Постанова № 71781292, 24.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/356/2018

Категорія: 57

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.

Доповідач :Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 рокуСправа № 138/1400/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року (головуючий суддя Київська Т.Б.), ухвалене о 12:00 год. у приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, дата складання повного тексту рішення 07 грудня 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів,

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом до ТОВ «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів сплачених ним відповідачу за договором фінансового лізингу №005161 від 11.04.2017 року в розмірі 30000 гривень та 5100 гривень неустойки у зв'язку із розірванням договору. Посилається на те, що11 квітня 2017 у м. Львів між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу на виконання якого він сплатив відповідачу 30000 гривень.

Проте, в подальшому, проконсультувавшись із юристами, ОСОБА_2 в межах 14 днів з моменту його укладання вирішив розірвати даний договір, а тому 21 квітня 2017 року направив відповідачу письмову заяву про його розірвання з вимогою про повернення сплачених ним коштів у зв'язку з розірванням договору.

Разом з тим, відповідач його вимоги не виконав та не повернув позивачу сплачені ним кошти по договору.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (юридична особа - вул. Кутузова, 18/7 оф.506 м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ - 38865527) на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. та неустойку в розмірі 5100 грн.(п'ять тисяч сто) грн. 00 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь держави 640 грн. 00 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов ОСОБА_2 залишити без задоволення. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Сторони у справі у судове засідання не з'явилися, тому відповідно до вимог ст. 128, ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами статті 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України (діюча редакція) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України (діюча редакція), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 81 ЦПК України (діюча редакція) суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України (діюча редакція) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України (діюча редакція) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 11 квітня 2017 між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу №005161, відповідно до п.1.1 якого - Лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (надалі Предмет Лізингу визначений у п.3.1 цього Договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет Лізингу та сплачувати Лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.1.3 Договору - замовлення Предмету Лізингу відбувається з моменту підписання Лізингоодержувачем Специфікації (Додаток №3 до цього Договору) та сплати Лізингодержувачем на рахунок Лізингодавця Авансового платежу. У відповідності до п.3.1 Договору - Предметом Лізингу є трактор «Фотон 454».

Згідно ст. 11 договору позивач має право викупу предмету лізингу за окремим договором купівлі-продажу за умови сплати його повної вартості, а також інших заборгованостей, штрафних санкцій та збитків.

Відповідно до п. 5.1 договору та додатків №1, 2 до договору фінансового лізингу №005161 від 11.04.2017 року, предмет лізингу передається лізингоодержувачу у строк не більше 50 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію у розмірі 10% від вартості предмета лізингу та комісії за передачу предмета лізингу у розмірі 3% від вартості предмета лізингу.

На виконання умов цього договору позивач сплатив комісію у розмірі 30 000 грн., що підтверджено Додатком № 1 до договору та квитанцією банку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Крім того, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг. Отже правовідносини між сторонами договору регулюються також і цим законом. Водночас, відповідно до п.п. 3, 17, 19, 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно положень ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій сторін (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).

Відповідно до п.1 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Згідно ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до п. 4.4.2. договору фінансового лізингу №005161 від 11.04.2017 лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та цим Договором випадках.

Частинами 3 і 4 статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.

У разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.

Судом установлено, що 21 квітня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору фінансового лізингу № 0005161 та з вимогою про повернення сплачених коштів як авансовий платіж в розмірі 30 000 грн., у зв'язку з розірванням договору.

27.04.2017 року відповідачем було отримано вимогу позивача від 20.04.2017, яку він надіслав 21.04.2017 року, про розірвання договору та повернення грошових коштів. Дана обставина підтверджується квитанцією про оплату рекомендованого поштового відправлення №2400000827237 та роздруківкою з офіційного сайту «УКРПОШТА» про хід руху рекомендованого поштового відправлення.

23.05.2017 відповідачем позивачу було направлено лист, в якому відповідач повідомив, що розірвати договір можна лише у порядку передбаченому п.12.12 Договору фінансового лізингу укладеного між сторонами спору. Зі змісту даної відповіді слідує, що відповідач вимоги позивача не задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий суд виходив з того, що згідно вимог ч.1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до п.12.12 договору фінансового лізингу №005161, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта прийому-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається (а.с.9).

Разом з тим суд дійшов висновку про те, що пункт 12.12 Договору фінансового лізингу є нікчемний, оскільки суперечить ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів».

