Рішення № 71797847, 22.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2018Справа № 910/19474/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Далгакиран компресор Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта"

про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016

Суддя Гумега О.В.

секретар судового засідання

Репа Я.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Чижов В.А. за довіреністю № 09/18 від 02.01.2018

від відповідача: Корнєва Л.І., довіреність № 158 від 22.12.2017

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Далгакиран компресор Україна" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" (відповідач) про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Далгакиран компресор Україна" обґрунтовані тим, що укладена між сторонами Додаткова угода № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016 (далі - Додаткова угода № 1, Договір) укладена з порушенням норм законодавства, а саме ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII, з тих підстав, що: терміном Договору визначено не початок наступного року, а кінець першого кварталу; Договір продовжено на повну ціну договору, а не на 20 процентів. З урахуванням норм наведеної статті Закону України "Про здійснення державних закупівель", позивач стверджував, що спірна Додаткова угода № 1 не відповідає змісту пропозиції конкурсних торгів, оскільки передбачає суттєву зміну строку Договору, у зв'язку з чим є недійсною з моменту укладення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19474/17 та призначено розгляд справи на 04.12.2017 о 09:40 год.

01.12.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні 04.12.2017 до 08.12.2017 о 09:30 год.

Враховуючи подане представником позивача в судовому засіданні 08.12.2017 клопотання про продовження строку вирішення спору та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд ухвалою від 08.12.2017 продовжив строк вирішення спору та відклав розгляд справи на 22.01.18 об 11:10 год.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/19474/17 у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 22.01.2018 о 11:00 год., учасники справи викликані у підготовче засідання, їх явку визнано обов'язковою.

10.01.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити повністю у задоволенні позову ТОВ "Далгакиран компресор Україна". В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив про таке:

- позивачем не враховано, що закупівля товару за Договором проводилась відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" з урахуванням особливостей, визначених Законом України від 24.05.2012 № 4851-VІ "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (далі - Закон № 4851);

- стосовно посилань позивача на приписи п. 4 ч. 5 закону № 1197, то з урахуванням роз'яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07 відповідач стверджує, що замовник закупівлі може самостійно визначати форму документального підтвердження таких обставин;

- відповідач вважає, що лист ТОВ "Далгакиран компресор Україна" № 968 від 07.12.2016, згідно якого позивач, зважаючи на необхідність приведення комплектації товару у відповідність до Договору, просив відповідача розглянути можливість продовження терміну поставки до 31.03.2017, є належним доказом підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії Договору шляхом укладення спірної Додаткової угоди № 1;

- відповідач зазначив, що погодився на пропозицію позивача укласти Додаткову угоду № 1 до Договору керуючись пунктами 10.3, 11.6, п.п. 11.6.1 п. 11.6 Договору, ч. 1 ст. 631 ЦК України;

- відповідач вважає помилковими твердження позивача, що на правовідносини сторін при укладанні Додаткової угоди № 1 повинні були розповсюджується положення частини 6 статті 40 Закону № 1197, оскільки такі положення в контексті наявності затверджених в установленому порядку видатків стосуються лише розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, до яких відповідач не належить;

- відповідач зазначив, що закупівля за Договором здійснювалась не за рахунок бюджетних коштів, а за рахунок власних коштів відповідача, отриманих ним від здійснення ним господарської діяльності;

- відповідач також зазначив, що позивач не вказує, в чому конкретно існує невідповідність між Додатковою угодою № 1 та пропозицією конкурсних торгів. Наразі, всі положення спірної Додаткової угоди № 1 встановлені сторонами за взаємною згодою та не змінюють визначених між сторонами правовідносин щодо поставки товару, зазначених у Договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.

У підготовче засідання, призначене на 22.01.2017, з'явились представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 22.01.2017, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасники справи у підготовчому засіданні 22.01.2018 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 22.01.2018, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.01.2018 о 11:12 год.

В судовому засіданні 22.01.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 22.01.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 22.01.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши учасників справи, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України) , позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Далгакиран компресор Україна" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Укртранснафта".

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В обґрунтування наявності підстав для визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016, позивач вказав, що спірна додаткова угода не відповідає вимогам законодавства, а саме ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII (далі - Закон № 1197), а також не відповідає змісту пропозиції конкурсних торгів, оскільки передбачає суттєву зміну строку Договору.

Отже, до предмету доказування у даній справі належить встановлення судом обставин наявності або відсутності підстав для визнання спірної Додаткової угоди № 1 недійсною.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 03.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Далгакиран компресор Україна" (далі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Укртранснафта" (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 23-02/41-16 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору на умовах цього договору та за результатами проведеної процедури закупівлі (згідно протоколу комітету з конкурсних торгів ПАТ "Укртранснафта" у місті Києві № 51/3 від 18.07.2016) постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погодженні сторонами строки установки електрогенераторні та перетворювачі обертові електричні (код 27.11.3 за ДК 016:2010), генераторні установки (код 31121000-0 за "Єдиним закупівельним словником") (електростанції) (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та сплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2 Договору номенклатура, кількість (обсяг), ціна, строк, місце та умови поставки та гарантії вказуються за погодженням сторін у Специфікації, що є Додатком № 1 до цього договору.

