Рішення № 71799941, 13.12.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.12.2017 Єдиний унікальний номер 205/3406/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Скрипник К.О.

при секретарі - Молчанові Є.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі, у письмовому провадженні, без застосування технічного запису відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України цивільну справу за позовом Новокодацької районної у місті Дніпрі ради до ОСОБА_1, треті особа – Дніпровська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 30 травня 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому згідно останньої редакції уточнень вказав, що ОСОБА_1 було самовільно встановлено гараж та кам’яну огорожу, зведено вище нормативу 1,6 м. на земельній ділянці домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро. Дані споруди межують з житловим будинок № 138 співвласниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Виконавчим комітетом Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради 17.10.2008 року винесено рішення № 827, пунктом 1 даного рішення зобов’язано ОСОБА_1 у строк до 05.11.2008 року знести самовільно побудований гараж і кам’яну огорожу за вищезазначеною адресою. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області двічі проводилась перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у 2008 році та ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. У 2012 році було складено акт про проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та було встановлено, що ОСОБА_1 на присадибній ділянці за адресою: м. Дніпро, вул. Нарвська, 140 самочинно збудувала гараж літ. Л. Однак, відповідач не зверталася до компетентних органів за дозволом на будівництво, та до цього часу порушення відповідачем не було усунуто. Позивач просив зобов’язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 18 кв.м., розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Нарвська, 140 шляхом знесення самочинної споруди – гараж (літ. Л), кам’яної огорожі, вольєра на фундаменті, розташовані на території домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро, огорожі з металевих труб вбитих в грунт з стійкою рабиця між житловим будинком № 138, № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро, довжиною 79,41 м.; зобов’язати відповідача привести земельну ділянку площею 18 кв.м., розташовану на території будинку № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, у придатний для використання стан за власний рахунок.

Від представника позивача надійшла письмова заява з проханням слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшла письмова заява з проханням слухати справу у її відсутність, позовну заяву не визнала та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Від представника Дніпровської міської ради надійшла письмова заява про розгляд справу у відсутність представника.

Від третьої особи ОСОБА_2 та його представника надійшли письмові заява з проханням слухати справу у їх відсутність, позов підтримали та не заперечували проти його задоволення.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про день і час проведення слухання справи сповіщався належним чином, у минулому судовому засіданні позовну заяву підтримав.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню по наступних підставах.

Судом встановлено, що 1/2 частина домоволодіння № 140 по вулиці Нарвській у м. Дніпро належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, видане 29.04.2009 року Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-1497. Право власності у встановленому порядку було зареєстровано в КП «ДМБТІ» (а.с.13-14). Інша 1/2 частина цього ж домоволодіння належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 6 червня 2013 року, посвідченого Другою дніпропетровською держнотконторою та зареєстрованого в реєстрі за № 2-4157 (а.с.78,79).

Встановлено, що 49/100 частин домоволодіння № 138 по вулиці Нарвській у м. Дніпро належить на праві власності ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину, видане 12.04.1996 року Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 4-1528 (а.с.7). 51/100 частин вказаного домоволодіння належить на праві власності ОСОБА_3, на підставі договору дарування від 14.01.1999 року (а.с.6).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема технічного паспорту на домоволодіння № 140 по вул. Нарвська в м. Дніпро, виготовленого КП «ДМБТІ» станом на 14.01.2009 року, у 2001 році на території вказаного домоволодіння без отримання необхідних дозволів попередніми власниками було побудовано гараж літ. Л та на межі з домоволодінням № 138 по вул. Нарвській в м. Дніпро було зведено огорожу висотою вище нормативу 1,6 м. (а.с.126-127).

Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради № 827 від 17.10.2008 року, зобов’язано ОСОБА_1 до 05.11.2008 року знести самовільно побудований гараж на межі з домоволодінням № 138 по вул. Нарвська і огорожу, зведену вище нормативу 1,6 м. (а.с.25).

Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 22 вересня 2008 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво гаражу, а актом Інспекції ДАБК від 04 січня 2012 року було встановлено, що відповідачем спірний гараж було побудовано самовільно (а.с.24).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилаючись на ст. ст. 375,376 ЦК України зазначив, що відповідач самовільно без відповідного дозволу побудувала гараж та кам’яну огорожу, зведено вище нормативу 1,6 м. на земельній ділянці домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро, яка знаходиться на межі між ділянками домоволодіння № 140 та № 138. Підставою звернення до суду була заява ОСОБА_2 про самовільне будівництво гаражу та паркану, який є разом з ОСОБА_3 співвласниками домоволодіння № 138 по вул. Нарвській в м. Дніпро.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України та п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30.03.2012 № 6 самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Крім того, вищевказаною статтею передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30.03.2012 № 6 право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Ж), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016р. у справі № 6-253цс16.

