Постанова № 71786985, 23.01.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.01.2018 р. справа №820/5275/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,

представника відповідача - Кусти Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області проскасування рішення ГУ ДМС України в Харківській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну на ім'я громадянки СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, -

встановив:

Позивач, гр. ОСОБА_2, в порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування дозволу на імміграцію в Україну на ім'я громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Аргументуючи заявлену вимогу зазначив, що оскаржуване рішення суперечить закону, так як було винесено за відсутності необхідних для цього обставин. Посилаючись на ці міркування просив позов задовольнити.

Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що спірне рішення цілком узгоджується з законом, винесено при вичерпному встановленні всіх обставин, їх вірній юридичній оцінці, ґрунтується на належній нормі права. Посилаючись на ці міркування просив відмовити у позові.

Оскільки визначене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов'язковим у силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, то з огляду на приписи ст. 205 КАС України суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок з офіційного з'ясування обставин спору, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що спір склався з приводу набуття та втрати іноземцем права на постійне проживання на території України.

Дані правовідносини унормовані, насамперед, приписами ст. 26 Конституції України та Закону України "Про імміграцію".

З приєднаних до справи документів випливає, що позивач набув таке право у порядку п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

Отримання матеріалів звернення іноземця, виданих за результатами вирішення цього звернення документи про право на постійне проживання в Україні, а також документів про скасування цього права не виявилось неможливим, адже ці документи були вилучені у межах кримінальної справи №18090140 і їх подальша юридична доля невідома.

Разом з тим, суд не вважає ці обставини нездоланною перешкодою у відправленні правосуддя у даному конкретному випадку.

Обставини відсутності спірного рішення з приводу скасування дозволу на імміграцію також не можуть бути кваліфіковані судом у даному конкретному випадку як підстава для задоволення позову, позаяк не зважаючи на недобросовісне виконання процесуальних прав усіма сторонами по справі, вжиті судом дії, спрямовані на з'ясування об'єктивної істини по справі, показали, що право на постійне проживання в Україні було набуто іноземцем у зв'язку з народженням дитини.

Зазначені обставини засвідчені копією постанови про вилучення документів від 26.04.2011 р. (а.с. 21-22).

Системно проаналізувавши норми Закону України «Про імміграцію», суд доходить висновку, що право на постійне проживання в Україні може бути набуто іноземцем 1) за процедурою ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», 2) за процедурою ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», за процедурою абз. 4 п. 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України «Про імміграцію».

З тексту позову та приєднаних до справи документів вбачається, що підстав для поширення на спірні правовідносини абз. 4 п. 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" немає.

Також суд не знаходить і підстав для висновку про набуття іноземцем права на постійне проживання в Україні за процедурою ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Зі змісту копії постанови про вилучення документів від 26.04.2011 р. витікає, що іноземець набув право на постійне проживання в України у зв'язку з народженням дитини (а.с. 21-22).

Водночас з цим, наданою на вимогу суду відповіддю територіального органу державної реєстрації актів цивільного стану (а.с. 35) підтверджено, що позивач на території України дітей не народжував. При цьому, в листі зазначено, що архів збережений повністю.

Суд вважає, що набуття особою права на підставі рішення органу управління, котре було прийнято за поданими цієї особою чи від її імені явно та очевидно недостовірними, неправдивими документами (зокрема про народження дитини на території України) не спричиняє виникнення у такої особи будь-якого законного інтересу.

Суд зважає, що саме у такому випадку процедура перегляду названого рішення навіть і в адміністративному порядку не суперечить закону та не порушує правило юридичної визначеності як невід'ємну складову запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, оскільки сам набувач права первісно діяв свідомо та зловмисно, допустивши зловживання такого ступеня, що дефекти джерела набутого права мають нездоланний характер.

Відтак, обставини як процедури прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, так і самого змісту цього рішення об'єктивно не спроможні спричинити виникнення факту порушення суб'єктивного права іноземця, позаяк такого права у нього не існує.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України, адже повно та вичерпно встановив обставини фактичної дійсності, правильно кваліфікував ці обставини, вірно визначив належну норму матеріального права, витлумачив обрану норму у відповідності з її дійсним змістом, унаслідок чого прийняте рішення узгоджується з законом.

Відсутність у іноземця народжених в Україні дітей, котрі за встановленої законом процедурою набули правового статусу громадян України, унеможливлює набуття позивачем права на постійне проживання в Україні саме за цією підставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Проведеним судовим розглядом не виявлено факту невідповідності спірного рішення владного суб'єкта вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а також не підтверджено існування факту порушеного суб'єктивного права чи ущемленого інтересу у спірних правовідносинах, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено 24 січня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.