Рішення № 71776892, 23.01.2018, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 23.01.2018

ЄУ № 420/1899/17

Провадження №2/420/114/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря Сіренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом до відповідача, в якому просить визнати договір фінансового лізингу № 3998 з додатком від 30.10.2017 недійсним, та стягнути з відповідача на її користь сплачені кошти в розмірі 25000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30.10.2017 між нею та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу №3998, згідно якого предметом договору є автомобіль марки ZAZ Sens. В мережі Інтернет вона знайшла оголошення про продаж авто LADA Веста з розстрочкою платежів на 7 років, зателефонувала за вказаним телефоном, де їй роз'яснили, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності. Вона приїхала до офісу компанії в м. Харків і менеджер компанії пояснила, що позивач повинна спочатку сплатити передплату (аванс) за транспортний засіб в сумі 25000,00 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з нею буде укладено договір лізингу і того ж дня відповідач передасть в користування позивачу предмет лізингу. В той же день позивачем було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 25000,00 грн. Повернувшись додому та уважно прочитавши договір, вона зрозуміла, що її обманули: в договорі зазначена марка транспортного засобу не Лада Веста, а ЗАЗ Сенс; авто так і не прибуло, офіс компанії у м. Харків закритий, телефони не відповідають. Представником відповідача не було роз'яснено призначення платежу в сумі 17680,00 грн., який виявився комісією за організацію договору, в той час як позивач вважала, що це часткова оплата вартості автомобіля. Зазначає, що під час підписання договору у неї не було можливості детально ознайомитися з умовами договору, так як представник не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору він пояснив та спонукав підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на нього чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено її в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

У зв'язку з чим, посилаючись на те, що умови спірного договору фінансового лізингу №3998 від 30.10.2017 містять несправедливі умови, у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, відсутнє нотаріальне посвідчення спірного договору, просить визнати недійсним договір фінансового лізингу, який суперечить вимогам ЦК України, Законів України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», а також стягнути з відповідача сплачені нею кошти у розмірі 25000,00 грн.

В судове засідання позивач не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, про причини неявки не повідомив, заяв про розгляд справи без його участі суду не надавав, відзив не подав.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 (далі - позивач, лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (далі - відповідач, лізингодавець) було укладено договір Фінансового лізингу №3998 (далі - договір), згідно якого предметом Лізингу по даному договору є транспортний засіб марки ZAZ Sens, комплектація/модифікація Standart, об'єм двигуна 1300.

Згідно п. 1.2. договору вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в додатку № 1 та становить 176800,00 грн.

Відповідно до умов зазначеного договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (ZAZ Sens) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства (пункт 1.3. договору).

Пунктом 1.7. договору визначено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Пункт 2.2 договору вказує, що строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання--передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

На виконання умов договору позивач 30.10.2017 сплатила на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» 25000,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.882142276.1 від 30.10.2017, виданою ПАТ КБ «Приватбанк», але автомобіль так і не прибув.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту Договору фінансового лізингу № 3998 від 30.10.2017 встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні та індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач мала на меті отримати у лізинг автомобіль марки «Лада Веста», тобто транспортний засіб, відмінний від того, що зазначений у договорі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між юридичною особою - ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

За таких обставин, у зв'язку з недотриманням нотаріальної форми при укладенні спірного договору фінансового лізингу №3998 від 30.10.2017, такий договір слід вважати нікчемним.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч. 4 ст.18 цього Закону).

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, ухваленої за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин відповідно до ст. 417 ЦПК України.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

У відповідності до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями укладеного договору, зокрема, п. 12.1 передбачено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Вказана умова договору суперечить п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Однак, умовами спірного договору зазначено несправедливою умовою сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення комісія за організацію договору становить собою першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Крім того, у договорі фінансового лізингу № 3998 від 30.10.2017, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна», відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місце знаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості комплектності та інших умов з продажу товару. До того ж договір не містить положень дострокової сплати лізингових платежів, що є обмеженням принципів справедливості, розумності та добросовісності, та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 30.10.2017, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 30.10.2017 є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

З огляду на викладене, та враховуючи, що укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 договір фінансового лізингу №3998 від 30.10.2017 нотаріально не посвідчений, тобто є нікчемним, та містить несправедливі умови, які у порушення принципу добросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносять шкоду споживачеві, суд доходить висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.

Приймаючи рішення про визнання спірного договору недійсним, суд також враховує правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду України від 11.05.2016 р. (справа № 6-3020 цс15) та від 16.12.2015 року (справа № 6-2766 цс15), з яких, зокрема, вбачається, що несправедливі умови договору лізингу та відсутність нотаріального посвідчення є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із абзацом 2 пункту 7 постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9, у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім грошових коштів у розмірі 25000,00 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

З огляду на те, що позивач була звільнена від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом, судові витрати покладаються на відповідача та відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 280-284, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштівзадовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 3998 від 30 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільска, 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий 12.09.2009 Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області, місце проживання: АДРЕСА_1, сплачені за договором фінансового лізингу № 3998 від 30 жовтня 2017 року грошові кошти в сумі 25000 (двадцять п'ять тисяч ) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільска, 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, на користь держави судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча шістдесят дві) грн. 00 коп.

Копію заочного рішення надіслати сторонам протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається через Новопсковський районний суд Луганської області до Апеляційного суду Луганської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: В.В. Пронька