Як зазначено вище ОСОБА_1 набула право власності на домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро на підставі свідоцтва про право на спадщину, після смерті ОСОБА_4, яка померла 01 серпня 2008 року, майно належало померлій на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Дніпропетровська від 30.05.1988 року та на підставі договору купівлі-продажу від 6 червня 2013 року, згідно якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_1 1/2 частину вказаного будинку (а.с.13).

Тобто, право користування земельною ділянкою № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро відповідачем було набуто з моменту набуття права власності на вказане домоволодіння на тих самих умовах, що і були у попередніх власників.

Вищезазначене, також було встановлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2013 року за позовом Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради до ОСОБА_1, третя особа – Дніпропетровська міська рада про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії, яким у задоволенні позову Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради відмовлено (а.с.49-50).

Крім того, як зазначено у вищезазначеному рішенні, позивачем в позовній заяві не зазначено, чи надавалася можливість відповідачу провести відповідне переобладнання спірних гаражу та огорожі відповідно до будівельних норм і правил, або відповідно провести перебудову цих будівель.

Відповідно до роз’яснень викладених в п. 22 вищезазначеної постанови Пленуму, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Разом з тим, позивачем не надано належних доказів в підтвердження чи надавалася можливість відповідачу провести відповідне переобладнання спірних гаражу та огорожі відповідно до будівельних норм і правил, або відповідно провести перебудову цих будівель, про що було зазначено в рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року.

Згідно акту № 33 від 28.10.2013 року Виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради зазначено, що у результаті перевірки встановлено, що власники домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро використовують земельну ділянку без дозвільних документів на право постійного користування та право оренди землі, що є порушенням ст. ст. 125,126 ЗК України (а.с.38).

Згідно акту Виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради № 27 від 26.02.2014 року зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використовують земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вул. Нарвська, 138 без документів на право постійного користування та право оренди землі, що є порушенням ст. ст. 125,126 ЗК України (а.с.39).

Згідно акту Виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради від 19.05.2017 року № 10, складеного за відсутності ОСОБА_1 було встановлено, що станом на 19.05.2017 року недоліки вказані в акті № 33 від 28.10.2013 року ОСОБА_1 не усунула (а.с.34-35).

При цьому, відповідачу не запропоновано провести відповідне переобладнання спірних гаражу та кам’яної огорожі відповідно до будівельних норм і правил, або відповідно провести перебудову цих будівель.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайнята земельна ділянка підлягає поверненню землекористувачу за рішенням суду з одночасним приведенням такої земельної ділянки у придатний до використання стан, включаючи знесення споруд, які на ній знаходяться.

Проте, вказана земельна ділянка із розташованими на неї будівлями та спорудами була предметом неодноразового розгляду у судах різних інстанцій.

Звертаючись до суд позивач, стверджує про те, що встановлення гаражу літ. Л. та кам’яної огорожі на території домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро є самочинним, що не заперечувалося у судовому засіданні сторонами та до повноважень наданих Дніпровською міською радою, згідно рішення від 18.02.2004 року №18/15 «Про обсяги і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів», районні у місті ради уповноважені здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель, додержанням земельного та екологічного законодавства, та наділені правом звертатися до судових органів з позовами про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Як зазначив в судовому засіданні третя особа ОСОБА_2, частина спірного гаражу та огорожа знаходяться на земельній ділянці, яка знаходиться в його користуванні , у зв’язку з чим земельна ділянка зменшилася та змінилася конфігурація.

Разом з тим, позивач не зазначив у який спосіб відбувається порушення його прав, не надано доказів тих обставин, що саме гараж (літ. Л), кам’яна огорожа, вольєр на фундаменті, розташовані на території домоволодіння № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро, огорожі з металевих труб вбитих в грунт з стійкою рабиця між житловим будинком № 138, № 140 по вул. Нарвській в м. Дніпро, довжиною 79,41 м. перешкоджають, або містять будь-які обмеження в вільному користуванні співвласниками домоволодіння тощо, та знесення вказаних будівель є належним способом захисту прав позивача та третіх осіб по справі.

На підтвердження своїх доводів про самовільно зайняту відповідачем земельну ділянку площею 18 кв.м. та порушення прав позивача, у зв’язку з встановлення вказаних об’єктів на земельній ділянці останній згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України доказів не надав.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Розглянувши справу повно та всебічно суд дійшов до висновку, що позивачем не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку, не надано доказів в підтвердження обставин на які посилається позивач, у зв’язку з чим позовні вимоги Новокодацької районної у місті Дніпрі ради про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, зобов’язання вчинити певні діїслід залишити без задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд в силу ст.88 ЦПК України, враховує, що позовні вимоги оплачені позивачем, судом залишено без задоволення, позивач не звільнений від їх оплати, у зв’язку з чим поверненню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61,88, 209, 212-215, 218 ЦПК Українисуд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Новокодацької районної у місті Дніпрі ради до ОСОБА_1, треті особа – Дніпровська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя К.О. Скрипник