Ухвала суду № 71797924, 22.01.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"22" січня 2018 р. м.Рівне

Справа № 918/30/17

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,

розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУДМЕРЕЖА" (далі – Товариство) на дії Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі – Відділ) у справі № 918/30/17 за позовом Анімаккорд Лтд до Товариства про стягнення компенсації в сумі 80 000 грн. 00 коп.,

У судове засідання учасники справи не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Анімаккорд Лтд звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства компенсації за порушення останнім виключних майнових прав позивача в сумі 80 000 грн. 00 коп., а також накладення на відповідача штрафу в розмірі 10% від розміру присудженої судом компенсації до Державного бюджету України.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 5 січня 2017 року (суддя Торчинюк В.Г.) порушено провадження у справі № 918/30/17 та призначено її до розгляду.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року у даній справі, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року, вимоги позивача задоволено. Стягнуто з Товариства на користь Анімаккорд Лтд суму компенсації у розмірі 80 000 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 грн. 00 коп. Крім того, з Товариства також було стягнуто штраф до Державного бюджету України у розмірі 8 000 грн. 00 коп.

26 червня 2017 року у зв'язку із завершенням апеляційного провадження справу № 918/30/17 було повернуто до Господарського суду Рівненської області.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року № 01-04/167/2017 у зв'язку із закінченням повноважень судді Торчинюка В.Г. та відповідно до пунктів 2.3.49-2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/30/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу зазначеної судової справи між суддями від 26 червня 2017 року останню передано судді Політиці Н.А.

Ухвалою суду від 27 червня 2017 року справу № 918/30/17 прийнято до провадження судді Політики Н.А.

Того ж дня на виконання вищезазначеного рішення місцевого господарського суду від 21 лютого 2017 року Господарським судом Рівненської області було видано відповідні накази.

Супровідним листом Господарського суду Рівненської області від 7 липня 2017 року № 918/30/17/774/17 матеріали справи № 918/30/17 направлено на адресу Рівненського апеляційного господарського суду у зв’язку з надходженням до вказаного суду апеляційної інстанції касаційної скарги Товариства на постанову суду від 14 червня 2017 року у даній справі.

Водночас 27 липня 2017 року на адресу суду надійшла скарга Товариства на дії Відділу у справі № 918/30/17 (т. 2, а.с. 141-144), в якій останнє просило суд визнати незаконними дії Відділу, що виразились у зазначені у постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291 дати наказу Господарського суду Рівненської області № 918/30/17, а саме 27 березня 2017 року замість вірної – 27 червня 2017 року, визнати незаконними дії Відділу щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10, а також скасувати постанову Відділу від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291. Крім того, у наведеній скарзі Товариство просило суд постановити ухвалу про участь представників цієї юридичної особи у всіх судових засіданнях по даній справі у режимі відеоконференції.

Враховуючи те, що станом на 27 липня 2017 року матеріали справи № 918/30/17 на адресу Господарського суду Рівненської області не повертались, ухвалою наведеного місцевого господарського суду від 27 липня 2017 року вирішення питання про прийняття скарги Товариства на дії Відділу було відкладено до повернення матеріалів справи № 918/30/17 до Господарського суду Рівненської області.

9 січня 2018 року матеріали справи № 918/30/17 повернулися до Господарського суду Рівненської області, у зв’язку з чим ухвалою суду від 11 січня 2018 року скаргу Товариства на дії Відділу у справі № 918/30/17 було прийнято до розгляду та призначено до слухання в судовому засіданні на 22 січня 2018 року. Водночас вказаною ухвалою у задоволенні клопотання скаржника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було відмовлено.

17 січня 2018 року на електронну адресу суду надійшли письмові заперечення Відділу проти скарги Товариства від 17 січня 2018 року № 8011/10 (т. 2, а.с. 176-177), в яких останній вказав, зокрема, про те, що зазначення Відділом невірної дати виконавчого документа – наказу Господарського суду Рівненської області від 27 червня 2017 року № 918/30/17, відбулося у зв’язку із допущенням технічної описки, яка у подальшому була виправлена самим Відділом шляхом винесення відповідної постанови від 17 серпня 2017 року ВП № 54237291. У той же час всі інші посилання Товариства, викладені у його скарзі, на думку Відділу, були спрямовані на ухилення та свідоме затягування виконання судового рішення у справі № 918/30/17.

