Рішення № 71782124, 15.01.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/2326/17

Провадження № 2/520/2952/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2018 року Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючий - суддя Васильків Олена Василівна

секретар судового засідання – Дідур Ганна Сергіївна

за участю: представник позивача ОСОБА_1

представник відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_6, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору дарування недійсним, -

встановив:

24.02.2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідачів, в якому просить на підставі ст. ст. 203, 215, 234, 717 ЦК України визнати недійсним договір дарування від 29.11.2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_7; скасувати рішення приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер – 32606346 від 29.11.2016 року щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1; стягнути судовий збір. При цьому позивач посилається на те, що вона є сусідкою сім’ї ОСОБА_5, батько яких всупереч положень чинного законодавства здійснює реконструкції квартири у будинок. Між сторонами тривають судові провадження. Позивач зазначає, що відповідачі, уклавши 29.11.2016 року договір дарування квартири, намагаються ухилитися від виконання зобов’язань за постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 року у справі № 815/2311/15. Позивач вказує, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, так як не спрямований на реальне настання правових наслідків за договором, та обставини, які зазначені у договорі не відповідають дійсності. Оскільки неправомірна реконструкція квартири відповідачів перешкоджає позивачу у користуванні своїм майном, а саме перекриває доступ світла до житла позивача, у зв’язку із чим, позивач змушений звернутися до суду із позовом.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просить позов задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав надані письмові заперечення та просить відмовити у задоволенні позову, так як оспорюваним договором жодним чином не порушуються права та інтереси позивача. Окрім того, представник вказав, що насправді договір укладений у відповідності до чинного законодавства, ОСОБА_4 відчувжив квартиру на користь сина ОСОБА_5 та нерухомість перейшла повністю у власність сина.

Треті особи ОСОБА_6 та приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_7 до судового засідання повторно не з’явилися, повідомлялися належним чином. Матеріали справи містять заяву приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_7 про розгляд справи за її відсутності /а.с. 86/.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.03.2017 року частково задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна – 1098833651101, до вирішення спору по суті.

Ухвалою суду від 19.05.2017 року задоволено заяву ОСОБА_3 та постановлено витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 належним чином посвідчену копію договору дарування від 29.11.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер 3457; а також належним чином посвідчені документи, що стали підставою для посвідчення договору дарування від 29.11.2016 року.

Вислухавши представників сторін, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 29.11.2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_8, уклали договір дарування, за яким, ОСОБА_4 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_5 прийняв у власність ізольовану квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 120/. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_7 та зареєстрований № 3457.

Згідно договору, квартира, яка відчужується, належить дарувальнику на підставі договору дарування № 5-3810 від 15.10.2002 року, та складається в цілому з двох житлових кімнат, житловою площею – 28,2 кв.м. та підсобних приміщень. Загальна площа квартири – 36,0 кв.м.

Відповідно до п. 5 Договору, дарувальник свідчить, зокрема, що відчужувана за цим договором квартира на момент укладення цього договору ним раніше нікому іншому не продана, іншим способом не відчужена; судового спору щодо вказаної квартири, а також будь-яких прав у третіх осіб, у тому числі відповідно до ст. 405 ЦУ України, як у межах, так і за межами України немає.

Дарувальник свідчить, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам інших осіб, в тому числі малолітніх або неповнолітніх дітей, чи непрацездатних осіб, яких він зобов’язаний утримувати за законом або договором. Дарувальних.

Дарувальник повідомляє, що з моменту набуття ним права власності на відчужувану квартиру, він не здійснював самочинні або будь-які інші перебудови чи перепланування у цій квартирі; на день укладання цього договору усі технічні характеристики квартири відповідають правовстановлюючим документам та технічному паспорту від 20.09.2002 року, який передається представнику обдарованого при підписанні даного договору.