Загальна ціна Договору становить 4 038 647,99 грн. (п. 3.2 Договору).

Строк поставки товару (впродовж) 16 тижнів з моменту відправлення покупцем Заявки, з чітко визначеною датою поставки товару (п. 5.3 Договору, Специфікація № 1).

Відповідно до п.10.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його укладання і діє до 31 грудня 2016 року включно.

Пунктом 10.3 Договору сторони передбачили, що продовження строку цього договору можливе виключно на умовах, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель" та інших положень у галузі державних закупівель. При цьому, продовження строку цього договору за умов, передбачених цим пунктом, не призводить до збільшення ціни Договору.

Згідно з п. 11.6 Договору сторони узгодили, що вони мають право вносити зміни до Договору або розірвати Договір протягом строку, визначеного пунктом 10.1 цього договору.

Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами (п.п. 11.6.2 п. 11.6 Договору)

При цьому п.п. 11.6.1 наведеного п. 11.6 Договору встановлено, що зміни або розірвання Договору вчиняються шляхом укладання додаткових угод та набирають чинності з моменту укладання цих додаткових угод, крім випадків, передбачених Договором.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами Договору передбачено можливість внесення змін до Договору, зокрема, продовження строку цього договору, шляхом укладення додаткових угод, які є його є його невід'ємними частинами.

Листом № 968 від 07.12.2016 (далі - Лист № 968) ТОВ "Далгакиран компресор Україна" (позивач) повідомив ПАТ "Укртранснафта" (відповідача), що виробник Dalgakiran вніс конструктивні покращення до обладнання - установки освітлювальні пересувні Dalgakiran DJ14PR-LE), у зв'язку з чим, для приведення цих установок у повну відповідність із Специфікацією до Договору та необхідністю замовлення комплектуючих, позивач просив відповідача розглянути можливість продовження терміну поставки до 31.03.2017.

Факт складання та направлення відповідачу вищевказаного Листа № 968 з пропозицією до останнього розглянути можливість продовження терміну поставки до 31.03.2017, представник позивача не заперечував.

12.12.2016 ТОВ "Далгакиран компресор Україна" (позивач) та ПАТ "Укртранснафта" (відповідач), керуючись п. 10.3 Договору та п. 4 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", уклали Додаткову угоду № 1 до Договору поставки від 03.08.2016 № 23-02/41-16, згідно якої дійшли згоди викласти п. 10.1 Договору в наступній редакції: "10.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31 березня 2017 року включно", всі інші умови Договору, не змінені даною Додатковою угодою № 1, залишаються незмінними і сторони підтвердили свої зобов'язання за ними (пункти 1, 2 Додаткової угоди № 1).

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1, остання набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і є невід'ємною частиною Договору і не може розглядатись окремо від нього.

Проведення процедури закупівлі, за результатами якої був укладений Договір поставки від 03.08.2016 № 23-02/41-16, здійснювалось в порядку, визначеному Законом України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII, який втратив чинність згідно Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII.

Згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII визначено, що процедури закупівель товарів, робіт та послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються відповідно до порядку, що діяв до введення в дію цього Закону.

Враховуючи те, що у даному випадку процедура закупівель товарів була розпочата до введення в дію Закону України "Про публічні закупівлі", до спірних правовідносин сторін застосуванню підлягають норми Закону України "Про здійснення державних закупівель" (далі - Закон № 1197).

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону № 1197 договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Положеннями ч. 5 ст. 40 Закону № 1197 передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі (п. 4 ч. 5 ст. 40 Закону № 1197).

Згідно наданих Міністерством економічного розвитку і торгівлі України роз'яснень від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" (далі - Роз'яснення) в частині, що стосується продовження строку дії договору та виконання зобов'язань, визначено, що відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 40 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі.

Разом з тим, як зазначено у Роз'ясненнях, форма документального підтвердження об'єктивних обставин Законом не визначена, оскільки вона залежить саме від обставин, що спричинили продовження строку дії договору про закупівлю та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг. Тому замовник самостійно визначає форму документального підтвердження таких обставин з дотриманням законодавства.

Водночас у Роз'ясненнях зазначено, що ураховуючи вимоги частини першої статті 631 Цивільного кодексу України, згідно з якою строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, продовження дії договору про закупівлю можливо у разі, коли строк його дії не закінчився у встановленому чинним законодавством порядку.

