Рішення № 71791502, 15.01.2018, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/3242/17

Провадження № 2/366/26/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року смт.Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі: судді Корчкова А.А., за участю секретаря судового засідання Онищенко В.В., а також осіб, які беруть участь у справі: представника позивача прокурора Іванківського районного відділу Броварської місцевої прокуратури Пашинської С.Й., представника Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» Яременко З.І., представника Розважівської сільської ради Іванківського району Кимївської області Петровського В.І., представника відповідача ОСОБА_4 -Кулакова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

11 жовтня 2017 року позивач звернувся з позовом до суду в якому просить визнати незаконними та скасувати рішення 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30.08.2010 року за № 374, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,25 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданий 24.12.2010 року на ім'я ОСОБА_6, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094504514 від 24.12.2010 року; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» земельну ділянку загальною площею 0,25 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 та стягнути з відповідача фактично понесені судові витрати.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 3740 від 30.08.2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,25 га.

На підставі вказаного рішення сесії Розважівської сільської ради, Іванківського району ОСОБА_6 отримав державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, з кадастровим номер № НОМЕР_2.

Разом з тим, вказана земельна ділянка на думку позивача вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку, у зв'язку з чим рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 є незаконним та підлягає скасуванню, а виданий на його підставі державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_6 підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави. Зокрема, позивач вважає, що спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з порушенням законодавства, а саме з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) та статей 7, 8, 17, 28, 23, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі по тексту - ЛК України), оскільки вказана земельна ділянка, на час її відчуження, перебувала в державній власності та належать до земель лісогосподарського призначення і використовувались для ведення лісового господарства ДП «Іванківське лісове господарство».

В судовому засіданні прокурор Іванківського районного відділу Броварської місцевої прокуратури Пашинська С.Й. позов підтримала повністю, підтвердила обставини, наведені в позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача - ДП «Іванківське лісове господарство» Яременко З.І. в судовому засіданні підтримав позов та зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у лісовому фонді Жеревського лісництва та є землями лісового фонду ДП «Іванківське лісове господарство».

Представник Розважівської сільської ради Петровський В.І. просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на законність винесеного Розважівською сільською радою рішення № 374 від 30.08.2010 року, яке оспорює позивач та прокурор.

Київське обласне та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства звернулось до суду з клопотанням про судовий розгляд цивільного позову без їх участі, повідомили, що підтримують позицію прокуратури.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Кулакова В.В. в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, в зв'язку із необґрунтованістю позову, відсутністю достатніх доказів, що можуть підтвердити право користування спірною земельною ділянкою ДП «Іванківське лісове господарство», та в зв'язку із спливом строків позовної давності.

Суд, вислухавши доводи сторін та інших учасників цивільної справи, встановивши обставини справи, що підтвердженні засобами доказування, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд в ході розгляду з'ясував, що відповідно до рішення № У-49/299 від 20.07.2010 року Розважівської сільської ради громадянину ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку технічної документації зі складанням державного акту на земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,25 га.

На підставі вказаного рішення сесії Розважівської сільської ради, Іванківського району ОСОБА_6 отримав державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, з кадастровим номер № НОМЕР_2.

Так, відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції на час спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Пункт 12 Перехідних положень ЗК України встановлює, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За змістом статей 116,118,125 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності громадянина на земельну ділянку виникає на підставі державного акту про право власності, який видається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, прийнятим за результатами розгляду відповідного клопотання (заяви) фізичної особи та землевпорядної документації щодо конкретної земельної ділянки, узгодженої контролюючими службами.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.04 № 667, відповідно до якого проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт. Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

В судовому засіданні позивачем надано суду проект землеустрою спірної земельної ділянки, затвердженої рішенням Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 року, що дало змоги суду в повній мірі дослідити всі матеріали проекту землеустрою та встановити повноту всіх необхідних погоджених документів та висновків про погодження проекту землеустрою всіх дозвільних державних органів щодо відведення вказаної земельної ділянки ОСОБА_6