У судове засідання, призначене на 22 січня 2018 року, сторони та Відділ явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень з підписами уповноважених представників вищезазначених учасників процесу (т. 2, а.с. 173-175).

З огляду на те, що за приписами частини 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу ДВС, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд дійшов висновку про розгляд скарги Товариства за відсутності представників учасників судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга Товариства, об’єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду скарги і її вирішення по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" (далі – Закон).

Статтею 1 Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону встановлено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Обґрунтовуючи свою скаргу, Товариство посилалося на те, що всупереч вимогам чинного законодавства Відділом було невірно зазначено дату виконавчого документа, на підставі якого здійснювалося спірне виконавче провадження, а саме: замість вірного – 27 червня 2017 року Відділом в його постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 54237291 було зазначено дату виданого Господарським судом Рівненської області виконавчого документу – 27 березня 2017 року.

Проте суд звертає увагу, що за змістом абзацу 3 частини 3 статті 74 Закону начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

У той же час зі змісту наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 17 серпня 2017 року головним державним виконавцем Відділу Кузьмишиним Е.М. (яким було винесено постанову від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 54237291) винесено відповідну постанову, якою вказаним державним виконавцем з власної ініціативи було виправлено вищенаведену описку та зазначено вірну дату видачі наказу Господарського суду Рівненської області № 918/30/17, а саме: 27 червня 2017 року (а.с. 179). Крім того, вказаним державним виконавцем у даній постанові також було вирішено внести відповідні зміни до Автоматизованої системи виконавчого провадження, а наведений процесуальний документ було направлено сторонам виконавчого провадження.

За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог Товариства про визнання незаконними дій Відділу, що виразились у зазначені у постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291 дати наказу Господарського суду Рівненської області № 918/30/17, а саме 27 березня 2017 року замість вірної – 27 червня 2017 року, зважаючи на виправлення на час розгляду цієї скарги вказаної описки самим Відділом, а також відсутність будь-якого порушення прав скаржника зазначеними діями.

Крім того, у своїй скарзі Товариство просило суд визнати незаконними дії Відділу щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у даному листі Відділом було зобов’язано скаржника перерахувати на рахунок даного органу примусового виконання рішень суму витрат виконавчого провадження, які, на думку Товариства, згідно норм чинного законодавства можуть стягуватися з боржника лише за вмотивованою постановою державного виконавця.

Проте наведені твердження Товариства також оцінюються судом критично з огляду на наступне.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії листа Відділу від 6 липня 2017 року № 8011/10 "Про відкриття виконавчого провадження" (т. 2, а.с.147) вбачається, що у даному відправленні Відділ повідомив Товариство про здійснені витрати виконавчого провадження та констатував, що вказані витрати, а саме: плата за завершене виконавче провадження, інформація про яке вноситься до АСВП, поштові витрати на направлення документів виконавчого провадження сторонам, витрачений папір та фарба картриджу на оформлення документів виконавчого провадження та інше, складають 100 грн. 00 коп. Також у даному листі Відділом були зазначені реквізити для перерахування боргу, виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.

Разом з тим судом встановлено, що у вищезазначеному листі Відділу відсутні будь-які адресовані Товариству вказівки щодо перерахування наведених витрат цьому органу примусового виконання рішень, вимоги до скаржника про перерахування зазначених сум чи зобов’язання останнього здійснити будь-які дії, зокрема, щодо сплати даних сум грошових коштів.

Водночас за змістом частини 4 статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку припинення виконавчого провадження чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, копії постанови Відділу від 6 вересня 2017 року ВП № 54237291 (т. 2, а.с. 182), вбачається, що Відділом у встановленому законом порядку було винесено відповідний процесуальний документ – постанову від 6 вересня 2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою з Товариства було стягнуто 100 грн. 00 коп. витрат виконавчого провадження, до яких входить, зокрема, плата за завершене виконавче провадження, інформація про яке вноситься до АСВП, поштові витрати на направлення документів виконавчого провадження сторонам, витрачений папір та фарба картриджу на оформлення документів виконавчого провадження та інше.

Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань скаржника на незаконність дій Відділу щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10.

Також у своїй скарзі Товариство посилалося на те, що Відділом всупереч нормам статей 4, 26 Закону було неправомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291, що, на думку скаржника, свідчить про наявність правових підстав для її скасування в судовому порядку.

Водночас згідно частин 2, 3 статті 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Тобто, з системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що подання скарги на дії державного виконавця та її задоволення пов'язується законодавцем саме з обставинами порушення прав та законних інтересів заявника. При цьому, заявник повинен обґрунтувати наявність, а суд встановити наявність або відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів скаржника. Розгляд скарги здійснюється виключно з підстав, які наведені самим заявником у скарзі.

У рішенні Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, Товариством не було доведено належними і допустимими доказами, а судом не встановлено обставин порушення прав скаржника внаслідок винесення державним виконавцем Відділу постанови про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Товариством самостійно було сплачену суму наявної у нього заборгованості (присудженого судом штрафу до Державного бюджету України) в розмірі 8 000 грн. 00 коп. та встановлену постановою про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291 суму виконавчого збору в сумі 800 грн. 00 коп. на рахунок Відділу згідно платіжного доручення від 5 вересня 2017 року № 2445624 (т. 2, а.с. 181), а також направлено на адресу Відділу відповідну заяву про закриття виконавчого провадження. Наведені конклюдентні дії скаржника свідчать про відсутність порушення прав останнього постановою державного виконавця Відділу про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291, а відтак підтверджують і відсутність правових підстав для її скасування в судовому порядку.

Крім того, в обгрунтування своїх вимог Товариство посилалося на незаконність включення до постанови Відділу від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291 пункту 3 щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 800 грн. 00 коп. Так, Товариство вказувало, що на момент винесення даної постанови державним виконавцем Відділу не було вчинено жодних виконавчих дій, направлених на примусове виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 27 червня 2017 року № 918/30/17, а також не було проведено фактичного стягнення коштів, що, на думку скаржника, в розумінні статті 27 Закону виключає можливість покладення на останнього витрат по сплаті виконавчого збору.

Проте вказані твердження також не беруться судом до уваги з огляду на те, що частиною 5 статті 26 Закону прямо передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Водночас за змістом частини 2 статті 27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, державним виконавцем Відділу до пункту 3 оскаржуваної постанови від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291 було правомірно включено положення щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 800 грн. 00 коп., оскільки вчинення таких дій прямо передбачено Законом, а відтак останні є обов’язковими для державного виконавця Відділу.

Крім викладеного вище, надаючи оцінку доводам скаржника, суд вважає за доцільне зауважити, що фактично твердження Товариства зводяться до формальних посилань, які у сукупності ніяким чином не можуть бути достатніми підставами для визнання дій державного виконавця Відділу неправомірними та скасування винесеної останнім постанови про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291.

За таких обставин, зважаючи на те, що Товариством не було доведено належними і допустимими доказами обґрунтованості своїх вимог щодо визнання незаконними дій Відділу, що виразились у зазначені у постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291 дати наказу Господарського суду Рівненської області № 918/30/17, а саме 27 березня 2017 року замість вірної – 27 червня 2017 року, визнання незаконними дій Відділу щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10, а також скасування постанови Відділу від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291, суд дійшов висновку про необхідність відмови Товариству в задоволенні його скарги.

Відповідно до частини 3 статті 343 ГПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Керуючисть ст. 233, 234, 235, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУДМЕРЕЖА" на дії Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі № 918/30/17 за позовом Анімаккорд Лтд до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУДМЕРЕЖА"про стягнення компенсації в сумі 80 000 грн. 00 коп. відмовити.

Ухвала згідно частини 2 статті 235 Господарського процесуального кодексу України підписана та набрала законної сили 25 січня 2018 року.

Ухвала відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя Політика Н.А.