Постанова № 71773092, 22.01.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року Справа № 906/1097/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства" Вікінг" на рішення господарського суду Житомирської області ухваленого 09.11.17 р. суддею Кудряшовою Ю.В. у м. Житомирі (о 11 год. 20 хв.), повний текст складено 14.11.17р.

у справі № 906/1097/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю" МСС" ТІДІСІ-Дальнобой"

до Приватного підприємства "Вікінг"

про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в п.п. 11.2. договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. та стягнення 606693,75 грн. (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог та внесення змін до предмету позову від 20.10.2017р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 року у справі №906/1097/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" до Приватного підприємства" Вікінг" про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в п.п. 11.2. договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. та стягнення 606693,75грн. задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 606693,75 грн. основного боргу; 9100,41 грн. судового збору за позовну заяву. В решті позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 530, 599, 610, 612, 759, 762, 765, 773 ЦК України, ст.ст.173, 174, 175, 193, 283 ГК України прийшов до висновку, що вимоги в частині стягнення 606693,75 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимоги про визнання недійсним третейського застереження зазначеного в п. 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015 суд з посиланням на п.п.11,1, 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., ст. 6 Закону України "Про третейські суди", зазначив, що сторони скористалися своїм правом та визначили в третейському застереженні, що на розгляд третейського суду можуть бути передані всі спори, що виникають з вказаного договору, в тому числі і стягнення заборгованості з орендних платежів. Разом з тим, місцевий господарський суд з посиланням на п. 5 ч.1 ст.80 ГПК України, ст.ст. 5, 12 Закону України "Про третейські суди", рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002, ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 1, ч.2 ст. 12 ГПК України, постанову Верховного суду України у справі №910/8318/16 від 18.10.2017 року вказав, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його розгляд третейським судом, оформленої відповідним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду, а тому прийшов до висновку, що вимога про визнання недійсним третейського застереження зазначеного в п. 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015 не підлягає задоволенню.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 року у справі №906/1097/16 частково в задоволенні позовних вимог та припинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Зокрема, скаржник зазначає, що в п. 11.2. договору оренди №940/2015 від 01.12.2015 року сторони на підставі ст. 12 ГПК України визначили у третейському застереженні, що спір передається на розгляд постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Продавців послуг та товарів для автомобілів», що знаходиться за адресою: Київська обл. м. Бровари, вул. Богунська, 26 В, вказаний договір розірвано за згодою сторін з 01.09.2016 року. Разом з тим, звертає увагу, що третейське застереження не втрачає чинності у зв’язку із розірванням договору оренди, а тому третейська угода є чинною.

Скаржник, зазначає, що звернення ТОВ «МСС «ТІДІСІ -ДАЛЬНОБОЙ» до місцевого господарського суду за наявності між сторонами третейської угоди суперечить меті укладання третейської угоди. Зауважує, що ним до суду першої інстанції подавалися заперечення щодо вирішення спору у господарському суді Житомирської області, у зв’язку із чинністю третейської угоди та компетенцією Третейського суду вирішити спір між сторонами по суті.

В обґрунтування заперечень щодо розгляду спору у господарському суді Житомирської області відповідач, з посиланням на узагальнення ВСУ «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11.02.2009р., п. 10 листа ВАС України № 01-8/91 від 10.03.98р., ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зазначає, що за наявністю третейської угоди, що зобов’язує сторону при виникненні спору звернутися до третейського суду для його вирішення, сторона цієї угоди не може в односторонньому порядку відмовитися від прийнятого нею зобов’язання та звернутися з позовом до господарського суду. А тому, з посиланням на п. 2 роз'яснення ВАС України № 02-5/612 від 23.08.94р., п. 10 листа ВАС України № 01-8/91 від 10.03.98р., підп. 4.2.3 п. 4 постанови Пленуму ВГС України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р., рішення Конституційного суду України від 24.02.2004 № 3-рп/2004 року та від 10.01.2008 року № 1-3/2008, п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.06.2009 року, постанову Верховного суду України від 06.06.2012р. у справі № 6-50цс12 скаржник вважає, що місцевий господарський суд повинен був припинити провадження на підставі п. 5 ч.1 ст. 80 ГПК України та роз’яснити позивачу, що для вирішення спору він може звернутися до Третейського суду.

