 року.

Після придбання спірної квартири вона та ОСОБА_12 весь час проживали разом.

У період з 1993 року по 2004 рік позивач та ОСОБА_12 проживали без реєстрації шлюбу, під час спільного проживання без реєстрації шлюбу жоден з них не перебував в іншому шлюбі з іншою особою.

01 жовтня 2004 року одружились та в подальшому проживали вже в зареєстрованому шлюбі.

У зв’язку з вищевикладеним позивачка просила встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у період з 01.06.1993 року по 01.10.2004р. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлим 13 липня 2016 року. Визнати участь працею й коштами ОСОБА_6 у створенні спільної часткової власності нерухомого майна, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3. Визнати право власності за ОСОБА_6 на 3/4 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_4 залишити за ОСОБА_12, померлим 13 липня 2016 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано право власності за ОСОБА_6 на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, право власності на іншу 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 залишити за ОСОБА_12, померлим 13 липня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на ? частину квартири та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати в частині задоволення позову про визнання права власності на ? частину квартири, з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам не повністю відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 лютого 1998 року між відповідачами та ОСОБА_12, було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири та зареєстрований на Павлоградській товарній біржі за реєстраційним № 2/31-НД (а.с.14).

Відповідно до свідоцтва про одруження 1-КИ № 215575 від 01.10.2004 р., позивач ОСОБА_6 та ОСОБА_12 одружились 01.10.2004 р. (а.с.9).

13 липня 2016 року ОСОБА_12 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 702547 (а.с.10).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи № 761/2016 (а.с.58-70), позивач ОСОБА_6 31.08.2016 р. звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 (а.с.59).

25.10.2016 р. подав заяву про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному сумісного майна подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_5 (а.с.62).

Листом від 28.10.2016 р. Перша Павлоградська державної нотаріальної контори повідомила позивача про неможливість видачі запитаного свідоцтва до спливу шестимісячного строку після відкриття спадщини, а саме 14.01.2017 р. (а.с.63).

02.12.2016 р. ОСОБА_5 звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 (а.с.65).

ОСОБА_7 було складено заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 на користь відповідача ОСОБА_5 (а.с.66).

14.01.2017 р. позивач ОСОБА_6 знову звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_5 (а.с.67).

Постановою державного нотаріуса Першої Павлоградської нотаріальної контори ОСОБА_13 від 14 січня 2016 року, ОСОБА_6, було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі Свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя після смерті її чоловіка, ОСОБА_12 (а.с.68).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив із того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_12 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка в період з 1993 р. по 2004 р., а тому майно, придбане внаслідок їхньої праці, є їх спільною частковою власністю.

З такою позицією погодитися неможливо, оскільки районним судом не було враховано, що згідно вимог ч.2 ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ю (1969 р.), (котрий діяв на час придбання вказаної квартири 1998 р.), права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, цей кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

Згідно вимог викладених у ч. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Виходячи з наведеного, не можна визнати правильним застосування судом першої інстанції норм статей ЦК України 2003 року та статей 62, 74 СК України для визнання за позивачем права власності на половину квартири, набутої до 1 січня 2004 року, без встановлення факту створення сторонами спільної часткової власності на квартиру та визначення ступеня участі в цьому позивача працею й коштами.

Кодекс про шлюб та сім'ю України не передбачав виникнення спільної сумісної власності в осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки це питання регулювали норми Закону України "Про власність".

Отже, суд першої інстанції не врахував, що факт проживання сторін однією сім'єю без укладення шлюбу не має юридичного значення, так як згідно законодавства, чинного на той час, факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу не міг бути підставою для визнання придбаного у цей період майна спільною сумісною власністю таких осіб

Правовий режим майна визначається матеріальним законом, який діяв на момент його придбання.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання права власності на ? частину квартири.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року в оскаржуваній частині - скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання права власності на ? частину квартири – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: