Ухвала суду № 71797488, 25.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

25.01.2018

Справа № 910/23257/17

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Культури»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар»

про

стягнення 3 331 837,40 грн.

Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

не викликалися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар» про стягнення 3 331 837,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів за договором №010/2014-026 від 15.10.2014 р. у розмірі 1 334 285,75 грн., а також 3% річних у розмірі 95 601,00 грн., інфляційних у розмірі 714 314,46 грн. та пені за прострочення виконання робіт за договором у розмірі 1 187 636,19 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018 р. відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 05.02.2018 р.

24.01.2018 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар».

Згідно з ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

За змістом ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Як на підставу для забезпечення даного позову позивач вказує на те, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення у даній справі, оскільки останній ухиляється від виконання своїх зобов’язань в рамках виконання робіт та поставки товарів відповідачу.

За змістом п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В той же час, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, з якими приписи ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

Заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтувань з посиланням на докази в розумінні ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, яким саме чином запропоновані в такій заяві заходи вплинуть на можливість виконання рішення у даній справі у випадку задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд відмовляє в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 136, 137, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» про забезпечення позову відмовити повністю.

2. Дана ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.

Суддя В.П. Босий