Встановлено, що місцем підписання сторонами у справі даного договору є м. Львів, що підтверджується квитанцією №0869836391 від 11.04.2017 про сплату позивачем платежу на користь відповідача та поясненнями позивача, а також визнано представником відповідача в запереченнях на позов.

Відповідно до п.п. 6, 9, 26 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями, - договір, укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця. За визначеннями наведених норм офісне приміщення - це будь-яке приміщення (будівля тощо), вякому знаходиться суб'єкт господарювання або його філія, або його структурний підрозділ, або представництво. Відповіднодост. 93, 95 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації; відомостіпро філії, представництва та інші структурні підрозділи також мають бути внесені до державного реєстру.

Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно зі ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1). Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5).

Згідно витягу ЄДР підприємств з сайту Міністерства юстиції України та із укладеного між сторонами у справі договору фінансового лізингу вбачається, що адреса реєстрації відповідача - м. Київ, вул. Генерала Алмазова (Кутузова), 18/7. к. 613. Таким чином, судом встановлено, що «офіс» у місті Львові - не є офісним приміщенням(приміщенням, у якому знаходиться суб'єкт господарювання) ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», так як не є його зареєстрованим місцезнаходженням, рівно як не є внесеним до державного реєстру його структурним підрозділом. Цей факт підтверджується витягом ЄДР підприємств, із якого вбачається, що за ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» - відокремлених структурних підрозділів - не зареєстровано.

Таким чином, апеляційний суд повністю погоджується з висновком місцевого суду про те, що даний договір укладено поза офісним приміщенням відповідача, а отже відповідач мав повернути кошти позивачу до 22 травня 2016 року, згідно його письмової вимоги про розірвання договору.

Обґрунтованим є також посилання суду першої інстанції на те, що право виходу з контракту передбачено ст. 6 Директиви 97/7/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про захист прав споживачів в дистанційних контрактах» від 20 травня 1997 року, згідно якої, споживач має у своєму розпорядженні період обсягом щонайменше сім робочих днів, протягом якого він може оголосити про свій вихід з будь-якого дистанційного контракту без повідомлення причини та без понесення стягнень. Єдиною відповідальністю, яку може понести споживач внаслідок реалізації свого права на вихід з контракту, є компенсація безпосередніх витрат на повернення товарів. Термін для реалізації цього права починається: - у випадку товарів з дня їх отримання споживачем, якщо зобов'язання, передбачені статтею 5, були виконані; - у випадку послуг з дня укладення контракту чи з дня виконання зобов'язань, передбачених в статті 5, якщо вони виконані після укладення контракту, який передбачає, що цей термін не перевищує трьох місяців, про які йтиметься в наступному підпункті. У випадку, якщо постачальник не виконав зобов'язання, передбачені в статті 5, термін дорівнює трьом місяцям.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами у справі договір фінансового лізингу укладено поза торговельними або офісними приміщеннями, а тому зазначений договір підпадає під дію п. 6 ст. 1 , ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи апеляційної скарги відповідача в тому, що договір укладено в м. Львів у офісному приміщенні, де працюють працівники товариства, яке є офісним приміщенням в розумінні п. 6 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Заперечуючи проти позову, відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у м. Львів, де було укладено договір фінансового лізингу із позивачем, знаходиться офісне приміщення, в якому розташовані філія або структурний підрозділ або представництво юридичної особи ТОВ «Лізингова компанія «Еталон». Натомість судом встановлено, що у Єдиному державному реєстрі дані про відокремлені підрозділи цієї юридичної особи відсутні, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Як встановлено судом із письмової вимоги про розірвання договору фінансового лізингу №005161 від 11.04.2017 року, позивач звернувся до відповідача 21 квітня 2017 року, тобто в межах строку, встановленого ч. 3 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому в розумінні ч. 3 ст. 651 ЦК України даний договір є розірваним. Разом з тим, судом установлено, що у визначений ч. 4 цієї статті тридцятиденний термін відповідач не повернув позивачу кошти, сплачені ним за договором.

Частиною 9 статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених ним за договором коштів в сумі 30 000 грн. та неустойки за несвоєчасне повернення сплачених коштів в сумі 5100 грн. (в розмірі 1% вартості продукції за кожен день затримки розрахунку).

Питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат судом вирішено у відповідності до норм процесуального закону.

За таких підстав апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та переконаний, що доводи апеляційної скарги, наведені на її обґрунтування, їх не спростовують і не дають підстав для висновку про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому визнає, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» залишити без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: