Постанова № 71788987, 22.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/10961/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Макарика В.Я., Ільчишин Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області та ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року (суддя Сташків Н.М., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області в якому просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати відновити виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 01.06.2015 року.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року позов задоволено частково, визнано неправомірними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії, призначеної їй відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20 грудня 2016 року. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відновлення виплати їй пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно залишено без розгляду. Звернуто до негайного виконання постанову в частині виплати пенсії в межах платежу за один місяць. Стягнуто з Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 гривень.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області в апеляційній скарзі зазначає, що з 30.01.2014 р. позивачці призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання тимчасово по 31 грудня 2017 року, не виплачуються.

На час розгляду справи норми Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-УІІІ від 24.12.2015 р. та №1774- VIII від 06.12.2016 р. в частині внесення змін до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було визнано неконституційними, тобто спірні відносини у 2016 та 2017 роках врегульовані саме цими законами.

Беручи до уваги наведене, а також те, що позивач продовжує працювати на посаді, яка передбачена Законом України «Про державну службу» (Регіональне відділення фонду державного майна України по Тернопільській області), призначена їй пенсія згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 01.04.2015р. до звільнення не виплачується.

На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, не врахував, що в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях під різним кутом розглядав питання, пов'язані з приписом частини третьої статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, тобто тих прав і свобод, які людина і громадянин мали на підставі раніше чинних законів (рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4- рп/2007, 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009, 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010 тощо). Склалася правова позиція Конституційного Суду України, за якою звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик «можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Окрім того, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що у квітні 2015 року вона дізналася про порушення свого права, оскільки зверталася до Міністерства соціальної політики України з приводу роз'яснень про причини припинення їй пенсійної виплати, не відповідає дійсним обставинам справи. Тому є хибним висновок суду, що з цієї дати можна вважати, що позивач дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» випливає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає, нараховує і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 2014 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 14 березня 2014 року Пенсійним фондом України позивачу видано пенсійне посвідчення №2340402608 (серія ААИ, №444276), вид пенсії - за віком. Згідно з довідкою регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області №05 від 16 січня 2017 року, станом на 01 червня 2015 року та по день видачі довідки ОСОБА_1 працює на посаді першого заступника Фонду державного майна України по Тернопільській області. На звернення позивача (вх. №П-5386/19) 14 квітня 2015 року відділом роз'яснювальної роботи з питань пенсійного забезпечення Департаменту пенсійного забезпечення Міністерства соціальної політики України адресовано відповідь №1659/039/161-15, у якій ОСОБА_1 роз'яснено про те, що абз. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (із урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»), встановлено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

04 січня 2017 року позивач звернулася до ТОУ ПФУ Тернопільської області із заявою про поновлення виплати призначеної їй пенсії з 01 червня 2015 року. На звернення ОСОБА_1 відповідач 12 січня 2017 року надіслав лист №4/П-11, у якому роз'яснив зміст ч. 1 ст. 47 Закону (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911- VIII), якою передбачено, що тимчасово у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», призначені пенсії не виплачуються. З посиланням на вказані норми Закону, в листі зазначено, що оскільки позивач працює на посаді, яка передбачена Законом України «Про державну службу», призначена їй пенсія не виплачується.

Розглядаючи спір суд першої інстанції не вірно застосував ч. 2 ст. 99 КАС України згідно якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчисляється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а згідно ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із розглядуваним позовом (06.03.2017 року), відсутність заяви та поважних причин для поновлення строку, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині з 01.06.2015 року по 05.09.2016 року включно слід залишити без розгляду.

Щодо решти позовних вимог, то суд першої інстанції вірно зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 р. у справі № 1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, а саме: - першого речення частини першої статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Суд першої інстанції вірно вважав, що оскільки позивач продовжує працювати на посаді, яка віднесена до державної служби, призначена їй пенсія згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 06.09.2016 року по 19 грудня 2016 року не підлягає виплаті. Отже, лише з 20 грудня 2016 року виплати таких пенсій підлягали відновленню.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача 640 грн. судового збору, оскільки такий не був сплачений.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, бо така винесена з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області та ОСОБА_1 – задовольнити частково, постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року по справі № 607/2963/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії, призначеної їй відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 20 грудня 2016 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відновлення виплати їй пенсії за період з 01.06.2015 року по 05.09.2016 року включно - залишити без розгляду.

В задоволенні позовних вимог з 06.09.2016 року по 19.12.2016 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.Я. Макарик

ОСОБА_2

Повний текст виготовлений 24.01.2018 року