Рішення № 71785694, 26.12.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року (13 год.02хв)Справа № 808/3489/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конишевої О.В.,

за участю секретаря Бойко К.О.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1,

відповідача –ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення,

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2017 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення – рішення від 31.10.2017 №21105-13.

Ухвалою суду від 20.11.2017 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 06.12.2017.

Ухвалою суду від 06.12.2017 провадження у справі було зупинено до 26.12.2017.

Ухвалою суду від 26.12.2017 провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, зокрема зазначив, що належна позивачу частка нежитлової будівлі знаходиться на земельній ділянці, цільовим призначенням якої є розміщення та обслуговування виробничих приміщень. При цьому, посилається на положення пп. “є” 266.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та вважає об’єкт нерухомості таким, що відноситься до будівлі промисловості, та ,відповідно, не є об’єктом оподаткування податком на майно, а отже у відповідача не було законних підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, вважає, що даний об’єкт нерухомості не відноситься до будівлі промисловості та підлягає оподаткуванню. Відповідно до заперечень вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті з додержанням вимог діючого законодавства. В задоволені адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.03.2011 між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_5 і позивачем з іншої сторони було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі – Договір від 01.03.2011 № б/н,), за умовами якого продавець передав у власність, а ОСОБА_5 і позивач прийняли нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 57/7 на земельній ділянці площею 5,1042 га, кадастровий номер 2310700000.01.032.0113 в наступних частинах: 1/4 частину права власності на нежитлову будівлю прийняв ОСОБА_5; 3/4 частину права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 939,8м.кв., прийняв позивач. Відповідно до п. 4 Договору від 01.03.2011 № б/н продаж вчинений за 299 984,00 грн.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішеннями Мелітопольської міської ради Запорізької області від 27.12.2010 № 9 та від 28.12.2011 № 1/23 земельна ділянка призначена для розміщення та обслуговування виробничих приміщень належить позивачу та ОСОБА_5. Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 673 840,98 грн.

На підставі наведених даних ГУ ДФС у Запорізький області сформувало податкове повідомлення - рішення форми «Ф» № 21105-13 від 31.10.2017 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 12553,63 грн., підписане відповідно до наказу від 08.08.2017 року №2016 «Про надання повноважень» ОСОБА_6

Згідно з розрахунком оскаржуваного податкового повідомлення-рішення загальна площа будинку складає 939,80 м.кв., розмір частки у праві спільної власності: 704,85 кв.м., ставка податку: 10,295 грн., зональний коефіцієнт: 1,73. Отже, розмір податкового зобов’язання склав 12553,63 грн. (704,85 * 10,295 * 1,73 = 12553,63 грн.).

Вважаючи прийняте відповідачем податкове повідомлення - рішення № 21105-13 від 31.10.2017 протиправним позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі – Податковий кодекс України).

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначає, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За вимогами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.2 вищевказаної статті податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Як зазначено у п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У ст.265 Податкового кодексу України зазначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" є складовим податку на майно.

Відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно.

Як зазначено у п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Згідно з пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України зазначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Як зазначено у пп.266.6.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Так, п.1 Рішення Мелітопольської міської ради №2/6 від 29.01.2016 "Про затвердження Положень про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, на 2016 рік" Мелітопольська міська рада вирішила затвердити "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, на 2016 рік".

Оскільки Рішенням Мелітопольської міської ради №2/6 від 29.01.2016 встановлено "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у 2016 році, то встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню у 2017 році.

Тобто, оскаржуване податкове повідомлення – рішення прийняте в 2017 році, що не суперечить діючому законодавству.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, зокрема: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

За приписами п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Так, з матеріалів справи вбачається, що зазначена нежитлова будівля цегляна, яка в плані зазначена літерою Г-1/2, загальною площею 939,8 м.кв. (договір купівлі-продажу від 01.03.2011) .У судовому засіданні та у позовній заяві позивач стверджує, що дана будівля відноситься до групи « БУДІВЛІ ОФІСНІ», що використовується для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств. Тому вважає, що зазначений об’єкт нерухомості не є об’єктом оподаткування відповідно до п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08.07.64 р. №121 Термін «промислове підприємство» охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 р. № 507, визначено, що будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промисловості та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості", до якого відносяться підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Аналіз вище наведених норм свідчить про те, що такий об’єкт нерухомості повинен використовуватися у виробничому процесі підприємства, в якому знаходяться виробничі потужності підприємства, його матеріально - технічна база для здійснення виробничої діяльності.

Таким чином, при визначенні класу будівель та споруд правове значення має саме цільове призначення будівель. Крім того, позивач не надав будь-яких доказів, що даний об’єкт нерухомості використовується як будівля промисловості. Офісні будівлі не відносяться до промислових, що підтверджується пп.14.1.129-1 п.114.1 ст.14 Податкового кодексу України, серед нежитлових будівель окремо п.б будівлі офісні і окремо п.ґ) будівлі промислові та склади.

А те, що згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, земельна ділянка призначена для розміщення та обслуговування виробничих приміщень, не є беззаперечним підтвердженням того, що будівля яка знаходиться на зазначеній земельній ділянці є будівлею промисловості.

Наданими до матеріалів справи документами не підтверджується що дані будівлі використовуються для виробництва, у зв'язку з чим не відносяться до будівель промисловості.

Отже, нежитловий комплекс, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, будинок 57/7, неможливо віднести до об'єктів, визначених п.п. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, та стверджувати, що дане нерухоме майно не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до Рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 14.04.2016 №60/3 була змінена назва вулиці Фрунзе на Гетьмана Сагайдачного.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що прийняте податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 12553,63 грн. є правомірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з’ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (72312, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, пр. –т Соборний, 166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено в повному обсязі 09.01.2018.

Суддя О.В.Конишева