Рішення № 71797281, 23.01.2018, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/652/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 р. м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П.Я. , секретар судового засідання Юрчак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Оліяр", с.Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область,81118

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" вул. Ак. Сахарова, 23,м.Івано-Франківськ,76018

про стягнення збитків у розмірі 148364,59грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 26.01.17

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 79-142 від 07.02.17

ВСТАНОВИВ:

приватне підприємство "Оліяр" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" про стягнення збитків у розмірі 148364,59грн.

В ході провадження у справі ухвалою суду від 19.09.17 призначено судову трасологічну експертизу, зупинено провадження у справі та направлено справу для проведення експертизи Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

26.12.17 до суду повернулися матеріали зазначеної справи із листом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз вих.№008061 від 14.12.17(вх.№13889/17 від 26.12.17) без виконання ухвали суду від 19.09.17 з огляду на відсутність оплати відповідачем вартості експертизи.

Ухвалою суду від 29.12.17 поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 23.01.18.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зокрема, вказав на те, що згідно рахунку-фактури №1157 від 12.10.16 та накладної №1157 від 21.10.16 позивачем придбано у відповідача лічильник газу G 250 ЛГ-К-100-1/20-0,63-1-Ex. №11123, який 04.01.17 введено в експлуатацію. Однак, 11.01.17 ПАТ “Львівгаз” виявлено некоректність роботи зазначеного лічильника, про що складено акт про порушення №000005 та акт-розрахунок від 17.02.17, яким позивачу донараховано 151521,49грн. вартості об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17(період некоректної роботи лічильника). Крім того, представник позивача зазначив, що нарахована ПАТ “Львівгаз” 151521,49грн. вартості об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17(період некоректної роботи лічильника) є збитками та підлягає стягненню з відповідача у розмірі 148364,59грн.(згідно заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 9287/17 від 31.08.17), що становить різницю між вартістю об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17 та коштами, які мали бути перераховані позивачем ПАТ “Львівгаз” за розподілений газ у період донарахування. Звернув увагу суду на те, що зазначений розмір збитків підлягає до стягнення саме з публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад", оскільки останній є виробником спірного лічильника газу та поставив позивачу вказаний лічильник неналежної якості. Додатково зазначив, що всі пломби на лічильнику на момент його передачі відповідачу знаходилися в цілісному стані, механічних пошкоджень, ударів на корпусі лічильника не виявлено, що підтверджується відповідачем в акті обстеження №04/16/17.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 14030/17 від 07.09.17) та письмових поясненнях вих.№79-11 від 17.01.18(вх.№825/18 від 18.01.18). Зокрема, вказав на те, що 18.01.17 позивачем передано відповідачу спірний лічильник для його обстеження, а не гарантійний ремонт, як вказує позивач. Відповідачем обстежено вказаний лічильник, про що складено акт №04/16/17 від 28.01.17, та встановлено, що метрологічна характеристика не відповідає ТУ; при цьому зазначено, що лічильник підлягає ремонту, причини виходу з ладу лічильника можна визначити після його розборки, проте позивач відмовився від проведення відповідачем ремонту та розборки лічильника. Зауважив, що позивачем не доведено причиного зв"язку між діями(бездіяльністю) відповідача та завданими збитками, оскільки не встановлено причин виходу лічильника з ладу, а також вини відповідача. Додатково зазначив, що серед причин виходу лічильника з ладу можуть бути недбале поводження з ним позивача та потрапляння у лічильник сторонніх предметів( окалина, пісок та ін.), відтак без встановлення причини виходу лічильника з ладу вимоги позивача є необгрунтованими. Підтвердив, що пломби на лічильнику на момент його передачі відповідачу знаходилися в цілісному стані, механічних пошкоджень, ударів на корпусі лічильника не виявлено, однак це не свідчить про неможливість потрапляння у лічильник сторонніх предметів або речовин. Щодо неоплати рахунку на проведення призначеної судом судової трасологічної експертизи зазначив, що згідно листа Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз вих.№6885 від 20.10.17 питання №2 та №3 виходять за межі компетенції експерта-трасолога і не можуть бути вирішені спеціалістами інституту, відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для проведення експертизи та її оплати, оскільки експертом буде проведено тільки зовнішній огляд лічильника без його розборки, відтак не буде встановлено причин виходу лічильника газу з ладу. Свої міркування з цього приводу виклав у письмових поясненнях вих.№79-10 від 17.01.189вх.№823/18 від 18.01.18). Додатково зазначив, що здійснити розборку лічильника та встановити причини його некоректної роботи може сам відповідач як виробник лічильника, проте представник позивача в судовому засіданні від такої пропозиції відмовився. Крім того, представник відповідача зазначив, що крім виробника лічильника, його розборку та встановлення причин некоректної роботи можуть здійснити центри стандартизації, метрології та сертифікації або газові господарства, проте представник позивача зауважив, що вважає доведеною вину відповідача у некоректній роботі лічильника.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представників сторін, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Згідно рахунку-фактури №1157 від 12.10.16 та накладної №1157 від 21.10.16, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем - приватним підприємством "Оліяр" придбано у відповідача - публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" лічильник газу G 250 ЛГ-К-100-1/20-0,63-1-Ex заводський номер 1123( далі за текстом - лічильник). Факт оплати позивачем вартості лічильника у розмірі 22579,20грн. підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2365 від 20.10.16.

