Рішення № 71786371, 11.01.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/14812/17

н/п 2-о/766/14/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

при секретарі Матієнко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме: перебування заявника в полоні при виконанні обов'язку військової служби в період з 25 серпня 2014 року по 05 грудня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник мотивує свої вимоги тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_7 року в м.Херсоні. Зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

З 2008 року заявник несе військову службу в військовій частині А 3056, що підпорядковується Національній гвардії України.

Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року на початку березня 2014 року війська з Російської Федерації без розпізнавальних знаків почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Після незаконної анексії Кримського півострова в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний як Україною, так і міжнародною спільнотою.

Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

Згідно наказу військового командування від 29.07.2014 року залучено особовий склад військової частини А 3056 для участі в бойових діях на сході України, в числі якого був заявник. Батальйон вирушив в зону проведення бойових дій, де вони зайняли бойові позиції поблизу села Успенка в районі контрольно-пропускного пункту Успенка Донецької області.

13.08.2014 року вони вкотре потрапили під обстріл з важкого озброєння, під час якого загинув один з військових - ОСОБА_6. В середині серпня їх батальйон змінив місця перебування і прибув в Амвросіївку, де до 24 серпня 2014 року забезпечували охорону, громадський порядок на блокпостах.

24 серпня 2014 року здійснено передислокацію батальйону в сторону Маріуполя в ході якої в районі села Ольгінське потрапили у засідку проросійських бойовиків, після чого почали вести бій з супротивником, в ході якого їхні вантажівки були підірвані разом з усіма боєприпасами, тому бій вівся до останнього патрону. Через деякий час вони були змушені припинити обстріл, бо закінчилися патрони. Після цього противник пішов в атаку, після якої військова частина, в якій перебував заявник, потрапила в полон.

Умови утримання заявника в полоні не відповідали положенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року. Заявника тримали в ізоляторі тимчасового тримання Сніжнянського відділку міліції в п'ятимісній камері, в якій було близько тридцяти осіб, де перебували приблизно сім днів. Після чого, полонених перемістили в автомобільні бокси, де вони перебували з вересня до кінця жовтня 2014 року. Приміщення були не придатні для довготривалого тримання, оскільки були холодні та вологі. Харчування було недостатнім. Полоненим надавалась медична допомога, однак повністю лікування не здійснювалось. Полонених змушували, зокрема, проводити розмінування територій, прилеглих до зони бойових дій, а після боїв їх змушували збирати тіла загиблих та поранених. Після чого полонених перевезли до Управління СБУ в м.Донецьк, де заявник та ще сімдесят осіб перебували в приміщенні архіву до початку грудня 2014 року.

05 грудня 2014 року заявник був звільнений.

Довідкою про участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України встановлено, що з 29.07.2014 року по 06.12.2014 року заявник знаходився в зоні проведення бойових дій на сході України.

Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено його право на життя і здоров'я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст.ст.2, 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, низку прав, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими, зокрема, право на гуманне поводження з військовополоненими, на повагу до честі й гідності, на сприятливе розміщення в полоні, на достатнє харчування тощо.

Своє звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту поранення та перебування в полоні при виконанні обов'язку військової служби в період з 25 серпня 2014 року по 05 грудня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України заявник мотивує тим, що має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції «Про поводження з військовополоненими», яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

У відповідності до статті 2 Конвенції «Про поводження з військовополоненими», ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

12.12.2017 року представником заявника надано до суду заяву про уточнення заявлених вимог, в якій просила встановити юридичний факт перебування в полоні ОСОБА_1 у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 25 серпня 2014 року по 05 грудня 2014 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В судовому засіданні представник заявника уточнені вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в заяві. В останнє судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без участі заявника та його представника, зазначила, що наполягає на задоволенні заявлених вимог.

Заявник в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.

В судове засідання представник заінтересованої особи - Міністерство соціальної політики України не з'явився, про час та місце розгляду справи зазначена заінтересована особа повідомлялася належним чином.

В судове засідання представник заінтересованої особи - Російська Федерація не з'явився, про час та місце розгляду справи зазначена заінтересована особа повідомлялася належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення.

Заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо задоволення заявлених вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 року в м.Херсоні. Зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданим Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_7 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».

17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації ОСОБА_13 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».

21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року зі змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені судом докази.

Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_8 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької Народної Республіки» (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).

«Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_9 (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-e_s_ne_viznae__referendum_na_shodi_ukraiini_1937380.html).

Підтвердженням окупації Російської Федерації, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.

Згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України за 30 серпня 2014 року, співробітники служби затримали громадянина Росії, уродженця Донецької області ОСОБА_11, 1965 р.н., який брав участь у терористичній діяльності в Україні. Він разом з іншими найманцями незаконно перетнув державний кордон України через російський пункт пропуску. З боку Ростовської області групі бойовиків сприяли прикордонники Російської Федерації, а з української сторони найманців зустрічали терористи «ЛНР» з ватажком на прізвисько «Абхаз». (http://www.rnbo.gov.ua/news/1797.html).

