Постанова № 71788899, 23.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 рокум. Львів№ 876/8071/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду міста Львова від 23 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_4, про скасування рішення, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_5,

час ухвалення рішення – не вказано,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не вказано.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, яким просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 21.10.2016 року № 960 в частині затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_4 квартири № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові з розширенням існуючого балкону.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 23 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_4 квартири № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові з розширенням існуючого балкону були затверджені Виконавчим комітетом Львівської міської ради в межах його повноважень та з дотриманням вимог законодавства, а саме Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, «Порядку надання містобудівних умов та обстежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109, ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.07.2009 року № 295, «Стандарту послуги з надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво об'єктів архітектури та містобудування», затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 16.11.2012 року № 800. Також суд зазначив, що оскаржене рішення відповідача є правовим актом індивідуальної дії, який породжує права і обов'язки тільки тих суб'єктів, яким його адресовано, або визначеного цим актом певного кола суб'єктів. Таким чином, на думку суду, покликання позивача на порушення його прав оскарженим рішенням є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується безпосередньо його. А відсутність у будь-кого крім власників вказаних земельних ділянок, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього права на захист, тобто права на звернення з цим адміністративним позовом. Суд вказав, що аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 24.02.2015 року у справі № 21-24а15.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції грубо порушив норми матеріального права, а саме, пославшись на пп. 4.9 п. 4 «Стандарту послуги з надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво об'єктів архітектури та містобудування», яким передбачено, що до документів, необхідних для надання такої послуги, надається завірена нотаріально або директором львівського комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд, згода власників суміжних квартир, проігнорував факт відсутності його згоди на реконструкцію ОСОБА_4 квартири з розширенням існуючого балкону, як власника суміжної з нею квартири. А відповідно до п. 7 цього Стандарту однією з підстав відмови у наданні адміністративної послуги є, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам пункту 4. Також позивач посилається на те, що розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 17.07.2016 року № 396 ОСОБА_4 було рекомендовано добровільно привести самочинно розширений балкон до попереднього стану. А заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02.03.2016 року у справі № 462/6955/15 за його позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, яке набрало законної сили, було зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_6 власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану самочинно реконструйовану квартиру № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові шляхом приведення самочинно розширеного балкону до попередніх розмірів. Крім того, на думку позивача, посилання суду першої інстанції на постанову Верховного суду України від 24.02.2015 року у справі № 21-24а15 є безпідставним, оскільки той факт, що його права порушені відповідачем і третьою особою вже підтверджений зазначеним вище рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02.03.2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача і представника третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.10.2016 року № 960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. гр. ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 квартир № № 25, 28, 31, 34 на вул. Широкій, 73 з розширенням існуючих балконів» було, зокрема (в частині, що є предметом спору в даній справі), затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_4 квартири № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові з розширенням існуючого балкону.

Колегія суддів вважає помилковим і необґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність даного розпорядження (в частині, що оскаржена) з таких підстав.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів – районній державній адміністрації, заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 цього Закону містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки – документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Аналогічне визначення поняття містобудівних умов і обмежень міститься в наказі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109 «Про затвердження порядку надання містобудівних умов та обстежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст».

Відповідно до п. п. 2.1, 2.4 «Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 року за № 912/19650 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції), надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими п. 2.2 цього розділу (засвідченої в установленому порядку копії документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційного плану (схеми) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрової довідки з містобудівного кадастру (у разі наявності); чергового кадастрового плану (витяг із земельного кадастру – за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксації земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва), у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до п. 27 ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 року № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» затвердження містобудівних умов та обмежень на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об'єктів архітектури і містобудування, у тому числі у межах історичного ареалу м. Львова належить до повноважень виконавчого комітету.

Пунктом 3 «Стандарту послуги з надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів», затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 16.11.2012 року № 800 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції), виконавчим органом, який здійснює послугу, було визначено Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради.

Перелік документів, необхідних для надання адміністративної послуги, був встановлений п. 4 цього Стандарту, яким, серед іншого було передбачено обов’язковість надання: заяви на ім’я директора департаменту містобудування про надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів (додаток до цього стандарту); для фізичних осіб – копії документа, що посвідчує особу (паспорт, з якого встановлюється громадянство, прізвище, ім’я, по батькові, місце реєстрації); нотаріально завірених копій правовстановлюючих документів на об’єкт нерухомості та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно; засвідченої у встановленому порядку копії технічного паспорта на об’єкт нерухомості; містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об’єкта будівництва – виконаного коштом замовника спеціалізованою проектною організацією або архітектором, що має кваліфікаційний сертифікат; завіреної нотаріально або директором львівського комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд, згоди власників суміжних квартир (пп. пп. 4.1, 4.2, 4.5, 4.6, 4.8, 4.9).

Як встановив суд із наданих сторонами пояснень і письмових доказів, для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію квартири № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові з розширенням існуючого балкону ОСОБА_4 подала всі зазначені вище документи, крім письмової згоди власників суміжних квартир. При цьому, як встановлено судом і не заперечується особами, які беруть участь у справі, власником суміжної квартири з квартирою ОСОБА_4 є позивач у справі ОСОБА_1, який зазначеної згоди не надав.

Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги визначений п. 7 зазначеного Стандарту, згідно з пп. 7.1 якого однією з таких підстав є невідповідність поданих документів вимогам пункту 4.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми відсутність хоча б одного з визначених п. 4 вказаного Стандарту документів є безумовною і достатньою підставою відмови у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів.

При цьому, колегія суддів враховує, що, як встановлено з матеріалів справи, інші мешканці будинку по вул. Широкій, 73 у м. Львові, а саме ОСОБА_10, яка проживає у квартирі № 29, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які проживають у квартирі № 26, та ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15, які проживають у квартирі № 32, надали завірені директором ЛКП «Сяйво» заяви-згоди власників суміжних з їхніми квартир на реконструкцію ними цих квартир з розширенням існуючих балконів, а третя особа у справі ОСОБА_4 не отримала такої згоди від ОСОБА_1, який є власником суміжної квартири.

Враховуючи наведені вище обставини та положення нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.10.2016 року № 960 в частині затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_4 квартири № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові з розширенням існуючого балкону – є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що оскаржене рішення відповідача є правовим актом індивідуальної дії, який породжує права і обов'язки тільки тих суб'єктів, яким його адресовано, або визначеного цим актом певного кола суб'єктів і не стосується безпосередньо і не порушує прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із вимогами пп. 4.9 п. 4 Стандарту для надання заінтересованій особі містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів згода власників суміжних квартир є обов’язковою. Тобто погодження із власниками суміжних квартир є обов’язковою умовою в процесі отримання містобудівних умов та обмежень, що включає їх безпосередню участь в цій процедурі. Також із змісту цього стандарту слідує, що таке погодження передбачене саме з метою врахування та захисту прав та законних інтересів власників суміжних квартир.

Таким чином, враховуючи, що, як зазначено вище, ОСОБА_1 є власником суміжної квартири (№ 35) з квартирою третьої особи у справі ОСОБА_4 (№ 34) по вул. Широкій, 73 у м. Львові, колегія суддів вважає, що надання останній містобудівних умов та обмежень безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, – за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до пп. 1.4.4 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 927/11207, перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

Відповідно до ст. 179 Житлового кодексу України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року за № 572, встановлено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право, зокрема, на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Крім того, «Державними будівельними нормами України, затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року за № 295 «Про затвердження ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», передбачено, що реконструкція житлового будинку – це перебудова житлового будинку з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни кількості житлових квартир, загальної і житлової площі тощо у зв'язку зі зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій, їх елементів, основних техніко-економічних показників. При розробленні проектів реконструкції і капітального ремонту житлових будинків необхідно керуватися чинними нормативними документами у будівництві і цим нормативним документом. При проектуванні реконструкції житлових будинків допускається зміна їх фасадів, яка повинна носити системний характер, єдиний для всього будинку, а також улаштування вхідних груп до вбудованих (прибудованих) приміщень тільки за архітектурно-планувальними завданнями.

Проаналізувавши зміст наведених норм, колегія суддів вважає, що при здійсненні реконструкції квартир у багатоквартирному будинку їх власники зобов’язані враховувати і не порушувати прав власників інших квартир. Тому, на думку колегії суддів, всі дії, що стосуються такої реконструкції, в тому числі одержання особами, які мають намір її здійснити, містобудівних умов та обмежень, безпосередньо стосуються прав та законних інтересів власників суміжних квартир, відповідно останні мають право оскаржити до суду всі рішення контролюючих і дозвільних органів, які стосуються процесу складення і погодження відповідної містобудівної документації.

Також колегія суддів враховує, що ОСОБА_4 вже здійснювала самочинно реконструкцію (розширення) балкону у належній їй квартирі № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові.

Однак розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 17.07.2016 року № 396 їй було рекомендовано добровільно привести самочинно розширений балкон до попереднього стану.

А заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02.03.2016 року у справі № 462/6955/15 за його позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, яке набрало законної сили, було зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_6 власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану самочинно реконструйовану квартиру № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові, шляхом приведення самочинно розширеного балкону до попередніх розмірів. Під час розгляду даної справи суд встановив, зокрема, що після проведення зазначеної реконструкції в квартирі № 35, яка належить ОСОБА_1, на суміжній стіні з'явилися тріщини, обпадає штукатурка і погіршилось освітлення кімнати, яка межує з квартирою відповідачів. Таким чином, судом було встановлено, що здійснення власниками квартири № 34 на вул. Широкій, 73 у м. Львові її реконструкції з розширенням існуючого балкону порушує право власності ОСОБА_1 на його квартиру, яка є суміжною, що також підтверджує факт порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням відповідача.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак ухвалою судді-доповідача від 02.08.2017 року ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, тому розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 23 червня 2017 року у справі № 461/3634/17 – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 жовтня 2016 року № 960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. гр. ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 квартир № № 25, 28, 31, 34 на вул. Широкій, 73 з розширенням існуючих балконів» в частині затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_4 квартири № 34 на вулиці Широкій, 73 у місті Львові з розширенням існуючого балкону.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_16 судді ОСОБА_17 ОСОБА_18 Повне судове рішення складено 25.01.2018 року