Судом досліджено надані на виконання ухвали суду від 19.05.2017 року належним чином посвідчені документи, що стали підставою для посвідчення договору дарування від 29.11.2016 року /а.с. 120-138/.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_3 посилається на ст. ст. 203, 215, 234, 717 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У відповідності до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При прийнятті рішення, суд приймає до уваги правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Так, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша – намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

На спростування доводів позивача щодо фіктивності договору дарування, судом досліджено надані відповідачами письмові докази, а саме договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 148899/КВ-ВБС від 18.05.2017 року, за яким на ОСОБА_5 відкрито особовий рахунок № 329126 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.159/, договір про користування електричною енергією № 689 від 22.05.2017 року /а.с. 160-161/, квитанції про оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_5 /а.с. 162-166/.

Крім того, з договору дарування від 29.11.2016 року слідує, що представник обдарованого при підписанні даного договору отримав технічний паспорт від 20.09.2002 року.

Таким чином, зясувавши вказані обставини, суд приходить до висновку, що доводи позивача з посиланням на положення ст.234 ЦК України не доведені.

У судовому засіданні 16.11.2017 року судом за клопотання сторони відповідачів судом допитано свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Так, свідок ОСОБА_10 пояснила, що є матір’ю відповідача ОСОБА_5 Свідок вказала, що їй відомо, що у листопаді 2016 року її чоловік ОСОБА_4 подарував належну йому квартиру їхньому спільному сину. Відчуження квартири відповідало його волевиявленню, та дійсно, у зв’язку із тим, що на момент укладання договору син був у рейсі, від його імені діяла ОСОБА_6, яка і отримала технічний паспорт. Свідок вказала, що після повернення сина з рейсу, ним було переоформлено особові рахунки на квартиру.

Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що проживає постійно у квартирі АДРЕСА_3. Свідок вказала, що сусіди надали дозвіл ОСОБА_5 на будівництво будинку, так як у нього троє синів. Свідок зазначила, що у квартирі № 1 з січня проживають тільки ОСОБА_5 з дружиною ОСОБА_10 Відповідача ОСОБА_11 свідок не знає, проте знає старшого сина ОСОБА_10 – ОСОБА_12.

Крім того, у судовому засіданні 15.01.2018 року судом допитано в якості свідків ОСОБА_13, який пояснив суду, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. Свідок вказав, що після укладання договору дарування ОСОБА_4 продовжив проживати у квартирі.

У судовому засіданні 15.01.2018 року представник відповідачів надав акт про проживання, складений сусідами будинку № 109 по проспекту Свободи у м. Одесі, з якого вбачається, що ОСОБА_5 більше 10 років постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Представник позивача у судовому засіданні 15.01.2018 року пояснювала, що вважає акт про проживання від 15.01.2018 року недопустимим доказом, так як сторона відповідача надала його з порушенням процесуальних строків.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З урахуванням вказаного, суд критично оцінює акт про проживання від 15.01.2018 року, оскільки вказаний доказ дійсно, поданий стороною відповідачів з порушенням процесуальних строків.

Однак, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, навіть без врахування інформації, викладеної в акті про проживання від 15.01.2018 року, суд приходить до висновку, що матеріалами справи та показаннями свідків спростовані доводи позивача, що оспорюваний договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Оскільки, судом встановлено, що після укладання договору дарування новий власник квартири звернувся до відповідних органів з метою переоформлення на своє ім’я особових рахунків, та здійснює оплату житлово-комунальних послуг та проживає у квартирі. В ході розгляду справи судом встановлено, що новий власник є моряком, та ходить в рейси, тобто проживає періодично в квартирі, отриманій в дар від батька.

При цьому суд вважає, що факт проживання дарувальника у квартирі після укладання договору дарування жодним чином не свідчить про відсутність волевиявлення при укладанні договору. Вказані обставини є закономірною життєвою ситуацією.

Крім того, суд вважає надуманими доводи позивача щодо того, що обдарований не приймав особистої участі при укладанні договору, а отже, на думку позивача, відсутнє волевиявлення обдарованого на отримання нерухомості у дар. Так як договір дарування правомірно укладений представником обдарованого, яка діяла на підставі довіреності, в його інтересах.

У ході розгляду справи сторона позивача наполягала на тому, що при укладанні договору дарування відповідачі діяли недобросовісно, оскільки вказали завідомо неправдиву інформацію щодо відсутності судового спору щодо вказаної квартири,.