Інтернет-видання «zaxid.ned», з посиланням на повідомлення прес-центру СБУ, 29.10.2014 року опубліковало статтю «Контррозвітка затримала російського найманця, який приєднався до ДНР». Виходячи зі змісту повідомлення, Контррозвітка СБ України викрила та затримала проросійського найманця «ДНР» - ОСОБА_12, 1991 р.н., громадянина Росії. Він незаконно в'їхав в Україну через пункт пропуску «Ізваріне», що контролюється проросійськими бойовиками і намагався дістатися м.Донецьк та приєднатися до проросійських бандформувань. Встановлено, що найманець прибув в Україну для участі у терористичній діяльності і встановив зв'язок із одним з ватажків «ДНР», який запропонував йому вступити до незаконного воєнізованого формування та пообіцяв надати зброю і грошову винагороду у розмірі 1000 російських рублів на добу. (http://zaxid.ned/kontrrozvidka_zatrimala_rosiyskogo_naymantsya_yakiy_priyednavsya_do_dnr_n1328140).

Інтернет-видання «vgolos», з посиланням на прес-центр СБУ від 17 грудня 2014 року інформує, що у результаті спецоперації контррозвідники СБУ затримали диверсійну групу, до складу якої входили громадяни Російської Федерації. Встановлено, що уродженці російської глибинки, 1957 та 1959 р.н., відбували покарання в одній з колоній на території Донецької області за тяжкі кримінальні злочини. Саме у виправному закладі вербовки рецидивісти пройшли вишкіл з диверсійної роботи у спецтаборах, розгорнутих на контрольованій проросійськими бойовиками території Донеччини (http://vgolos.com.ua/news/sbu_zatrymaly_dyversantivrosiyan_yakyh_zaverbuvaly_u_donetskiy_kolonii_dokument_166673.html?print).

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Залучення регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема:вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Ради НАТО, Парламентської Ради ОБСЕ, Парламентської Ради ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпечної ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпечних міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької області.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» № 2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).

Більше 200 000 осіб залишаються в районах, контрольованих сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1438000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).

Виходячи зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 проходив з 2008 року військову службу у складі військової частини А3056 та має звання прапорщика. При цьому, в період з 29.07.2014 року по 06.12.2014 року, ОСОБА_1 знаходився в зоні проведення бойових дій на сході України.

29.07.2014 року батальйон, в якому проходив службу заявник, вирушив в зону проведення бойових дій, де вони зайняли бойові позиції поблизу села Успенка в районі контрольно-пропускного пункту Успенка, Донецької області.

13.08.2014 року вони вкотре потрапили під обстріл з важкого озброєння. В середині серпня їх батальйон змінив місця перебування і прибув в Амвросіївку, де до 24 серпня 2014 року забезпечував охорону громадський порядок на блокпостах.

24 серпня 2014 року здійснено передислокацію батальйону в сторону Маріуполя в ході якої в районі села Ольгінське потрапили у засідку проросійських бойовиків, після чого почали вести бій з супротивником, в ході якого їхні вантажівки були підірвані разом з усіма боєприпасами, тому бій вівся до останнього патрону. Через деякий час вони були змушені припинити обстріл, бо закінчилися патрони. Після цього противник пішов в атаку, після якої військову частину, в якій перебував заявник, затримали.

Згідно із довідкою про участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України встановлено, що з 29.07.2014 року по 06.12.2014 року заявник знаходився в зоні проведення бойових дій на сході України.

02.06.2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій, що дає йому право на пільги для ветеранів війни-учасників бойових дій.

З пояснень представника заявника та із заяви судом встановлено, що умови тримання заявника в полоні не відповідали положенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року. Заявника тримали в ізоляторі тимчасового тримання Сніжнянського відділку міліції в п'ятимісній камері, в якій було близько тридцяти осіб, де перебували близько семи днів. Після чого полонених перемістили в автомобільні бокси, де вони перебували з вересня до кінця жовтня 2014 року. Приміщення були не придатні для довготривалого тримання, оскільки були холодні та вологі. Харчування було недостатнім. Полоненим надавалась медична допомога, однак повністю лікування не здійснювалось. Після чого полонених перевезли до Управління СБУ в м.Донецьк, де заявник та ще сімдесят осіб перебували в приміщенні архіву до початку грудня 2014 року, та 05 грудня 2014 року відбулося звільнення заявника.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що дійсно заявник перебував в полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 25 серпня 2014 року по 05 грудня 2014 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що перебування в полоні заявника в період з 25 серпня 2014 року по 05 грудня 2014 року в іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в результаті збройної агресії Російської Федерації необхідне йому для визначення статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 8 розділу II Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст.ст. 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд

вирішив:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Встановити юридичний факт перебування в полоні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 25 серпня 2014 року по 05 грудня 2014 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя С.І.Майдан