Постанова № 71798544, 22.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа № 922/2847/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3604 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2017 у справі № 922/2847/17 (ухвалене суддею Лавровою Л.С. у приміщенні господарського суду Харківської області; повний текст рішення складено 23.10.2017)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Харків,

до Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, м.Красноград Харківської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної казначейської служби України у Красноградському районі Харківської області, м.Красноград Харківської області,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ “Укртелеком” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації про стягнення 157197,05 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв’язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 16163,50 грн. витрат від впливу інфляційних процесів, 3338,15 грн. – 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.10.2017 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 157197,05 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв’язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 16163,50 грн. витрат від впливу інфляційних процесів, 3338,15 грн. – 3% річних та 2650,48 грн. судового збору.

Суд першої інстанції зазначив, що зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання; відсутність субвенцій з Державного бюджету України на надання послуг зв’язку пільговим категоріям населення та будь-яких рішень органів місцевого самоврядування не спростовують правомірність заявлених позовних вимог, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженого державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільняють його від обов'язку сплатити цю компенсацію.

Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові у повному обсязі. Апелянт зазначає, що у ч.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації» міститься припис, згідно з яким телекомунікаційні послуги (послуги зв’язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України, тобто ця норма визначає лише суб’єкта, що в обов’язковому порядку має надавати ці послуги, проте жодним чином не вказує на суб’єкта, який зобов’язаний ці послуги фінансувати; тим більше, ця норма, як і інші норми чинного законодавства, не вказує саме на Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області як на особу, зобов’язану здійснити це фінансування. Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що п.8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, ставить обов’язок здійснення відповідних платежів у пряму залежність від отримання головним розпорядником коштів (відповідачем) субвенцій з державного бюджету; однак згідно з чинним законодавством, на 2016 рік така субвенція з державного бюджету не передбачена; у зв’язку з відсутністю кошторисних призначень договір про відшкодування підприємству витрат, пов’язаних з наданням пільг на послуги зв’язку, між сторонами в даній справі не укладався; позивачем не доведено факт настання строку виконання зобов’язань (у разі якщо б вони виникли); на балансі відповідача не обліковується кредиторська заборгованість за 2016 рік за надані пільги на послуги зв’язку.

Апелянт просить суд розглядати апеляційну скаргу без участі представника Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 21.12.2017.

05.12.2017 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на тому, що відповідач зобов'язаний компенсувати витрати позивача на надання послуг на пільгових умовах, та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач із посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначає, що відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм з соціального захисту не відміняє пільг, встановлених законодавчими актами, окрім того, на момент вирішення даного господарського спору (з 01.01.2017) були внесені зміни до Бюджетного кодексу України, та визначено приписами п.20-4 ч.1 ст.91 вказаного кодексу, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв’язку.

15.12.2017 відповідач надав письмові пояснення, в яких зазначає про те, що у нього не виникло зобов'язань перед позивачем, оскільки в бюджеті на 2016 рік не було передбачено видатків на фінансування пільг окремим категоріям громадян. Відповідач підтримує вимоги апеляційної скарги, просить розглядати її без участі представника Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 оголошено в судовому засіданні перерву до 22.01.2018 в порядку ст.216 ГПК України, який набрав чинності з 15.12.2017. Визначено строк для подання учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу (з доказами надіслання копій відзиву іншим учасникам справи відповідно до ч.4 ст.263 ГПК України), мотивованих пояснень щодо своєї правової позиції в даній справі, доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв і клопотань, пов’язаних з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин раніше (за наявності таких заяв чи клопотань та обґрунтування поважності причин) - по 15.01.2018 включно.

26.12.2017 третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Красноградському районі Харківської області – надала письмові пояснення, в яких із посиланням на норми чинного законодавства зазначає, що розподіл бюджетних асигнувань для здійснення заходів на виконання державних програм соціального захисту населення до повноважень органів казначейства не належить. Третя особа просить суд розглядати справу без участі її представника.

