Рішення № 71774626, 22.01.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6184/16

№ 2/183/152/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., за участі секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача-1 Мояк П.Г., представника відповідача-2 ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту, ОСОБА_5, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради про:

визнання незаконним та скасування рішення 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту про приватизацію квартири АДРЕСА_1,

визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, без серії та номеру, виданого 26 травня 2015 року 194 понтонно-мостовим загоном Державної спеціальної служби транспорту,

встановив:

позивач звернувся до суду з означеним позовом.

В обґрунтування позову зазначає, що 18 грудня 2012 року рішенням Виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 702 виділено службове житлове приміщення - двокімнатну службову квартиру № 23 жилою площею 32,18 кв.м., загальною площею 60,92 кв.м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та його родині, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_8. У вказаній квартирі з 05 лютого 2013 року зареєстровано позивача, а також відповідача-2 та їх спільну дитину. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року. Позивач вказує, що шлюбні відносини позивач та відповідач-2 фактично припинили в листопаді 2012 року через поведінку відповідача-2 та позивач, з урахуванням місця її роботи, переїхала проживати в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 яке вона винаймає. Після цього стосунки з відповідачем повністю припинились. В вересні 2016 року позивач дізналась, що відповідач-2 без отримання її згоди на приватизацію житла отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно (без серії та номеру), від 26 травня 2015 року, видане 194 понтонно-мостовим загоном Державної спеціальної служби транспорту, а 23 червня 2015 року на підставі Рішення про державну реєстрацію прав обтяжень (з відкриттям розділу) Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області за індексним номером 22296927 здійснив державну реєстрацію зазначеного нерухомого майна. Вид спільної власності спірного майна вказано спільна сумісна.

Посилаючись на положення ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.21, 203, 210, 215, 216, 238, 345, 393 ЦК України зазначає, що оскільки своєї згоди відповідачам на приватизацію відповідачем-2 вона не давала - процедура приватизації проведена з порушенням вимог законодавства. Приватизація спірного житла, в якому вона зареєстрована порушує її право на участь в приватизації, а тому рішення органу, який надав згоду на приватизацію підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а документ, що підтверджує приватизацію відповідачем-2 житла підлягає визнанню недійсним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги. Вказав на те, що внаслідок неприязних відносин позивач була змушена виїхати з наданого їй житлового приміщення та винаймати квартиру в м. Дніпро. При цьому, право на приватизацію у позивача зберігається. Процедура приватизації відбувалася без згоди та участі позивача. Право користування житловим приміщенням позивач не втрачала.

Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позову. Вказав, що підполковник ОСОБА_5 з 2004 року проходить військову службу у військовій частині

Т 0320 (194 понтонно-мостовий загін Державної спеціальної служби транспорту) на посаді начальника оркестру - військового диригента. З серпня 2006 року відповідач ОСОБА_5 та, на той час, його дружина ОСОБА_4 були зареєстровані та проживали в гуртожитку військової частини Т 0320 за адресою: АДРЕСА_1. 02 листопада 2012 року ОСОБА_4 самостійно вивезла із гуртожитку речі, побутову техніку та виїхала проживати разом із дитиною до м. Дніпропетровськ, де на той час постійно працювала. Пізніше, рішенням № 702 від 18 грудня 2012 року Виконавчого комітету Новомосковської міської ради виділено службове житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1: ОСОБА_5 та його на той час дружині ОСОБА_4 та його сину ОСОБА_8 18 грудня 2012 року ОСОБА_5 видано ордер № 113 на службове жиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням складу сім'ї: ОСОБА_4 (дружина) та ОСОБА_8 (син). 28 липня 2014 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за позовом ОСОБА_4 шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_5 розірвано. Зазначає, що з 28 липня 2014 року позивач позбулася статусу члена сім'ї ОСОБА_5 та в наданій службовій квартирі жодного дня не проживала, в квартирі не з'являлася. 25 лютого 2015 року рішенням № 113 від 25 лютого 2015 року Виконавчого комітету Новомосковської міської ради знято статус «службових» з квартир, в тому числі і з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1. 27 березня 2015 року ОСОБА_5 у встановленому законом порядку звернувся із відповідною заявою до керівника органу приватизації - командира 194 понтонно-мостового загону Держспецтрансслужби з проханням оформити передачу в приватну власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на членів його сім'ї у рівних частках, а саме у власність відповідача ОСОБА_5 та його сина ОСОБА_8 30 квітня 2015 року Розпорядженням органу приватизації № 45 від 30 квітня 2015 року заява ОСОБА_5 задоволена та квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 передана в спільну сумісну власність ОСОБА_5 та члену його сім'ї - сину ОСОБА_8 26 травня 2015 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в якому власниками зазначені ОСОБА_5 та член його сім'ї - син ОСОБА_8

Посилаючись на положення п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України №1081 від 03 серпня 2006 року та п. 2.6. наказу Міністерства транспорту та зв'язку №1172 від 17 грудня 2007 року, ч.1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ч.2 ст.3 СК України, ст.71 ЖК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 17 Конституції України відповідач-1 вказує, що рішення про приватизацію прийнято у відповідності до вимог законодавства, а тому документ, яким визнано право власності видано правомірно.