Разом з тим, відповідно до п.12 постанови Пленуму ВГСУ від 24.1.0.2011р. № 11, вказує на обов’язковість вказівок Вищого господарського суду України викладених у постанові від 31.08.2017 року у даній справі.

Крім того, 09.01.2018 року на адресу суду надійшли зміни, доповнення апеляційної скарги, у яких зазначає наступне.

З посиланням на ст.ст. 6, 27 Закону України «Про третейські суди» вважає, що спір сторін щодо вимоги позивача про недійсність третейського застереження, відноситься до компетенції третейського суду. Прийняття місцевим господарським судом рішення з питання дійсності третейської угоди викладеної сторонами у п. 11.2. розділ 11. Вирішення спору, договору є помилковим. На думку Апелянта, за наявністю третейської угоди між сторонами та «відводу державного суду» відповідачем завданням останнього є встановлення тільки факту, що третейська угода є дійсною, не втратила чинність і може бути виконана.

Зазначає, що третейська угода була укладена сторонами одночасно з договором оренди № 940/2015 від 01.12.2015 року, тобто до звернення ТОВ «МСС «ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ» з позовом до державного суду, а тому відповідно до ч. 1 п.7 ст. 226 ГПК України позов підлягає залишенню без розгляду.

Просить поновити апелянту строк на подання змін та доповнень до апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської обл. від 09.11.2017р. у справі № 906/1097/16. Відповідне клопотання викладено за змістом апеляційної скарги. Прийняти доповнення та зміни до апеляційної скарги ПП «ВІКІНГ» на рішення господарського суду Житомирської обл. від 09.11.2017р. у справі № 906/1097/16 та розглянути апеляційну скаргу ПП «ВІКІНГ» на рішення господарського суду Житомирської обл. від 09.11.2017р. у справі № 906/1097/16 з їх врахуванням, без участі апелянта. Скасувати рішення господарського суду Житомирської обл. від 09.11.2017р. у справі № 906/1097/16 повністю та залишити позов без розгляду з підстав визначених ч. 1, п. 7, ст. 226 ГПК України. У резолютивній частині рішення (ухвали) зазначити про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою місцевого господарського суду від 24.11.2016р., щодо обмеження використання ПП «ВІКІНГ» коштів на розрахункових рахунках. Копію рішення (ухвали) суду направити до виконання до Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській обл., адреса: 11500, Житомирської обл., м. Коростень, вул. Сосновського, 28-г. У резолютивній частині рішення (ухвали) зазначити про повернення ПП «ВІКІНГ» витрат пов’язаних зі сплатою судового збору за подання апеляційних та касаційної скарги у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа Сервісних станцій "ТІДІСІ- Дальнобой" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника.

З посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 530, 599, 610, 612, 759, 762, 765, 773 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 175, 193, 283 ГК України вважає, що вимоги в частині стягнення 606693,75 грн., основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Серед іншого, з посиланням на ст.ст. 5, 6, 12 Закону України «Про третейські суди» Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, ст.ст. 1, 12 ГПК України, ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 16 ЦК України, вказує, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов’язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його розгляд третейським судом, оформленої відповідним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду. Аналогічної позиції дотримається Верховний Суд України (постанова від 18.10.2017 у справі №910/8318/16)

А тому, позивач вважає, що заперечення відповідача щодо розгляду господарським судом Житомирської області цього спору спростовуються наведеними вище нормами.

Крім того, на думку позивача, третейське застереження зазначене в п. 11.2 договору оренди № 940/2015 від 01.12.2015 p., має бути визнано судом недійсним на підставі поданого нижче.

Вказує, що відповідно до ч.5 ст. 12 ЗУ «Про третейські суди» третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

В пункті 11.2 договору не вказано предмет спору з яким сторони повинні звертатись до третейського суду.

Частиною 7 ст. 12 ЗУ «Про третейські суди» передбачено, що у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

За наведених обставин, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України зауважує, що оскільки в третейському застереженні не зазначено предмет спору то таке третейське застереження зазначене в п. 11.2 договору оренди № 940/2015 від 01.12.2015 p., підлягає визнанню судом недійсним.