Учасники справи, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання 22.01.2018, не направили своїх представників для участі у вказаному засіданні. Як було зазначено вище, відповідач та третя особа звернулися до суду з клопотаннями про розгляд справи без участі їх представників.

В ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що правову позицію учасників справи викладено письмово в апеляційній скарзі, у відзиві на неї та у письмових поясненнях, колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

В період з 01.01.2016 по 31.12.2016 ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" як оператор телекомунікацій надавало послуги зв'язку на пільгових умовах населенню м. Красноград та Красноградського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захисті", ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 157197,05 грн.

Однак витрати, понесені позивачем у зв’язку з наданням вказаних пільг, не були йому відшкодовані, у зв’язку з чим ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", вважаючи свої права порушеними, звернулося до господарського суду з позовом у даній справі, який було задоволено оскаржуваним рішенням суду.

Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 2 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII; "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 № 1584-ІІІ; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 № 203/98-ВР; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII; "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-ІІІ та "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. В перелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії. Обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, викладені ним в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, базуються на тому, що жодними нормативними актами не встановлено обов’язок Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації по фінансуванню вказаних пільг, а Законом України “Про державний бюджет України на 2016 рік” не було передбачено видатків на фінансування пільг з телекомунікаційних послуг, що, на думку відповідача, вказує на відсутність зобов’язання перед позивачем.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у зв’язку з відсутністю кошторисних призначень договір про відшкодування позивачу витрат, пов’язаних з наданням пільг на послуги зв’язку, між сторонами в даній справі не укладався.

Разом з тим, законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

За змістом ст.87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено позивачем та підтверджується матеріалами справи, відповідні субвенції на 2016 рік місцевим бюджетам дійсно не надавалися.

Разом з тим, відсутність субвенцій з Державного бюджету України на надання послуг зв’язку пільговим категоріям населення та будь-яких рішень органів місцевого самоврядування не спростовують правомірність заявлених позовних вимог, оскільки відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільнюють його від обов'язку сплатити цю компенсацію.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

За змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446).

Європейським судом з прав людини у рішеннях по справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг зв’язку пільговим категоріям населення та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Вищим господарським судом України у постановах від 22 червня 2017 року у справі № 918/1301/16, від 12 липня 2017 року у справі № 918/1361/16, від 20 липня 2017 року у справі № 909/1007/16, від 27 липня 2017 року у справі № 918/1302/16, від 30 серпня 2017 року у справі №917/2124/16, на які обґрунтовано посилався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем висновків суду першої інстанції не спростовано, натомість в апеляційній скарзі наведено аргументи, яким місцевий господарський суд надав належну оцінку та відхилив як такі, що не узгоджуються з вищенаведеними приписами чинного законодавства та практикою судів касаційної інстанції.

Оскільки факт надання ПАТ “Укртелеком” послуг пільговій категорії населення м. Красноград та Красноградського району Харківської області, а також розмір невідшкодованих витрат, понесених ним у зв’язку з цим (157197,05 грн.) підтверджується наданими позивачем доказами і не заперечується відповідачем (про що Управлінням праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області було зазначено у відзиві на позовну заяву, т.1, а.с.241), колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні, що позовні вимоги про стягнення невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуги зв'язку пільговим категоріям населення, у розмірі 157197,05 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на приписи зазначеної норми, суд першої інстанції також правомірно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення 16163,50 грн. витрат від впливу інфляційних процесів та 3338,15 грн. – 3% річних, у відповідності до обґрунтованого розрахунку, наданого позивачем (т.1, а.с.10). Перевіривши вказаний розрахунок, колегія суддів зазначає, що він є арифметично та методологічно правильним. Будь-яких заперечень щодо правильності здійснення відповідних нарахувань апелянтом суду не надано.

Інших обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, Управлінням праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області не наведено.

За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов’язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2017 у справі №922/2847/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25.01.18

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.