Судом було наголошено, що ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначає,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Зокрема прокурором, як представником позивача при дослідженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки не надано доказів порушень отримання дозволів державних органів громадянином ОСОБА_6 або землевпорядною організацією щодо порядку виділення спірної земельної ділянки. Суд звернув увагу учасників судового засідання, що чинний Цивільний процесуальний кодекс України в своїх положеннях відображає, що роль судді перестала бути в процесі як ініціатора витребування доказів, оскільки законодавцем такий обов'язок покладено на сторони. Суд при роз'ясненні прав та обов'язків особам, які беруть участь у справі наголосив, що дійсно сторони мають право згідно ст. 27 ЦПК України (в редакції що діяла до 15.12.2017 року), ст. 43 ЦПК України подати докази, але кожному праву кореспондується обов'язок, а саме що особа повинна довести суду свої вимоги або заперечення, а для цього слід подати суду докази, бо у противному разі, якщо вимоги не будуть доведені, суд відмовить у позові.

Відповідно до пояснень представника Розважівської сільської ради Петровського В.І. проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, було погоджено із Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Управлінням культури та туризму, Київською обласною СЕС, Управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області, відділом містобудування, архітектури житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Іванківської РДА.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 9 ст.118 ЗК України районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, оскільки проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд досліджено судом та встановлено, що вказаний проект землеустрою був погоджений всіма установами, передбаченими законом, а порушень законодавства при виготовленні такого проекту землеустрою не встановлено вказаними органами, суд, дійшов висновку, що оспорюване рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 року на підставі наданих доказів не може бути визнане незаконним та бути скасоване, оскільки позивачем не вказано, які порушення містить вказаний проект землеустрою.

Щодо твердження позивача, що вказані земельні ділянки, на час їх відчуження, перебували в державній власності та належать до земель лісогосподарського призначення і використовувались для ведення лісового господарства ДП «Іванківське лісове господарство» судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, яку не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Крім того, у відповідності до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Так, згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Але, позивачем не надано суду оригінал планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а надані тільки копії планшетів, що зроблені з оригіналів, які суду представник позивача надати не може в зв'язку із їх відсутністю. Тобто, в зв'язку з тим, що сторонами в справі не надано суду належним чином оформлені оригінали планшетів (згідно з вимогами пункту 2.1.4 вказаної вище Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи), а державні акти на спірні земельні ділянки державним лісогосподарським підприємством ще не отримані, то враховуючи Прикінцеві положення ЛК України, документи, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками ДП «Іванківське лісове господарство» суду не надано.

Крім того, відповідно до ст.48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Надані в судовому засіданні планшети, не відповідають вимогам галузевим нормативним документам, а також положенням Лісового кодексу України. А саме, в порушення зазначених норм ні проект організації та розвитку лісового господарства, ні планшет лісовпорядкування, надані прокурором та представником ДП «Іванківське лісове господарство» не містять погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а тому не беруться судом до уваги як доказ права постійного користування ДП «Іванківське лісове господарство» спірними земельними ділянками.

Під час судового засідання судом встановлено, що відповідно до довідки Управління Держземагенства в Іванківському районі Київської області № 04-02/25-1094 від 07.10.2014 року площа земельних ділянок лісового господарства, що знаходяться в користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» з 1936 року і на час надання відповіді не змінилась. Тобто спірні земельні ділянки, про які зазначає прокурор в позовній заяві, щодо вибуття їх з земель лісового фонду, не могли відноситись до земель, які знаходяться в користуванні ДП «Іанківське лісове господарство», оскільки площа земель залишилась в тому ж обсязі.