Представник відповідача-2 заперечував проти задоволення позову. Вказав, що всі доводи позивача, викладені в позовній заяві є лише припущеннями, які не відповідають як обставинам справи, так і правовим нормам законодавства України. Право на приватизацію позивача не порушено, оскільки позивач під час видачі ордеру на право зайняття квартири була членом сім'ї відповідача-2, якому видавалося службове житлове приміщення в порядку, визначеному Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На час приватизації позивач не була членом сім'ї відповідача-2, не проживала в квартирі та з моменту виїзду бажання проживати в квартирі не виявляла, не була військовослужбовцем. В наступному, квартира позбавлена статусу службового житла та переведена до житлового фонду. Зважаючи на дані обставини відповідач-2 подав заяву про приватизацію квартири на себе та члена його сім'ї - дитину позивача та відповідача-2 - ОСОБА_8 Іншого житла у власності відповідач-2 не має. Зазначив, що з дати розірвання шлюбу позивач ОСОБА_4 стала колишнім членом сім'ї наймача службового жилого приміщення ОСОБА_5, при цьому не проживаючи разом із ним в зазначеному жилому приміщенні жодного дня. Жодним чином позивач ОСОБА_4 не приймала участь в утриманні цього житла чи сплаті комунальних послуг та всі витрати з утримання житла несе відповідач-2. У випадку задоволення позову будуть порушені права та інтереси спільної дитини позивача та відповідача-2.

Посилаючись на положення ст.ст.17, 47 Конституції України, 64 ЖК України, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.150, 153, 155, 160 СК України, ст.ст.15, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 29 ЦК України просить відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася. Надала суду заяву, в якій просила розглянути справу у відсутність представника та вказала на те, що під час приватизації права малолітньої дитини ОСОБА_8 не порушені.

В судовому засіданні 12 січня 2017 року до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення до участі в справі в якості третьої особи Служби у справах дітей Виконавчого комітету Новомосковської міської ради.

В судовому засіданні 06 лютого 2017 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Докази надані 17 березня 2017 року.

В судовому засіданні 17 березня 2017 року замінено відповідача-2 у справі з заявленого позивачем Новомосковського МРУЮ Дніпропетровської області на ГТУЮ у Дніпропетровській області.

15 травня 2017 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, питання про прийняття якої відкладено.

В судовому засіданні 11 липня 2017 року прийнято заяву позивача про відмову від підтримки заяви збільшення позовних вимог. Заяву про збільшення позовних вимог залишено без розгляду. Замінено відповідача з ГТУЮ у Дніпропетровській області на Відділ державної реєстрації бізнесу та речових прав на нерухоме майно Новомосковської районної державної адміністрації.

Ухвалою від 14 вересня 2017 року за заявою позивача залишено цивільний позов ОСОБА_4 в частині позовних вимог до Відділу з реєстрації бізнесу та речових прав на нерухоме майно Новомосковської районної державної адміністрації про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без розгляду. Виключено зі складу осіб, які беруть участь у справі Відділ з реєстрації бізнесу та речових прав на нерухоме майно Новомосковської районної державної адміністрації.

Позовна заява у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач з 04 жовтня 2006 року працює в ОКПК «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» на посаді солістки-вокалістки першої категорії /а.с.20/. Відповідач-2 є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині Т 0320 (194 понтонно-мостовий загін Державної спеціальної служби транспорту) на посаді начальника оркестру - військового диригента. Означений факт визнано учасниками справи.

23 листопада 2002 року зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем-2 /а.с.11/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_8 /а.с.27/.

З серпня 2006 року по 05 лютого 2013 року ОСОБА_4 була зареєстрована в військовій частині Т 0320 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.5/.

Як вбачається з рапорту, складеного начальнику штабу першому заступнику командира частини Т0320 14 грудня 2016 року ОСОБА_15 від 21 вересня 2016 року, 02 листопада 2012 року ОСОБА_4 самостійно вивезла із гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 належні їй речі /а.с.60, 61/.

З 01 листопада 2012 року позивач отримала у оренду житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.13-15/. А 01 січня 2016 року позивач орендувала житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_4 /а.с.16-17/.

18 грудня 2012 року на підставі рішення № 702 Виконавчого комітету Новомосковської міської ради ОСОБА_5 та його сім'ї: дружині ОСОБА_4, сину ОСОБА_8 видано ордер № 113 на право зайняття службового житлового приміщення - жилої двокімнатної квартири АДРЕСА_1 Дніпропетровської області /а.с.63/.

