Рішення № 71787989, 24.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24 січня 2018 року № 826/26450/15

Окружний адміністративний суду міста Києва в складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А.; суддів Костенка Д.А., Шрамко Ю.Т., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом про:

визнання протиправним та скасування наказу МВС України від 06.11.2015 №2365 о/с у частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ України відповідно до підпункту "г" пункту 64 (через скорочення штатів) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ";

зобов'язання МВС України поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ України та працевлаштувати на посаді, не нижче займаній;

стягнення з МВС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

зобов'язання МВС України надати відпустку по догляду за дитиною з дня набрання чинності рішенням суду.

Позов мотивований тим, що позивач мала намір продовжувати службу в органах внутрішніх справ, проте її було звільнено, звільнення відбулось без врахування того, що позивач на той час була матір'ю дитини до трьох років. На думку позивача, її було звільнено без дотримання: пункту "є" статті 5 Конвенції Міжнародної організації праці "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року", за якою не є законною підставою для припинення трудових відноси відсутність на роботі в період перебування у відпустці по материнству; частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України щодо неможливості звільнення працівника-жінки, яка має дітей у віці до трьох років; статей 22, 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", якими передбачено звільнення за ініціативи роботодавця за згодою відповідної профспілкової організації.

Під час судового розгляду справи, представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України, позов не визнав, подавши письмові заперечення, де зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", оскільки позивач не виявила бажання проходити службу в Національній поліції, відповідно її було звільнено з органів внутрішніх справ, позаяк функції ліквідованих органів перейшли до органів Національної поліції. Також у запереченнях підкреслюється правомірність звільнення позивача під час перебування її у відпустці відповідно до пункту 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", яким передбачена можливість звільнення працівників міліції зі служби в органах внутрішніх справ незалежно від того чи вони перебувають у відпустці, в тому числі й у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідач не забезпечив участь повноважного представника в судовому засіданні, 15.11.2017, про місце, дату та час повідомлявся належним чином. Відповідно до частин четвертої, шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) ухвалено здійснювати судовий розгляд адміністративної справи без участі представника відповідача та про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.

Заслухавши пояснення представника позивача, взявши до уваги письмові заперечення відповідача, дослідивши письмові докази, судом встановлено.

Наказом МВС України від 06.11.2015 №2365 о/с дск "По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів" згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до підпункту "г" (через скорочення штатів) пункту 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" майора міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1-го відділу 3-го управління, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 в запас Збройних Сил.

Як убачається з матеріалів справи, позивач зверталась до МВС України з заявою від 07.11.2015, де зазначала про незаконність її звільнення, оскільки вона виховує дитину до трьох років.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (набрав чинності 07.11.2015): працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10); перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (пункт 11).

Згідно з підпунктом "г" пункту 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як убачається зі змісту оскаржуваного наказу та письмових заперечень, саме наведені правові норми слугували підставою для звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років <...> з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

До матеріалів адміністративної справи додано свідоцтво від 04.03.2015 Серія НОМЕР_2 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини, матір'ю якої вказано ОСОБА_1 (актовий запис від 09.12.2104 №3951). Наведена обставина не заперечувалась представником відповідача у письмових запереченнях. Крім того, в оскаржуваному наказі від 06.11.2015 №2365 о/с дск зазначається про звільнення позивача, яка перебула у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, позивач відноситься до матерів, які мають дітей віком до трьох років і на яких поширюються згадані норми КЗпП України.

На думку суду, в даному випадку застосуванню підлягає саме положення статті 184 КЗпП України. Не зважаючи на наявність у пункті 11 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" можливості звільнення зі служби в органах внутрішніх справ осіб, які перебували у відпустці, звільнення повинно відбуватись з дотриманням гарантій, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.12.1996 №504/96-ВР передбачено види відпусток, серед яких, зокрема: додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творча відпустка; відпустка для підготовки та участі в змаганнях; відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Право на отримання таких відпусток окремо регламентується, передбачає наявність певних гарантій як цим Законом так і КЗпП України й іншими правовими актами.

