Постанова № 71789076, 25.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12111/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2017 року, прийняту суддею Олексюком А.В. у м. Луцьку Волинської області о 16:55, у справі №161/14502/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними, зобов’язання провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2017 року позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до відповідача – Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, якою просив визнати дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій протиправними та зобов’язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в сумі 48337,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем всупереч вимог пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» листом №271/П-01 від 24.05.2017 відмовлено у виплаті грошової допомоги, мотивуючи відмову відсутністю необхідного стажу на посадах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров»я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909) із змінами, внесеними згідно ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України №1436 (1436-2002-п), який дає право на таку допомогу.

Згідно проведеного пенсійним органом розрахунку стажу період роботи на посадах, передбачених Переліком, становить 32 роки 10 місяців 11 днів.

Позивач зазначає, що управлінням Пенсійного фонду не враховані до страхового стажу, що дає право на виплату грошової допомоги відповідно пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди його роботи на посаді лікаря, а саме: з 17.08.1981 по 23.09.1982 – курорт «Краінка», Суворовський район, Тульської області на посаді лікаря-терапевта; з 04.10.1982 по 15.10.1984 – служба в лавах ОСОБА_3 на посаді лікаря, що підтверджується записами в трудовій книжці, а про проходження служби у Збройних Силах СРСР також у військовому квитку. Крім того не враховано у подвійному розмірі страховий стаж роботи на посаді лікаря анестезіолога у відділенні реанімації Волинської клінічної лікарні у період з 24.07.1987 по 31.12.2003.

ОСОБА_2 Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_2 мотивована тим, що час роботи в санаторії курорті «Краінка» та час проходження строкової військової служби, зараховуються до спеціального страхового стажу, який дає право на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 24.12.2016 перебуває на обліку в Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Розмір пенсії було обчислено з урахування страхового стажу 42 роки 27 днів. Після доопрацювання пенсійної справи розмір пенсії обчислено з врахуванням страхового стажу 58 років 6 місяців 5 днів.

На звернення позивача щодо призначення та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Волинської області листом від 24.05.2017 №271/П-01 відмовлено у її виплаті, покликаючись на відсутність необхідних 35 років страхового стажу роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне страхування».

Відмова мотивована тим, що заклади, в яких працював позивач згідно записів трудової книжки у періоди роботи з 20.08.1980 по 01.07.1981 в медсанчастині №3 м.Тули та з 17.08.1981 по 23.09.1982 на курорті «Краінка», не входять до Переліку закладів установ освіти, охорони здоров»я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909) із змінами, внесеними згідно ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України №1436 (1436-2002-п). Згідно проведеного пенсійним органом розрахунку стажу період роботи на посадах, передбачених Переліком, становить 32 роки 10 місяців 11 днів, що не дає права на призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Позивач, вважаючи відмову Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області у виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (із змінами і доповненнями) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до пункту «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років та при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати. Відповідно до п.2 вказаного Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі- Перелік).

Відповідно до даного Переліку до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держрпаці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних центрах, діагностичних центрах.

Водночас Приміткою 3 вказаного Переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

У період до 1992 року діяв Перелік установ, організацій і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року № 135 та Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров»я, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397.

Відповідно до Переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року №135 та пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, зараховується робота у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Переліку установ, організацій і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що є додатком до ОСОБА_2 Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397, до стажу роботи за спеціальністю зараховується робота в лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства та дитинства, санітарно-профілактичних закладах

Пунктом 3 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 передбачено, що до стажу роботи лікарів та інших працівників охорони здоров'я, крім роботи, вказаної в п. 1 даного положення, зараховується: робота по спеціальності в будинках відпочинку, піонерських таборах і курортних пансіонатах.

Крім того, в силу п.4 даного положення вчителям, лікарям та іншим працівникам освіти та охорони здоров'я в стаж роботи за фахом зараховується військова служба в складі Збройних Сил СССР .

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАСУкраїни).

Слід зазначити, що з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено наявність у позивача достатнього страхового стажу в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п. «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне страхування», необхідного для призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, відповідно до вимог ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено також, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

З наданих позивачем на розгляд суду письмових доказів, зокрема копії трудової книжки серії БТ-І №2782879 слідує, що ОСОБА_1 17.08.1981 прийнятий на посаду лікаря терапевта на курорті «Краінка», Суворовський район, Тульської області та 23.09.1982 року звільнений у зв'язку призивом на військову службу в лавах ОСОБА_3 (а.с. 16)

Архівною довідкою від 28.06.2016 № 21/54/11040, виданою Центральним прикордонним архівом Федеральної служби Безпеки Російської Федерації підтверджується, що лейтенант медичної служби, ОСОБА_1 18.10.1982 зарахований в списки особового складу військової частини 2535 с. Курчум (наказ командира в/ч 2535 від 18.10.1982 №269), 12.10.1982 призначений на посаду лікаря прикордонної комендатури «Уриль» та приступив до посади з 18.10.1982 згідно наказу командира в/ч 2535 від 27.10.1982 №278), 15.10.1984 старший лейтенант ОСОБА_1 лікар пограничної комендатури «Уриль» виключений зі списків особового складу військової частини 2535 с.Курчум та звільнений в запас наказом командира в/ч 2535 від 19.09.1984 №249 (а.с. 17).

Слід зазначити, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

В розумінні ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ст.4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 органи державної влади і управління, органи прокуратури суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів і арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Відповідно до статей 29, 61 Конституції Української РСР від 20.04.1978 з метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов»язок.

З 1991 року з набуттям незалежності України та прийняттям відповідного українського законодавства, відповідні правові інститути були реформовані в елементи забезпечення суверенітету незалежної України Збройні Сили України та загальний військовий обов»язок громадян України (згідно зі змінами до Конституції України Законом № 2480-12 від 19.06.1992 та у подальшому ст.ст. 17, 65 Конституції України від 28.06.1996).

Таким чином, проходження позивачем військової служби у лавах Збройних Сил СРСР є тотожним за своєю природою видом суспільної діяльності (державною службою особливого характеру на користь держави, правонаступництво за якою проголосила Україна) та тягне аналогічні правові наслідки.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що набутий позивачем страховий стаж роботи у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням спірного періоду роботи на курорті «Краінка» та часу проходження строкової військової служби, дає позивачу право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність відмови Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб»єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Водночас не можуть бути задоволені позовні вимоги про зобов»язання відповідача нарахувати та виплатити конкретні суми спірних виплат, оскільки саме останній зобов'язаний здійснювати обрахування та виплату спірних сум одноразової допомоги, вказані дії до компетенції адміністративного суду не належать, а тому захист такого порушеного права полягає у зобов'язанні відповідача вчинити кореспондуючі цьому праву дії.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2017 року у справі №161/14502/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_2 складена в повному обсязі 25.01.2018.