Так судом встановлено, що 20.04.2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулась до Одеського окружного адміністративного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_14 ОСОБА_3 про зобов’язання за власний рахунок привести у первісний стан реконструйовану квартиру АДРЕСА_4, відповідно до технічного паспорту на квартиру від 20.09.2002 року, шляхом знесення самочинного будівництва, яке не зазначено у технічному паспорті віл 20.09.2002 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 року у справі № 815/2311/15 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду Одеської області від 01.09.2016 року та прийнято нову, якою позовні вимоги Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено. Зобов’язано ОСОБА_4 за власний рахунок привести у первісний стан об’єкт самочинного будівництва - реконструйовану квартиру АДРЕСА_4, відповідно до технічного паспорту на квартиру від 20.09.2002 року, шляхом знесення самочинного будівництва, яке не зазначено у технічному паспорті віл 20.09.2002 року /а.с. 19-21/.

Постановою держаного виконавця Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження із виконання виконавчого листа № 815/2311/15, виданого Одеським окружним адміністративним судом Одеської області /а.с. 22/.

Судом встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2017 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду Одеської області від 01.09.2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 року; провадження у справі закрито.

Таким чином, суд критично оцінює доводи сторони позивача щодо наміру відповідача ОСОБА_4 ухилитися від виконання зобов’язань за виконавчим листом № 815/2311/15, виданим Одеським окружним адміністративним судом Одеської області. Оскільки, у разі вибуття однієї сторони виконавчого провадження чинним процесуальним законодавством регламентована можливість звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Та окрім того, на теперішній час скасовані судові рішення у справі № 815/2311/15, а провадження у справі закрито.

Окрім того, у провадженні Одеського окружного адміністративного суду Одеської області перебувала справа за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу.

Судом також встановлено, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/4414/16-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_16, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення об’єкта самочинної реконструкції в попередній стан.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.10.2016 року позовні вимоги задоволено та зобов’язано ОСОБА_4 власними силами та за власні кошти звільнити самостійно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно реконструйованих приміщень та другого поверху до квартири № 1 за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 109, та приведення даної квартири у попередній стан, а саме у відповідності до технічного паспорту від 20.09.2002 року; стягнуто судовий збір /а.с. 23-26/.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17.08.2017 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.10.2016 року та відмовлено у задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_16, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення об’єкта самочинної реконструкції в попередній стан /а.с. 186-188/.

У ході розгляду справи сторона позивача пояснювала, що ОСОБА_4 здійснив реконструкцію кватири № 1 за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 109 шляхом прибудови будинку № 109-а. Вказані дії, за словами позивача, порушують її права та законні інтереси, так як відстань між стінами позивача та відповідача становить 66 см., та перешкоджає потраплянню світла у житло позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що позивачем всупереч положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та достатніх доказів порушення відповідачами будівельних норм та правил.

Положеннями п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року роз’яснено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З урахуванням вказаного, приймаючи до уваги, що позивач не являється стороною договору дарування від 29.11.2016 року, суд зазначає, що у відповідності до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року позивач мала б право на звернення до суду із даними позовними вимогами, якби її права та законні інтереси були порушені вчиненням правочину. Однак, всупереч положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів того, що оспорюваним договором порушено її права та законні інтереси.

Проаналізувавши встановлені обставини, та враховуючи відсутність підстав у розумінні ст. 234 ЦК України для визнання оспорюваного договору дарування від 29.11.2016 року фіктивним, та напроти доведеність доводів сторони відповідачів щодо реального настання правових наслідків за договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, так як не обґрунтовані та недоведені.

Керуючись ст. ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, ст. ст. 16, 203, 215, 234, 717 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 /РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії КЕ № 797392, виданий 29.09.1997 року Суворовським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, тел. 048-894-14-44/ до ОСОБА_4 /ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2, паспорт серії КК 045777, виданий 31.07.1998 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, тел. 718-30-48/, ОСОБА_5 /ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_3, паспорт серії КМ 374765, виданий 01.03.2006 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6/, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_6 /65122, АДРЕСА_5/, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 /65080, м. Одеса, вул. Варненська, 3, тел. 048-795-27-27/, про визнання договору дарування недійсним, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня одержання копії рішення шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено 25.01.2018 року.

Суддя Васильків О. В.