Суд також не приймає до уваги додаток до листа № 227 від 03.05.2017 року, а саме, схему накладки фрагмента картографічної бази даних та план-схему, яка надана позивачем, оскільки з встановлених в судовому засіданні обставин з'ясовано, що її виготовив представник ДП «Іванківського лісового господарства» ОСОБА_7, який не є спеціалістом у вказаних питаннях. На думку суду, з метою визначення накладення спірних земельних ділянок, необхідно було провести судову земельно-технічну експертизу в порядку передбаченому, ст. 102-113 ЦПК України, оскільки вирішення вказаного питання потребує спеціальних знань. Сторони не клопотали перед судом про призначення вказаної експертизи, тому схеми виготовлені представником ДП «Іванківського лісового господарства», не можуть вважатися допустимими доказами на які може послатися суд.

Щодо долучення позивачем в якості доказів, копію витягу з кримінального провадження № 42016111130000164, постанови про призначення земельно-технічної експертизи, висновок експерта в рамках кримінального провадження, то суд критично відноситься до доказів, які надавав позивач ніби то отриманих в рамках кримінального провадження, оскільки підстави проведення вказаної експертизи, документи на підставі яких вона була проведена, судом в рамках зазначеної цивільної справи не досліджувались, питання сторонами цивільної справи та судом не формувались, крім того на сторінці 16 вказаного висновку експерта № 15/17 від 14.08.2017 року експерт зазначає, що «відомості про розташування земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківський лісгосп» в межах Розважівської сільської ради експерту на дослідження не надавались, тому встановити, яи належать земельні ділянки розташовані в межах Розважівської сільської ради до земель ДП «Іванквіський лісгосп» не уявляється можливим». Тому суд вважає, що вказані докази не можуть бути належними та допустимими в розумінні ЦПК України, тому що отримані не в спосіб передбачений ЦПК України та містять даних, що можуть мати значення при встановлені обставин вказаної цивільної справи.

Крім того, судом досліджено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2011 року укладеного мміж ОСОБА_6 та ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_4 купив земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 25 га, кадастровий номер № НОМЕР_2, який на час розгляду справи є дійсним, питання щодо визнання його недійсним позивачем та прокурором не ставилось в позовних вимогах.

Також, стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналізуючи наведені норми права, підстави зазначені позивачем в своїй позовній заяві для позбавлення осіб права власності на земельні ділянки, не передбачені в ст.140 ЗК України, яка містить вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку.

Також, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі по тексту - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7,11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також враховуючи положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відповідно до висновку Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Відповідно до положень ч.1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Суд враховує, що отримання спірної земельної ділянки громадянином ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відбулось за процедурою та в спосіб встановленою законом, а тому підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння не має.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами право постійного користування спірними земельними ділянками ДП «Іванківське лісове господарство», а також не надано доказів достатніх для визнання незаконним та скасуванням рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 «Про затвердження проекту землеустрою» та інших позовних вимог, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову керівника Броварської місцевої прокуратури.

Суд дослідивши матеріали цивільної справи встановив, що стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою ч. 2 ст. 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій статті 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

У випадках, коли в позовах заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначати, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і, відповідно, застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України.

Одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

У справі, яка розглядалася, прокурор звернувся до суду з позовом до сільської ради про визнання незаконним і скасування рішення цієї ради про передачу у власність земельної ділянки з підстав порушення сільською радою вимог закону під час прийняття цього рішення, визнання недійсними державного акта та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Таким чином, при ухваленні рішення по позовним вимогам прокурора, суд не має право одночасно застосували до спірних правовідносин норми статей 215, 216, 388 ЦК України.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні звернувся до суду з заявою про сплив строків позовної давності та просив відмовити в задоволенні позову й на цій підставі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених прокуратурою вимог, оскільки про порушення вимог закону при передачі спірної земельної ділянки у власність прокурор та орган в інтересах якого він подав позов дізнався в липні 2016 року (коли фактично були виявлені накладення земельних ділянок, як вважає позивач відповідно до отриманого ним листа № 472 від 22.072016 року).

Питання щодо розподілу судових витрат між сторонами вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області від 30.08.2010 року за № 374, визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_1, виданий 24.12.2010 року на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду Апеляційної інстанції.

Суддя А.А. Корчков