25 січня 2013 року у вказаній квартирі зареєстровано відповідача-1 /а.с.59/, а 05 лютого 2013 року - позивача /а.с.5, 9/. Відомостей про те, що позивача або відповідача-2 знято з реєстраційного обліку за вказаною адресою місця проживання суду не надано.

28 липня 2014 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за позовом ОСОБА_4 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано /а.с.10/. Рішенням суду встановлено, що позивач та відповідач-2 остаточно припинили сімейно-шлюбні відносини з листопада 2012 року.

25 лютого 2015 року рішенням № 113 від 25 лютого 2015 року Виконавчого комітету Новомосковської міської ради виключено з числа «службових» у зв'язку з відсутністю потреби в такому їх використанні, в тому числі, квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.64-66/.

27 березня 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Керівника органу приватизації - Командира 194 ПМЗ із заявою про оформлення передачі в приватну власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на членів його сім'ї у рівних частках, а саме у власність ОСОБА_5 та сина - ОСОБА_8 /а.с.67/ до якої додано довідку про склад сім'ї та займані приміщення, документ, що підтверджує невикористання житлових чеків.

30 квітня 2015 року Розпорядженням Керівника органу приватизації № 45 від 30 квітня 2015 року заява ОСОБА_5 задоволена та квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 передана в спільну сумісну власність /а.с.68/.

26 травня 2015 року Керівником органу приватизації 194 ПМЗ ДССТ видано свідоцтво про право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.69/.

16 червня 2015 року право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно /а.с.18-19, 70/.

21 вересня 2016 року комісією у складі ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, за участю сусідів ОСОБА_13, ОСОБА_14 складено акт обстеження з місця проживання № 70, затверджений ТВО Командира 194 ПМЗ, у відповідності до якого встановлено відсутність проживання за місцем реєстрації ОСОБА_4 /а.с.62/.

При цьому суд відхиляє доказ у виді Довідки судово-медичного обстеження № 1197 за результатами обстеження 15 жовтня 2007 року ОСОБА_4 /а.с.12/, як неналежний, оскільки сам по собі даний доказ не доводить та не спростовує обставин, на підтвердження яких він поданий, а саме - щодо нанесення тілесних ушкоджень відповідачем-2. Також відхиляє суд як неналежні і докази, подані на підтвердження влаштування відповідачем-2 належних умов в спірному житловому приміщенні для виховання дитини /а.с.71, 73, 74/ через те, що дані обставини не входять до предмету доказування у даній справі.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступних норм процесуального права.

Відповідно до чч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За чч.1, 4 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При вирішенні позову, суд виходить з наступних норм матеріального права.

За ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ст.345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII (надалі - Закон № 2482), Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (ч.1 ст.2 закону № 2482).

За ст.3 Закону № 2482, приватизація здійснюється шляхом, в тому числі, безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

У відповідності до частин 4, 5 статті 5 Закону № 2482, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону № 2482, незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму (ч.1 ст.7 Закону № 2482).

Згідно з частинами 1-5, 10 статті 8 Закону № 2482, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

За ч.3 ст.1, ст.2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

За ст.4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Приватизація жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад, які раніше були самовільно переплановані, може відбуватися після визнання перепланування таким, що відповідає законодавству України щодо технічних умов і будівельних норм до житла. Мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

За ст.58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

У відповідності до п.1 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення) визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

За п.4 Положення, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.

За пп.17, 18 Положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. За неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або піклувальники. Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини. Якщо дитина віком від 14 до 18 років (настає неповна цивільна дієздатність особи), додатково до заяви додається письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Відповідно до пп.21, 22 Положення, орган приватизації, у разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, оформляє відповідні розрахунки та видає розпорядження органу приватизації щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах чи готує проект рішення органу місцевого самоврядування щодо жилих приміщень у гуртожитках. На підставі розпорядження органу приватизації (щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах), рішення органу місцевого самоврядування (щодо жилих приміщень у гуртожитках) орган приватизації замовляє у суб'єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, технічний паспорт на квартиру, жиле приміщення у гуртожитку, а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на домоволодіння, і видає свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

У відповідності до ст.64, ч.2 ст. 65 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до чч.1, 2 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Водночас, за п.2 ч.3 ст.71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у разі тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

При цьому, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст.72 ЖК України).

