Рішення № 71786394, 11.01.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/13996/17

н/п 2-о/766/5/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

при секретарі Матієнко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме: поранення та перебування заявника в полоні при виконанні обов'язку військової служби в період з 24 серпня по 27 грудня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в селі Зеленотропинськ Голопристанського району Херсонської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1.

З 2001 року заявник несе військову службу в військовій частині 3056, що підпорядковується Національній гвардії України.

З кінця лютого 2014 року на початку березня 2014 року війська Російської Федерації без розпізнавальних знаків почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний як Україною, так і міжнародною спільнотою.

Як підсумок, Україною за наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

Згідно наказу військового командування від 28.07.2014 року залучено особовий склад військової частини 3056 для участі в бойових діях на сході України, в числі якого був заявник. Батальйон вирушив в зону проведення бойових дій, де вони зайняли бойові позиції поблизу села Успенка в районі контрольно-пропускного пункту Успенка Донецької області.

13.08.2014 року неподалік від їх бліндажів почався обстріл з установки залпового вогню, під час якого біля заявника вибухнув снаряд. Вибуховою хвилею заявника відкинуло і було уражено уламком снаряду бронежилет. Заявник вважає, що даний обстріл з боку проросійських бойовиків керувався кадровими російськими військовослужбовцями. Після обстрілу військове командування наказало змінити місце дислокації їх батальйону, і вони змінили бойові позиції ближче до н.п.Амвросіївки Донецької області, де до 24 серпня 2014 року забезпечували громадський порядок на блокпостах.

24 серпня 2014 року здійснено передислокацію батальйону в сторону Маріуполя, в ході якої в районі села Ольгінське потрапили у засідку проросійських бойовиків, після чого почали вести бій з супротивником. Заявник був начальником пункту боєпостачання військово - оперативного резерву, тримав оборону біля вантажівок з боєприпасами. Після вистрілу з ворожого танка кабіна однієї з вантажівок почала горіти, від неї вони почали відходити до бліндажу. В цей момент вантажівка вибухнула, заявника відкинуло вибуховою хвилею, він втратив свідомість та отримав контузію. Військову частину, в якій перебував заявник, 24 серпня 2014 року було захоплено в полон проросійськими бойовиками. З 24 серпня 2014 року по 27 грудня 2014 року заявник перебував у полоні при виконанні обов'язку військової служби у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України. 27 грудня 2014 року заявник був звільнений. Загалом у полоні заявник перебував 125 днів.

Умови утримання заявника в полоні не відповідали положенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року. Заявника тримали в ізоляторі тимчасового тримання Сніжнянського відділку міліції, пізніше перемістили в гаражі та бокси, які були не придатні для довготривалого тримання, оскільки приміщення були холодні та вологі. Харчування було недостатнім. Полоненим надавалась медична допомога, однак повністю лікування не здійснювалось. Полонених змушували, зокрема, проходити мінні поля, вони йшли попереду, а позаду погрожуючи зброєю, йшли російські військові та проросійські бойовики. Окупанти проводили допити, завдавали тілесних ушкоджень та знущались, були постійні погрози застосування зброї. Вони заходили до приміщення та демонстративно робили постріли в стелю та під ноги полонених, намагаючись залякати. Час від часу допити проводили співробітники Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації, які пропонували перейти на сторону держави - агресора, на що заявник відмовляв.

Після звільнення у заявника почалися проблеми зі здоров'ям.

Довідкою про участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України встановлено, що з 29.07.2014 року по 28.12.2014 року заявник знаходився в зоні проведення бойових дій на сході України.

02.06.2015 року він отримав посвідчення учасника бойових дій.

Доводи заявника про завдання 13 та 24 серпня 2014 року під час бою з російськими військовими та проросійськими бойовиками шкоди його здоров'ю підтверджуються актом розслідування нещасного випадку, випискою з історії хвороби та свідоцтвом про хворобу, рішенням МСЕК про втрату працездатності.

Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено його право на життя і здоров'я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст.2,4,5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, низку прав, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими, зокрема, право на гуманне поводження з військовополоненими, на повагу до честі й гідності, на сприятливе розміщення в полоні, на достатнє харчування тощо.

Своє звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту поранення та перебування в полоні при виконанні обов'язку військової служби в період з 24 серпня 2014 року по 27 грудня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України заявник мотивує тим, що має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції «Про поводження з військовополоненими», яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

У відповідності до статті 2 Конвенції «Про поводження з військовополоненими», ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

В ході судового розгляду справи представник заявника уточнила заявлені вимоги та просила встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 та його перебування в полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 24 серпня 2014 року по 27 грудня 2014 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В судовому засіданні представник заявника заяву підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній. В останнє судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без участі заявника та його представника, зазначила, що наполягає на задоволенні заявлених вимог.

Заявник в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.

В судове засідання представник заінтересованої особи - Міністерство соціальної політики України не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (а.с.56, 76 т.2 цив.справи).

В судове засідання представник заінтересованої особи - Російська Федерація не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (а.с.57, 75 т.2 цив.справи).

Заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо задоволення заявлених вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, який проживає за адресою: 73021, АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м.Херсоні ради від 17.03.2017 року №930/25 (а.с.30 т.2 цив.справи).

З 2001 року заявник несе військову службу в військовій частині 3056, що підпорядковується Національній гвардії України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

З даної заяви Верховної ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русскоеединство» ОСОБА_7 у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела псевдо референдум про входження Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати "референдуму" не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".

17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Автономної Республіки Крим та міста Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_11 "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів".

21 березня 2014 року владою Російської Федераціїбуло прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року зі змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Республіку Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федераціїта подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені судом докази.

Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом, прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_8 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької Народної Республіки» (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).

«Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_9 (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-e_s_ne_viznae__referendum_na_shodi_ukraiini_1937380.html).

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.

На сторінках Інтернет-порталу «Еспресо.TV» опублікована стаття під назвою «Росія відправляє в Мар'їнку для підсилення бойовиків техніку, танки, артустановки, - ОСОБА_10» від 03 червня 2015 року, в якій за повідомленням радника глави Міністерства внутрішніх справ ОСОБА_10, зазначається, що російсько-терористичні збройні формування під командуванням кадрових офіцерів Збройних Сил Російської Федерації направляють в район Мар'їнки, Донецької області, нове підкріплення для бойовиків у вигляді важкої техніки, танків, самохідних артилерійських установок, реактивних систем залпового вогню, а також живої сили з російських найманців (http://espreso.tv/news/2015/06/03/rosiya_vidpravlyaye_v_maryinku_dlya_pidsylennya_boyovykiv_tekhniku__tanky__artustanovky____shkiryak).

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Залучення регулярних Збройних Сил Російської Федераціїу збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема:вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федераціїта керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федераціїта підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Ради НАТО, Парламентської Ради ОБСЕ, Парламентської Ради ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федераціїдержавою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федераціїна території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпечної ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпечних міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федераціїстала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м.Севастополь, частини Луганської та Донецької області.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федераціївідносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.

В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).

Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованих сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1438000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).

Згідно довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України Військової частини 3056 Національної гвардії України від 29.12.2014 року №147 ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини 3056 та в період з 29.07.2014 по 28.12.2014 року безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (а.с.221 т.1 цив.справи).

Аналізуючи статті, що містяться на сторінках інтернет-видань, зокрема, http://tyzhden.ua/Society/153886, витяг з якої надано заявником (а.с.213-218 т.1 цив.справи), суд робить висновок про участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі населених пунктів Амвросіївка Луганської області, Сніжне і саме цим військам протистояли військові української армії, що відносились до складу військової частини 3056, в якій ОСОБА_1 проходив військову службу.

Згідно акту розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 13.08.2014 року, 24.08.2014 року з начальником варти (командиром відділення) відділення начальників варт стрілецької роти старшим прапорщиком ОСОБА_1 під час виконання службових обов'язків в зоні проведення АТО, поблизу с.Успенка Амвросієвського р-ну Донецької області та поблизу населеного пункту Новоіванівка Амвросієвського р-н Донецької області, встановлено, що нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю (а.с.223-225 т.1 цив.справи).

Згідно епікризу №1505 лікарні (з поліклінікою) Сектора медичного забезпечення при УМВС в Херсонській області та консультативного висновку №1093 Херсонської обласної клінічної лікарні ОСОБА_1 поставлено діагноз - наслідки ЧМТ (13.08.14, 24.08.14, під час бойових дій у зоні АТО) у вигляді посттравматичної енцефалопатії з помірним вазо-вегетативним синдромом, з вегето-судинними кризами (1-2 на тиждень), помірним лікворо-гіпертензивним синдромом, двобічною пірамідною недостатністю, помірним вестибуло-мозочковим синдромом. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість легкого ступеня (І) (а.с.226-228 т.1 цив.справи).

Зі свідоцтва про хворобу №25БД р/нс від 20.11.2015 року УМВС в Херсонській області Військово-лікарської комісії вбачається, що травма ОСОБА_1 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с.229-230 т.1 цив.справи).

Рішенням МСЕК від 26.11.2015 року заявнику була встановлена ступінь втрати працездатності-25% одноразово.

Отже, судом встановлено, що заявник в 29.07.2014 року по 28.12.2014 року безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області, у складі військової частини 3056.

02 червня 2015 року ОСОБА_1 Головним управлінням Національної гвардії України видано посвідчення учасників бойових дій серії НОМЕР_1, яке надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.222 т.1 цив.справи).

Умови тримання заявника в полоні не відповідали положенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року. З пояснень представника заявника та заяви встановлено, що полонених, в числі яких був ОСОБА_1, тримали в ізоляторі тимчасового тримання Сніжнянського відділку міліції, пізніше перемістили в гаражі та бокси, після чого тримали в архіві Управління СБУ в м.Донецьк. Всі приміщення були не придатні для довготривалого тримання, оскільки приміщення були холодні та вологі. Харчування було недостатнім. Полоненим надавалась медична допомога, однак повністю лікування не здійснювалось.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя і здоров'я ОСОБА_1, передбачене статтею 27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Республіку Крим, м.Севастополь та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

В судовому засіданні встановлено, що на підтвердження поранення ОСОБА_1 суду надано акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) Військової частини 3056 Управління Південного територіального управління Національної гвардії України від 01.10.2015 року, епікриз №1505 лікарні (з поліклінікою) Сектору медичного забезпечення при УМВС в Херсонській області та консультаційний висновок спеціаліста №1093 Херсонської обласної клінічної лікарні від 11.11.2015 року, свідоцтво про хворобу №25 БД р/нс від 20.11.2015 року військово-лікарської комісії УМВС в Херсонській та довідку про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 26.11.2015 року (а.с.223-232 т.1 цив.справи).

Дані документи посвідчують лише факт поранення ОСОБА_1 і не встановлюють причинного зв'язку між пораненням та проходженням військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації.

Згідно з ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що поранення заявника та перебування його в полоні в період з 24 серпня 2014 року по 27 грудня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України в результаті збройної агресії Російської Федерації необхідне йому для визначення статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись статтею 8 розділу II Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст.ст. 7, 81, 89, 259, 263, 293, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, суд

вирішив:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та перебування в полоні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 24 серпня 2014 року по 27 грудня 2014 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя С.І.Майдан