Згідно з паспортом лічильника ( розділи 3, 8 ) лічильник відповідає ТУ У 3.48-05782912-023-2002 і визнаний придатним для експлуатації, та введений в експлуатацію товариством з обмеженою відповідальністю "Юнам-сервіс" 04.01.17.

11.01.17 ПАТ “Львівгаз” виявлено некоректність роботи зазначеного лічильника, про що складено акт про порушення №000005.

Факт некоректної роботи лічильника підтверджується наявними в матеріалах справи копіями акта перевірки технічного стану лічильника №4 від 17.01.17 та довідки №35/17-252 від 17.01.17.

18.01.17 позивачем передано відповідачу спірний лічильник для гарантійного ремонту. Відповідачем обстежено вказаний лічильник, про що складено акт №04/16/17 від 28.01.17, та встановлено, що метрологічна характеристика не відповідає ТУ; при цьому зазначено, що лічильник підлягає ремонту, причини виходу з ладу лічильника можна визначити після його розборки, проте позивач відмовився від проведення відповідачем ремонту та розборки лічильника. Факт відмови позивача від проведення гарантійного ремонту та розборки лічильника підтверджено представником позивача в судовому засіданні 23.01.18. При цьому, представником позивача не спростовано факту зняття лічильника з метою проведення гарантійного ремонту за відсутності представників відповідача.

17.02.17 ПАТ "Львівгаз" складено акт-розрахунок, яким позивачу донараховано 151521,49грн. вартості об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17(період некоректної роботи лічильника). Позивачем оплачено зазначений рахунок, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №882 від 05.04.17.

Позивач вважає, що нарахована ПАТ “Львівгаз” 151521,49грн. вартості об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17(період некоректної роботи лічильника) є збитками та підлягає стягненню з відповідача у розмірі 148364,59грн.(згідно заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 9287/17 від 31.08.17), що становить різницю між вартістю об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17 та коштами, які мали бути перераховані позивачем ПАТ “Львівгаз” за розподілений газ у період донарахування.

При вирішенні даного спору суд дійшов наступних висновків.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням(ч.2ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Із приписів вищенаведених правових норм випливає, що позивач, звернувшись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, зобов'язаний довести наявність або відсутність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що пов'язані з його особою.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Судом встановлено факт наявності порушених прав позивача та відповідності обраного позивачем способу захисту порушених прав приписам чинного законодавства.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом(ст.639 Цивільного кодексу України).

За змістом ч.2ст.642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондується з приписами статті 265 Господарського кодексу України: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону та видаткової накладної виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.

За змістом ст.268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Наведені правові норми кореспондуються зі статтями 673- 675 Цивільного кодексу України.

Згідно з паспортом лічильника ( розділи 3, 8 ), копія якого знаходиться в матеріалах справи, на момент його поставки позивачу лічильник відповідав ТУ У 3.48-05782912-023-2002 і визнаний придатним для експлуатації. У суду відсутні докази вжиття позивачем заходів, передбачених п.6.ст.268 Господарського кодексу України, після введення лічильника в експлуатацію та виявлення його некоректної роботи.

В силу ст.269 Господарського кодексу України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили. (ст.679 Цивільного кодексу).

Судом встановлено, що 18.01.17 позивачем передано відповідачу спірний лічильник для гарантійного ремонту. Відповідачем обстежено вказаний лічильник, про що складено акт №04/16/17 від 28.01.17, та встановлено, що метрологічна характеристика не відповідає ТУ; при цьому зазначено, що лічильник підлягає ремонту, причини виходу з ладу лічильника можна визначити після його розборки, проте позивач відмовився від проведення відповідачем ремонту та розборки лічильника, чим позбавив відповідача права реалізувати покладений на нього(відповідача) ч.6ст.269 Господарського кодексу України обов"язок усунути дефекти виробу або довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Факт відмови позивача від проведення гарантійного ремонту та розборки лічильника підтверджено представником позивача в судовому засіданні 23.01.18.

