Рішення № 71787836, 24.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 січня 2018 року №826/7334/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Вєкуа Н.Г., Костенка Д.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України та Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), з урахуванням уточнень, надійшов позов ОСОБА_1, (далі - позивач, ОСОБА_1), до Державної фіскальної служби України, (далі - відповідач-1, ДФС України), та Львівської митниці ДФС, (далі - відповідач-2), про:

- визнання протиправним та скасування наказу ДФС України від 11.04.2016 р. №1314-о «Про звільнення ОСОБА_1»;

- визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС від 12.04.2016 р. №358-о «Про оголошення наказу ДФС України»;

- поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді;

- стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 39860,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані накази є такими, що видані необґрунтовано, без врахування фактичних обставин непрацездатності позивача, а також поза межами розумного строку для прийняття рішення про звільнення. Зокрема, підставою для звільнення позивача із займаної посади визначено «нез'явлення на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності». При цьому, не враховано норму законодавства, а саме ст. 40 Кодексу законів про працю України, (далі - КЗпП України), якою обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Листки непрацездатності позивача охоплюють календарний період з 05.10.2015 р. по 15.02.2016 р. - термін більше чотирьох місяців поспіль. Однак, оскаржувані накази видані після спливу двох місяців з дати настання підстави для звільнення. Крім того, позивача звільнено без попередньої згоди первинної профспілкової організації, ним не отримано належним чином завіреної копії наказу про звільнення.

У позові також звернено увагу на те, що 23.07.2015 р. одночасно видано два накази про надання відпустки позивачу та про його відрядження. Також позивач наполягав на тому, що Львівською митницею ДФС порушено період та терміни, за які повинен бути проведений розрахунок кількості днів невикористаної відпустки.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування своєї позиції відповідач-1 у письмових запереченнях проти позову зауважив, що позивач, згідно листків непрацездатності, протягом всіх робочих днів за період із 05.10.2015 р. по 15.02.2016 р. перебував у стані тимчасової непрацездатності, що становить більше чотирьох місяців підряд. Причиною непрацездатності у наданих листках непрацездатності вказано загальне захворювання (а не певна хвороба), за типом листків непрацездатності вони є первинними, за виключенням одного продовження листа серії АГЧ №900255 (14.12.2015 р. - 21.12.2015 р.) листком непрацездатності серії АГС №874385 (22.12.2015 р. - 28.12.2015 р.), а згодом видано за типом первинний листок непрацездатності серії АГС №827209 (29.12.2015 р. - 31.12.2015 р.).

При видачі оскаржуваного наказу, на переконання відповідача-1, останній діяв лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами законодавства.

У письмових запереченнях відповідача-2, у свою чергу зазначено, що підставою для видачі оскаржуваних наказів стали лист Львівської митниці ДФС від 05.04.2016 р. №5066/3-70-04/30 та листки непрацездатності серії АВХ №№ 097895, 097920, 097566, серії АГЧ №№ 898767, 9020255, 874385,, серії АГС №№ 827209, 468007, 468020. Відповідно до зазначених листків непрацездатності, ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності із 05.10.2015 р. по 15.02.2016 р. протягом всіх робочих днів у цей період, а тому, відповідно, і не з'являвся на роботу, що становить більше чотирьох місяців підряд. При підготовці листа 05.04.2016 р. №5066/3-70-04/30 Львівською митницею ДФС враховано, що ОСОБА_1 безперервно протягом більше чотирьох місяців знаходився у стані тимчасової непрацездатності. Як випливає з роз'яснення Міністерства юстиції України від 01.02.2011 р. «Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу», згідно з п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. При цьому, вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. І надалі чотиримісячний строк повинен обчислюватися знову. Підсумовуватися періоди нез'явлення на роботу тривалістю менш як чотири місяці не можуть.

