Постанова № 71789436, 23.01.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/20253/17

Головуючий у 1-й інстанції: Луценко Л.В.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

23 січня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Драчук Т. О. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Малик Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дії щодо перерахунку пенсії неправомірними, зобов'язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дії щодо перерахунку пенсії неправомірними, зобов'язати вчинити дії.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та за обставин викладених в ній просили суд задовольнити ії, а постанову суду першої інстанції - скасувати, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин викладених в ній просив суд задовольнити її, а постанову суду першої інстанції - скасувати, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач є матір'ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, її син є інвалідом третьої групи (по зору) з дитинства.

13.06.2017 року, у віці 50 років, позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона досягла 50-річного віку, а страховий стаж, підтверджений відповідачем, складає 30 років 1 місяць 21 день.

Проте, згідно протоколу УПФ України у м. Вінниці №7839 від 22.06.2017 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю підтверджувальних документів, що її син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до настання шестирічного віку на підставі п.п.5 п.2.1.Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженої постанови виходив з часткової доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого зазначеним Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

За умовами абзацу 4 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Пунктом 25 Порядку № 22-1, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, встановлено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком установи охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Отже, зміст наведених норм закону дає підстави для висновку, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27 травня 2014 року (справа № 21- 133а14) та від 02 грудня 2014 року (справа № 21- 534а14).

Судом було встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнаний інвалідом з захворювання (по зору) з дитинства, інвалідність йому встановлена у віці 9 років, що підтверджується медичним заключення № 73 на дитину (підлітка) - інваліда з дитинства у віці до 16 років від 26.05.1999 року.

Під час судового засідання було встановлено, що у ОСОБА_2 відсутня будь-яка медична документація, яка б могла підтвердити, що ії син - ОСОБА_5 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до настання шестирічного віку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для призначення ОСОБА_2 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно п. 3 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Окрім того, ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутися до відповідної лікарсько-консультаційної коміії за отриманням вищезазначеного висновку та в подальшому подати всі необхідні документи відповідачу для призначення ій пенсії зі зниженням пенсійного віку.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці задовольнити повністю.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дії щодо перерахунку пенсії неправомірними, зобов'язати вчинити дії скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 25 січня 2018 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Драчук Т. О. Совгира Д. І.