Таким чином вбачається, що прийнявши рішення у формі розпорядження органу приватизації відповідач-1 не врахував права позивача, як колишнього члена сім'ї відповідача-2, за якою зберігається за законодавством право на користування житлом та підстави її тимчасової відсутності (враховуючи умови працевлаштування в іншому населеному пункті). Те, що позивач не втратила в установленому порядку права користування спірним житловим приміщенням та за довідкою з ГУ ДМС України юридично мешкає в ньому. Не перевірив наявності згоди позивача на приватизацію відповідачем-2 та дитиною спірного житлового приміщення, чим не дотримався п.4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян і, як наслідок, порушив право позивача на участь у приватизації, яке є складовою права на житло. А відповідач-2, подавши відповідну заяву про приватизацію та не вказавши всіх осіб, в тому числі тимчасово відсутніх, які проживають в квартирі, не отримавши згоди позивача порушив право останньої на участь в приватизації.

За ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що акт індивідуальної дії - Розпорядження відповідача-1, якого законом наділено правом на передачу майна у власність громадян прийняте за умови недотримання п.4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян та порушує право позивача, суд у відповідності до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, враховуючи положення ст.5 ЦПК України, вважає за необхідне визнати саме Розпорядження відповідача-1, як рішення, яке фактично, враховуючи зміст позовних вимог, оскаржує позивач - незаконним. Також, через незаконність Розпорядження суд вважає за необхідне і визнати недійсним видане на його підставі та на його реалізацію Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, чим задовольнити позов частково.

При цьому, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в частині скасування Розпорядження, як рішення про приватизацію квартири, оскільки нормами п.10 ч.2 ст.16 ЦК України визначено належний спосіб захисту порушеного права у випадку якщо правовий акт індивідуальної дії суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси та яким є визнання такого акта незаконним.

Також суд відхиляє посилання позивача на наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч.1 ст.203, 210, 215, 216 ЦК України, оскільки положення даних статей застосовуються до оскарження правочинів, в той час, як в даному випадку позивачем оскаржується правовий акт індивідуальної дії органу, наділеного повноваженнями на прийняття рішення з реалізації житлових прав.

Перевіряючи посилання відповідачів на положення на положення ч.2 ст.3 СК України, 64 ЖК України як на підставу для висновку, що позивач на дату прийняття рішення не була членом сім'ї позивача, а тому згода останньої на приватизацію відповідачем квартири непотрібна, суд виходить з того, що позивач на момент прийняття спірного Розпорядження дійсно втратила статус члена сім'ї наймача, водночас, ч.3 ст.64 СК України у сукупності зі ст.ст.71, 72 СК України передбачає те, що втрата статусу «член сім'ї наймача» не має своїм наслідком втрату права користування житловим приміщенням та, за ст.ст.3, 4 Закону № 2482, участі в приватизації такого приміщення.

При цьому, норми ст.17 Конституції України, п.7 Постанови Кабінету Міністрів України №1081 від 03 серпня 2006 року та п. 2.6. наказу Міністерства транспорту та зв'язку №1172 від 17 грудня 2007 року, ч.1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки з наданих суду доказів не вбачається, що відповідач-2 в процесі приватизації реалізовував пільги, визначені Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а діяв, як громадянин, що реалізовує право на приватизацію.

Досліджуючи посилання відповідачів на положення ст.29 ЦК України, Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.150, 153, 155, 160 СК України, як посилання на те, що позивач має інше місце проживання та те, що при ухваленні рішення будуть порушені права дитини, суд виходить з положень ст.59 ЦПК України, ст.19 СК України та того, що дійсно, позов про визнання незаконним Розпорядження та визнання недійсним свідоцтва стосується інтересів малолітнього, водночас самий цей факт, за умови недодержання права одного з батьків на житло, спору між батьками та участі під час вирішення спору органу, якого наділено правами на захист малолітніх не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того задоволення позову не позбавить права малолітнього на участь в приватизації за умови дотримання норм законодавства, оскільки у випадку визнання недійсним Розпорядження право на приватизацію, яке реалізоване за спірним рішенням, повинно бути поновлене.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення ст.141 ЦПК України, сплату позивачем при зверненні з позовом 400,00 грн. судового збору, пред'явлення однієї вимоги немайнового та однієї - майнового характеру, відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає поверненню судовий збір в розмірі по 200 грн. з кожного, та стягненню на користь Держави - по 440,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, проживаючої: АДРЕСА_2) до 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту (ЄДРПОУ 33125935, місцезнаходження: 51205, АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрованого: АДРЕСА_1), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради (ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14) - задовольнити частково.

Визнати незаконним Розпорядження органу приватизації 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту № 45 від 30 квітня 2015 року щодо передачі квартири АДРЕСА_1 в спільну сумісну власність.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, без серії, без номеру, видане 26 травня 2015 року 194 понтонно-мостовим загоном Державної спеціальної служби транспорту про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

В решті позову - відмовити.

Стягнути зі 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 200 (двісті) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 200 (двісті) грн. 00 коп.

Стягнути зі 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту на користь Держави судовий збір в розмірі 440 (чотириста сорок) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Держави судовий збір в розмірі 440 (чотириста сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 23 січня 2018 року.

Суддя Д.О. Парфьонов