На переконання суду, правове регулювання підстав звільнення осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ та перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягненню трирічного віку, у спосіб передбачений пунктом 11 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", не може скасовувати гарантію, передбачену частиною третьою статті 184 КЗпП України, без окремої вказівки про це у відповідному законі або внесення змін до статті, якою передбачена гарантія. В іншому випадку це не відповідатиме принципу верховенства права, зокрема його елементу - правовій визначеності щодо передбачуваності правових актів, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку. Не застосування гарантій, визначених статтею 184 КЗпП України, не відповідає також вимогам статті 43 Конституції України, якою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З огляду на викладене, оскільки позивача звільнено з МВС України, яке не ліквідовано, суд вважає, що відповідач помилково дійшов висновку про незастосовність статті 184 КЗпП України, яка зобов'язувала МВС України не допустити звільнення позивача як матері, яка доглядала за дитиною, якій не виповнилося три роки. Позивачу жодних посад запропоновано не було, доказів відсутності можливості працевлаштування не надано. Те, що позивач була атестованим працівником, за висновком суду, не може слугувати підставою для непропонування позивачу інших посад відповідно до її кваліфікації.

Наведена обставина є достатньою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача зі служби.

Щодо ліквідації особи публічного права та неможливості подальшого використання на службі, як підстави звільнення позивача, то слід зазначити, що в даному випадку відповідні функції Департаменту оперативно-технічних заходів перейшли до новостворених органів Національної поліції України, що також вбачається зі змісту заперечень відповідача, відповідно немає підстав стверджувати про відсутність правонаступника.

Верховний Суд України сформував у своїй практиці правову позицію, за якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган (наприклад, постанови: від 04.03.2014 номер ЄДРСР - 39186253; від 27.05.2014 номер ЄДРСР - 39493071; від 28.10.2014 номер ЄДРСР - 41602330).

Обставина щодо передання функцій Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України до органів поліції сторонами не заперечувалось. Наведене також підтверджується інформацією з офіційної інтернет-сторінки Національної поліції України.

Відповідно немає правових підстав, з урахуванням судової практики, стверджувати про повну ліквідацію органу публічного права - Департаменту оперативно-технічних заходів.

У позовній заяві також зазначено, що звільнення відбулось з порушенням вимог статей 22, 39 Закону України " Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15.09.1999 №1045-XIV щодо надання згоди профспілкової організації для звільнення позивача. Проте доказів, що позивач є членом профспілкої організації до суду не надано, тому суд вважає такий довід необґрунтованим.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, яка оплачується не за рахунок роботодавця. Також суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу відпустку по догляду за дитиною. Зі змісту оскаржуваного наказу від 06.11.2015 №2365 о/с дск вбачається, що позивач на момент звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною, водночас позивач не зазначила в позовній заяві про подання інших заяв, тому підстави для задоволення такої вимоги відсутні.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави <...> працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування наказу МВС України від 06.11.2015 №2365 о/с щодо звільнення позивача з посади та поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено, з 06.11.2015.

Щодо вимоги поновити на рівнозначній посаді, то суд зазначає, що не наділений повноваженнями вирішувати в рамках даної справи питання про можливість поновлення позивача на рівнозначній посаді такими повноваженнями наділений відповідача, який зобов'язаний вчинити дії, в тому числі пропонування посади, на виконання вимог статті 184 КЗпП України.

Належним способом виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді є включення до штатного розпису МВС України на підставі рішення суду відповідної посади та видання наказу.

Згідно з пунктом 3 частини першої стаття 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. На цій підставі рішення суду про поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Щодо строку звернення до суду, то суд вважає, що позивач звернулась до суду з дотриманням місячного строку, який було встановлено частиною третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), оскільки про порушене право позивач могла дізнатись з часу видання оскаржуваного наказу від 06.11.2015 №2365 о/с дск, водночас до суду адміністративний позов подано 28.11.2015, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті, в якому надійшов адміністративній позов, тобто в межах строку.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Абзацом другим частини п'ятої статті 139 КАС України встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На час подання адміністративного позову, позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.

Сторонами не надано доказів понесення судових витрат, відтак судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №2365 о/с дск "По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів" у частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1-го відділу 3-го управління, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 в запас Збройних Сил.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Міністерства внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 року.

Рішення сувду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Міністерства внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 року - виконати негайно.

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 03110, АДРЕСА_1).

Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вулиця Богомольця, 10).

Головуючий суддя В.А. Донець

Судді Д.А. Костенко

Ю.Т. Шрамко