Таким чином, враховуючи вищевстановлені обставини щодо направлення позивачем відповідачу Листа № 968 з пропозицією розглянути можливість продовження терміну поставки до 31.03.2017 та наведені положення п. 4 ч. 5 ст. 40 Закону № 1197 з урахуванням при цьому наведених Роз'яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, суд дійшов висновку, що продовження строку дії Договору до 31.03.2017 шляхом укладення сторонами спірної Додаткової угоди № 1 відбулось у зв'язку з виникненням об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, а Лист № 968 є належним документальним доказом підтвердження таких об'єктивних обставин з дотриманням законодавства.

При цьому судом встановлено, що продовження строку дії Договору згідно спірної Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 відбулось до закінчення строку дії цього Договору.

Зважаючи на наведене, позивачем не доведено суду невідповідність укладеної сторонами спірної Додаткової угоди № 1 положенням пункту 4 частини 5 статті 40 Закону № 1197.

Крім того, матеріалами справи не підтверджується невідповідність спірної Додаткової угоди № 1 положенням частини 6 вищенаведеної статті Закону № 1197.

Відповідно до ч. 6 ст.40 Закону № 1197 дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Як стверджував позивач, укладена з порушенням ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII з тих підстав, що: терміном Договору визначено не початок наступного року, а кінець першого кварталу; Договір продовжено на повну ціну договору, а не на 20 процентів.

Водночас, позивачем не враховано той факт, що закупівля товару за Договором проводилась відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" з урахуванням особливостей, визначених Законом України від 24.05.2012 № 4851-VІ "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (далі - Закон № 4851), який був чинним станом на час укладення сторонами Договору.

Згідно частини 1 статті 2 Закону № 4851 сфера застосування цього закону поширюється на ПАТ "Укртранснафта" (відповідача), як на юридичну особу замовника закупівлі, що проводить діяльність у сфері забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих. Так, відповідно до п. 3.2 Статуту ПАТ "Укртранснафта", затвердженого рішенням загальних зборів ПАТ "Укртранснафта" від 09.06.2016 № 65 (далі - Статут ПАТ "Укртранснафта") вказані види діяльності відносяться до предмету діяльності ПАТ "Укртранснафта" (відповідача).

В свою чергу, згідно частини 2 статті 3 Закону № 4851 замовники не зобов'язані надсилати річний план та зміни до нього до Уповноваженого органу, Державної казначейської служби України.

Судом також враховано Роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині, що стосується продовження строку дії договору на початку наступного року, в яких зазначено, що оскільки правовим підґрунтям терміну "видатки" є бюджетне законодавство, зокрема Бюджетний кодекс України, обмеження частини шостої статті 40 Закону в контексті наявності затверджених в установленому порядку видатків стосуються розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, які враховуються ними під час укладання відповідних додаткових угод в частині умов щодо виникнення платіжних зобов'язань замовника.

Проте, відповідач (покупець за Договором) не є розпорядником та/або одержувачем бюджетних коштів. Так, згідно Статуту ПАТ "Укртранснафта" Товариство є юридичною особою приватного права; Товариство має право володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном відповідно до чинного законодавства України, Статуту та внутрішніх документів Товариства, вчиняти від свого імені будь-які правочини, набувати майнові та немайнові права, тощо; Товариство має самостійний баланс, поточні та інші рахунки в банківських установах, в тому числі за межами України (п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Статуту ПАТ "Укртранснафта").

Крім того, спірна закупівля здійснювалась не за рахунок бюджетних коштів, а за рахунок власних коштів ПАТ "Укртранснафта", що не спростовано позивачем з огляду на додані ним до матеріалів справи докази.

За встановлених обставин, норми ч. 6 ст.40 Закону № 1197 не підлягали застосуванню в спірному випадку укладення сторонами Додаткової угоди № 1 про продовження строку Договору, а відповідно, твердження позивача про невідповідність спірної Додаткової угоди № 1 положенням частини 6 статті 40 Закону № 1197 є безпідставними. При цьому суд відзначає, що у преамбулі Додаткової угоди № 1 сторони зазначили, що вони дійшли згоди керуючись п. 10.3 Договору та п. 4 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Щодо тверджень позивача про те, що Додаткова угода № 1 не відповідає змісту пропозиції конкурсних торгів, то такі твердження позивача відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані належними і допустимими доказами, враховуючи при цьому не зазначення позивачем безпосередньо в чому конкретно існує невідповідність між Додатковою угодою № 1 та пропозицією конкурсних торгів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про невідповідність Додаткової угоди № 1 вимогам законодавства, зокрема, ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII, та змісту пропозиції конкурсних торгів.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови Додаткової угоди № 1 суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Водночас, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016 відсутні.

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 12.12.2016 до Договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016 є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Сторонами не подано попереднього розрахунку суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в позові повністю та наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 124, 129, 201, 208-210, 217-219, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.01.2018.

Суддя Гумега О.В.