Ухвала суду № 71785821, 25.01.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

25 січня 2018 року м.Київ 810/170/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору - Боярську міську раду Києво - Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області "Про схвалення проекту рішення "Про добровільне об'єднання територіальних громад" від 22.12.2017 № 384,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області "Про схвалення проекту рішення "Про добровільне об'єднання територіальних громад" від 22.12.2017 № 384.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 810/170/18 та розпочато підготовку справи до судового розгляду.

23.01.2018 від позивача до суду надійшла заява про забезпечення адміністративного позову.

В обґрунтування доводів вказаної заяви позивач зазначив, що з моменту звернення до суду з даним адміністративним позовом вже фактично проведено процедуру виконання оскаржуваного рішення. Зокрема, Київською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 27 від 11.01.2018 «Про затвердження висновку Київської облдержадміністрації щодо відповідності Конституції та законам України проектів рішення «Про добровільне об'єднання територіальних громад». Крім того, 16.01.2018 Забірською сільською радою прийнято Розпорядження № 7 «Про скликання чергової сесії Забірської сільської ради», на підставі якого 26 січня 2018 року о 12-00 год. скликано чергову двадцять для вирішення питання про добровільне об'єднання територіальних громад. При цьому, зауважив, що завершальним етапом процедури виконання оскаржуваного рішення є призначення Центральною виборчою комісією перших виборів.

Разом з цим, позивач стверджує, що у разі призначення на підставі оскаржуваного рішення, Центральною виборчою комісією перших виборів депутатів сільської, селищної, міської ради та відповідного сільського, селищного, міського голови він буде позбавлений гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист та зазначені заходи у подальшому унеможливлять захист його прав, а відновлення порушених прав стане неможливим.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, позивач наголошував на очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення, оскільки останнє було прийнято на підставі підробленого Протоколу громадських обговорень у форматі громадських слухань від 20.12.2017. Звертав увагу, що відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (правова кваліфікація - ч.1 ст. 358 КК України, номер кримінального провадження 12018110200000382).

З огляду на зазначене, позивач просив суд вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про схвалення проекту рішення «Про добровільне об'єднання територіальних громад» від 22.12.2017 року № 384 та заборонити Забірській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області приймати рішення «Про добровільне об'єднання територіальних громад» а саме: територіальних громад міста Боярки та села Забір'я Забірської сільської ради в Боярську об'єднану територіальну громаду з центром у місті Боярка, до закінчення розгляду справи по суті та набрання рішенням по справі законної сили.

Розглянувши заяву про забезпечння позову та дослідивши наявні у справі докази, суд зазначає про таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з вимогами частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

При цьому, частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Крім того, відповідно до вимог пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У свою чергу, суд зауважує, що принцип рівності сторін - один із складників концепції справедливого судового розгляду та передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

У свою чергу, судом не встановлено, а позивачем у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення. При цьому, позивачем в обґрунтування доводів клопотання не наведено в чому конкретно полягає існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди саме його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній адміністративній справі, а також не вказано обґрунтованих доводів щодо неможливості відновлення порушених прав у подальшому.

Суд також зазначає, що у даному випадку неможливо оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Оскільки, задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову може порушити право територіальних громад на підготовку та вирішення організаційних питань для виконання оспорюваного рішення сільської ради № 384 від 22.12.2017.

Щодо доводів позивача про очевидність ознак протиправності рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Тобто внесення відомостей до ЄРДР за фактом вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність не може свідчити, зокрема, про очевидність протиправності рішення.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з цим, суд звертає увагу, що у даному випадку така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як "наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення", може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.

Крім того, при вирішення заяви про збезпечення позову суд також враховує і ту обставину, що станом на час відкриття провадження у даній справі, а саме 12.01.2018, розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 11.01.2018 № 27 вже затверджено висновок Київської облдержадміністрації щодо відповідності Конституції та законам України проектів рішення «Про добровільне об'єднання територіальних громад», отже, питання щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути вирішено лише за наслідком судового розгляду із заслуховуванням правових позицій сторін у даній справі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, адже обґрунтування позивача щодо необхідності забезпечення позову базуються виключно на припущеннях останнього про можливе порушення його прав та інтересів, не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому у суду відсутні законні підстави для ухвалення судового рішення про забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.

Таким чином, судом встановлено, що заява про забезпечення адміністративного позову є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адмінітсративного судочинства України

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову, - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.