З метою встановлення причини некоректної роботи лічильника, в ході провадження у справі ухвалою суду від 19.09.17 призначено судову трасологічну експертизу, проте Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз листом вих.№6885 від 20.10.17 повідомив суд про те, що питання №2 та №3 виходять за межі компетенції експерта-трасолога і не можуть бути вирішені спеціалістами інституту. Відтак, з огляду на неоплату відповідачем з наведених вище підстав рахунку на проведення експертизи, матеріали справи повернуто суду без виконання вимог ухвали від 19.09.17. Представником відповідача в судовому засіданні було запропоновано здійснити розборку лічильника та встановити причини його некоректної роботи відповідачем як виробником лічильника, проте представник позивача в судовому засіданні від такої пропозиції відмовився. Крім того, представник відповідача зазначив, що крім виробника лічильника, його розборку та встановлення причин некоректної роботи можуть здійснити центри стандартизації, метрології та сертифікації або газові господарства, проте представник позивача зауважив, що вважає доведеною вину відповідача у некоректній роботі лічильника.

В контексті наведеного, суд констатує відсутність документально підтверджених причин некоректної роботи лічильника.

В силу ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарській санкції.

Нормами ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Наведена правова норма кореспондується зі ст. 225 ГК України, за змістом якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі(ст.226 Господарського кодексу України).

Виходячи з приписів ст.22 Цивільного кодексу України, ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України, суд констатує, що збитки мають правову природу, яка не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа повинна сплатити у зв"язку з виконанням умов договору, оскільки під збитками слід розуміти реальну втрату матеріальних цінностей, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або втрата доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

В контексті наведеного суд погоджується із висновком позивача про те, що завдані йому збитки є додатковими витратами (реальними збитками).

Разом з тим, обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається на позивача. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру збитків покладається на позивача, який повинен довести, що тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем цих збитків.

Суд констатує, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Позивач вважає, що нарахована ПАТ “Львівгаз” 151521,49грн. вартості об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17(період некоректної роботи лічильника) є збитками та підлягає стягненню з відповідача у розмірі 148364,59грн.(згідно заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 9287/17 від 31.08.17), що становить різницю між вартістю об”єму природного газу за період з 11.01.17 по 12.01.17 та коштами, які мали бути перераховані позивачем ПАТ “Львівгаз” за розподілений газ у період донарахування. В той же час, позивачем не доведено суду та не підтверджено належними засобами доказування розміру збитків.

При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Системний аналіз матеріалів справи та норм чинного законодавства не дає суду підстав для висновку про те, що поведінка відповідача є протиправною, а позивачем суду не доведено зворотнього. При цьому судом враховано, що відповідачем вживалися заходи для встановлення причин некоректної роботи лічильника - здійснювалося обстеження лічильника, пропонувалося позивачу здійснити розборку та гарантійний ремонт лічильника та заявлялося клопотання про призначення судової експертизи, в той час, коли позивач не сприяв встановленню причин виходу лічильника з ладу, вважаючи доведеною вину відповідача.

Суд не погоджується із твердженням позивача про доведеність вини відповідача, оскільки у акті про порушення, акті перевірки технічного стану лічильника №4 від 17.01.17 та довідці №35/17-252 від 17.01.17, на які посилається позивач як на підставу своїх тверджень про наявність вини відповідача, причин несправності лічильника не встановлено.

Крім того, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачем не доведено суду причинного зв"язку між діями відповідача та збитками.

Таким чином, суд, не встановивши в діях відповідача наявність всіх обов'язкових елементів складу правопорушення, приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог.

В контексті наведеного, позов не підлягає задоволення.

Судові витрати у відповідності до ст.129 ГПК України залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.8, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.174, 193, 216, 217, 224, 225, 226, 265, 268, 269 Господарського кодексу України, ст.9, 11, 15, 16, 22, 202, 509, 525, 526, 599, 611, 623, 629, 642, 673-675, 679, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 74, 129, 216, 217, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові приватного підприємства "Оліяр" до публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" про стягнення збитків у розмірі 148364,59грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.01.18

Суддя Матуляк П.Я.