ОСОБА_1 приймаючи до уваги, що 21.11.2015 р., 22.11.2015 р., 12.12.2015 р., 13.12.2015 р., 01.01.2016., 02.01.2016 р., 03.01.2016 р., 07.01.2016 р., 08.01.2016 р., 09.01.2016 р., 10.01.2016 р. були вихідними і святковими днями, на роботу не з'являвся, а тому, враховуючи періоди, вказані у листках непрацездатності, безперервно не з'являвся на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Доводи позивача про несвоєчасне видання наказів, на думку Львівської митниці ДФС, є необґрунтованими, оскільки нормами законодавства не встановлено строк, протягом якого повинен бути виданий наказ про звільнення у зв'язку з розірванням трудового договору у випадках нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Позивача звільнено без попередньої згоди первинної профспілкової організації, оскільки КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди первинної профспілкової організації допускається у випадках звільнення службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання. Позивачу спеціальне звання «радник податкової та митної справи І рангу» присвоєно шляхом видачі наказу Львівської митниці ДФС від 29.09.2014 р. №1109-о. Аналогічні доводи зазначені відповідачем-1 у ході судового розгляду справи.

Стосовно тверджень позивача про одночасну видачу 23.07.2015 р. двох наказів, а саме про відпустку та відрядження, відповідач-2 зазначив, що такими наказами відпустку позивачу було надано з 22.08.2015 р. по 06.10.2015 р., а період відрядження - з 23.07.2015 р. по 21.08.2015 р. тобто, видані 23.07.2015 р. накази стосувалися різних періодів часу, отже, позивач одночасно не перебував і у відрядженні, і у відпустці.

Щодо посилань позивача на порушення порядку розрахунку кількості невикористаної відпустки відповідач-2 зауважив, що, оскільки наказом ДФС України ОСОБА_1 звільнено з 12.04.2016 р., а станом на 12.04.2016 р. митниці не були надані листки непрацездатності позивача за період часу із 16.02.2016 р. по 14.02.2016 р., то у митниці не було документального підтвердження того, що період із 16.02.2016 р. по 14.02.2016 р. є часом, коли позивач фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню і, як наслідок, митниця не могла нарахувати компенсацію за невикористану відпустку за зазначений період.

Копію наказу про звільнення позивачу направлено засобами поштового зв'язку, однак поштове відправлення повернуто «за закінченням встановленого строку зберігання».

Присутні у відповідному судовому засіданні представники сторін заявили письмове клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

11.04.2016 р. ДФС України видано оскаржуваний наказ №1314-о «Про звільнення ОСОБА_1», яким з 12.04.2016 р. ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС у зв'язку з нез'явленням на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України.

У тексті вказаного наказу зазначено, що його видано на підставі листа Львівської митниці ДФС від 05.04.2016 р. №5066/13-70-04/30, листків непрацездатності серії АВХ №№097895, 097920, 097566, серії АГЧ №№ 898767, 900255, 874385, серії АГС №№ 827209, 468007, 468020.

12.04.2016 р. Львівською митницею ДФС видано оскаржуваний наказ №358-о «Про оголошення наказу ДФС України», яким Управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Львівської митниці ДФС наказано провести повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства.

З наявних у матеріалах справи копій листків непрацездатності вбачається, що ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності у період із 05.10.2015 р. по 15.02.2016 р. протягом всіх робочих днів. Загальний термін, протягом якого ОСОБА_1 не з'являвся на роботі, склав більше чотирьох місяців поспіль.

Як зазначено у поданні про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС, яке листом Львівської митниці ДФС від 05.04.2016 р. №5066/13-70-04/30 скеровано до ДФС України, станом на 05.04.2016 р. у відділ персоналу Львівської митниці ДФС передано листки непрацездатності ОСОБА_1, першого заступника начальника Львівської митниці ДФС, видані науково-медичною службою Управління СБУ у Львівській області, згідно з якими ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності у наступні періоди:

- з 10.08.2015 р. по 20.08.2015 р. (серія АВХ №097531);

- з 21.08.2015 р. по 26.08.2015 р. (серія АВХ №097830);

- з 05.10.2015 р. по 02.11.2015 р. (серія АВХ №097895);

- з 03.11.2015 р. по 20.11.2015 р. (серія АВХ №097920);

- з 23.11.2015 р. по 11.12.2015 р. (серія АГЧ №898767);

- з 14.12.2015 р. по 21.12.2015 р. (серія АГЧ №90255);

- з 22.12.2015 р. по 28.12.2015 р. (серія АГЧ №874385);

- з 29.12.2015 р. по 31.12.2015 р. (серія АГЧ №827209);

- з 04.01.2016 р. по 06.01.2016 р. (серія АГС №468007);

- з 07.01.2016 р. по 08.02.2016 р. (серія АГС №468020);

- з 09.02.2016 р. по 15.02.2016 р. (серія АГС №97566).

Загальна кількість днів перебування ОСОБА_1 у стані тимчасової непрацездатності у період із 05.10.2015 р. по 15.02.2016 р., згідно з листками непрацездатності, становить 123 календарних днів підряд.

За час знаходження у стані тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 у приміщеннях Львівської митниці ДФС не перебував. У Львівській митниці ДФС відсутня інформація про захворювання ОСОБА_1, яке б потребувало лікування понад чотири місяці.

Зважаючи на дні, у які згідно з листками непрацездатності ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності, суд зазначає, що 21.11.2015 р., 22.11.2015 р., 12.12.2015 р., 13.12.2015 р. були вихідними днями, 01.01.2016 р. був святковим днем згідно зі ст. 73 КЗпП України, 02.01.2016 р., 03.01.2016 р. були вихідними днями, 07.01.2016 р. був святковим днем згідно зі ст. 73 КЗпП України, 08.01.2016 р. був неробочим днем згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. №1155-р «Про перенесення робочих днів у 2016 році», 09.01.2016 р., 10.01.2016 р. були вихідними днями.

Згідно з роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 01.02.2011 р. «Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу», згідно з п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. При цьому, вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. І надалі чотиримісячний строк повинен обчислюватися знову. Підсумовуватися періоди нез'явлення на роботу тривалістю менш як чотири місяці не можуть.

Зважаючи на викладене суд робить висновок, що ОСОБА_1 не з'являвся на роботі протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності (листки працездатності - робочі дні у період з 05.10.2015 р. по 15.02.2016 р.; 21.11.2015 р., 22.11.2015 р., 12.12.2015 р., 13.12.2015 р. 01.01.2016 р. 02.01.2016 р., 03.01.2016 р. 07.01.2016 р. 08.01.2016 р. 09.01.2016 р., 10.01.2016 р. - вихідні та святкові дні).

Посилання позивача на довідку Вищого адміністративного суду України від 01.02.2009 р. та постанову Верховного Суду України від 24.12.2008 р., у даному випадку, є недоречними, оскільки обставини справ не є аналогічними.

Зокрема, приймаючи відповідне рішення Верховний Суд України зазначив, що Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що судами недостатньо з'ясовано доведеність факту присутності особи на роботі 23.12.2005 р., адже цей робочий день входив до чотирьохмісячного строку нез'явлення позивача на роботу. Водночас судами встановлено, що 23.12.2005 р. мало бути робочим днем і цього дня особа була присутня на роботі.

У справі, що на даний час розглядається, всі дні, які не входять до періодів перебування у стані тимчасової непрацездатності, є неробочими.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.01.2012 р. №К-34950/10 зазначено, що: «після жодного перебування на лікарняному позивач до виконання своїх посадових обов'язків не приступала, оскільки день виходу на роботу припадав на вихідний день, а з наступного понеділка позивач знову зверталася за медичною допомогою. Отже, тимчасова непрацездатність позивача тривала в період часу з 15.12.2009 р. по 29.04.2010 р., що складає більше чотирьох місяців. Тимчасова непрацездатність позивача протягом робочих днів мала місце і позивач жодного разу не приступала до роботи, що безумовною підставою для її звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України».

Відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Дослідивши зміст листків непрацездатності суд встановив, що позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності внаслідок загального захворювання. Доказів, які б свідчили про те, що позивач є тимчасово непрацездатним внаслідок певного захворювання, яке передбачає триваліший строк збереження місця роботи (посади), суду не надано.

Посилання позивача на те, що оскаржувані накази видано значно пізніше ніж дата виникнення підстав для його звільнення суд вважає безпідставними, оскільки нормами КЗпП України не встановлено конкретний період часу, коли повинен бути виданий наказ про звільнення особи на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України.

Доводи позивача про порушення процедури звільнення, а саме непогодження звільнення ОСОБА_1 з первинною профспілковою організацією, суд також вважає необґрунтованими, оскільки ст. 43-1 КЗпП України чітко визначено наступне: розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Тобто, як вбачається з аналізу викладеної норми, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення службової особи органів доходів і зборів, якій присвоєно спеціальне звання.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 29.09.2014 р. Львівською митницею ДФС видано наказ №1109-о «Про присвоєння спеціального звання», яким з 12.09.2014 р. ОСОБА_1, державному інспектору відділу митного оформлення №3 митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС, присвоєно спеціальне звання «радник податкової та митної справи І рангу».

Отже, звільнення ОСОБА_1 відбулося із дотриманням норм КЗпП України.

Стосовно вручення примірника наказу про звільнення позивачу суд зазначає наступне.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що листом від 12.04.2016 р. №5545/13-70-04/28 Львівською митницею ДФС позивача проінформовано про звільнення та повідомлено про необхідність прибуття до відділу персоналу Львівської митниці ДФС для ознайомлення із наказом. Вказаний лист направлено засобами поштового зв'язку.

У зв'язку з неприбуттям позивача, примірник оскаржуваного наказу про звільнення було направлено йому засобами поштового зв'язку із рекомендованим повідомленням про вручення. Однак, поштове відправлення повернуто до митниці «за закінченням встановленого строку зберігання».

Поряд з викладеним суд також зауважує, що сам по собі можливий факт порушення порядку ознайомлення із наказом про звільнення не може свідчити про незаконність наказу про звільнення, оскільки факт ознайомлення чи не ознайомлення з наказом не може свідчити про неправомірність його прийняття в цілому.

Доводи позивача про видачу 23.07.2015 р. наказів про надання відпустки та про відрядження у даному випадку не мають значення для встановлення факту правомірності/протиправності звільнення позивача із займаної посади. Однак, суд все ж таки зауважує, що заперечення відповідачів проти таких доводів позивача є обґрунтованими, адже періоди відпустки та відрядження є відмінними, а тому видання їх в один день жодним чином не порушує права позивача.

Твердження позивача про порушення порядку розрахунку кількості невикористаної відпустки також не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

Зокрема, відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 цього Закону), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що наказом ДФС України ОСОБА_1 звільнено з 12.04.2016 р., станом на 12.04.2016 р. митниці не були надані листки непрацездатності позивача за період часу із 16.02.2016 р. по 12.04.2016 р., а тому у митниці не було документального підтвердження того, що період із 16.02.2016 р. по 12.04.2016 р. є часом, коли позивач фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню і, як наслідок, митниця не могла нарахувати компенсацію за невикористану відпустку за зазначений період.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене у сукупності, суд робить висновок, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки доводи та твердження, висловлені на обґрунтування таких вимог, не знайшли документального підтвердження у ході судового розгляду справи, а навпаки повністю спростовані відповідачами та наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України та Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є таким, що не підлягає задоволенню.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Суд зазначає, що відповідно до норм КАС України у редакції, що діяла до 15.12.2017 р., розгляд справи здійснювався колегією суддів, а тому і рішення у даній справі прийнято колегією у складі трьох суддів.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді Н.Г. Вєкуа

Д.А. Костенко