Зазначає, що до аналогічного висновку прийшли у своїх постановах Вищий господарський суд України від 24.10.2012 року у справі №5019/632/12, Рівненський апеляційний суд від 11.08.2015 року у справі №924/647/15, Дніпропетровський апеляційний господарський суд від 28.08.2013 року у справі № 904/1930/13-г.

Отже, третейське застереження зазначене в п. 11.2 договору оренди № 940/2015 від 01.12.2015 p., може бути визнане судом недійсними.

Просить відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги. Скасувати рішення господарського суду Житомирської області по справі № 906/1097/16 від 01.12.2015 р. в частині відмови визнати недійсним третейське застереження зазначене в п. 11.2 договору оренди № 940/2015 від 01.12.2015 р. укладеного між Приватним підприємством «Вікінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой». Рішення господарського суду Житомирської області по справі №906/1097/16 від 01.12.2015р. в частині стягнення боргу з Приватного підприємства «Вікінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой» залишити без змін. Ухвалити нове рішення у частині, а саме визнати недійсним третейське застереження зазначене в п. 11.2 договору оренди № 940/2015 від 01.12.2015 р. укладеного між Приватним підприємством «Вікінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой».

Сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином.

14.12.2017 року від ПП «Вікінг» надійшло клопотання про розгляд скарги без участі апелянта.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, колегія суддів розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як убачається з матеріалів справи, 01.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа Сервісних станцій "ТІДІСІ- Дальнобой" (орендодавець) та Приватним підприємством "Вікінг" (орендар) укладено договір оренди №940/2015 (а.с. 11-28, т. 1)

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає орендарю шини для вантажних автотранспортних засобів орендаря (далі по тексту - об'єкт оренди) на певний строк (далі по тексту - термін оренди) та за певну плату (далі по тексту - орендна плата), а орендар приймає об'єкт оренди в тимчасове володіння і користування для здійснення власної господарської діяльності.

За умовами п. 1.2. договору оренди об'єкт оренди на весь термін оренди залишається власністю орендодавця.

У п. 1.4. договору оренди сторони погодили, що під терміном оренди сторони розуміють термін експлуатації об'єкту оренди на транспортних засобах орендаря, протягом якого залишкова глибина протектора становить не менш ніж 2 (два) міліметри згідно з Методикою оцінки залишкової глибини протектора шин в редакції орендодавця.

Згідно із п. 1.6. договору орендодавець під час дії цього договору самостійно і за власний кошт встановлює об'єкт оренди на транспортні засоби орендаря, здійснює його обслуговування, ремонт та заміну при його передчасному виходу з ладу, а також знімає з транспортних засобів після закінчення терміну оренди.

Випадки зміни (заміни) окремого об'єкту оренди протягом терміну оренди, а також порядок зміни (заміни) окремого об'єкту оренди, та підстави повернення об'єкта оренди сторони погодили у пунктах 1.12-1.15 договору оренди.

У п. 2.1 договору оренди сторони погодили, що орендар вносить плату за користування об'єктом оренди в порядку, що обумовлений цим договором.

Відповідно до п. 2.2 договору орендна плата розраховується орендодавцем за формулою: ОП=ОСхПТЗ, де ОП- орендна плата, ОС - орендна ставка, ПТЗ - пробіг транспортного засобу за місяць, згідно зі "Звітом про пробіг об'єкту оренди за місяць", підписаним сторонами.

Згідно із п. 2.3. договору на момент укладення цього договору орендна ставка за 1 000 (одну тисячу) кілометрів пробігу становить:

п. 2.3.1) по основному транспортному засобу (тягач) - 635, 56 грн. з ПДВ в розмірі 20%, що еквівалентно 31,54 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на день підписання цього договору;

п. 2.3.2) по причіпному транспортному засобу (6 шин) - 635, 56 грн. з ПДВ в розмірі 20%, що еквівалентно 34,29 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на день підписання цього договору.

Підстави зміни орендної ставки сторони узгодили у пункті 2.5 та у пунктах 2.6 і 2.8, додатково, погодили, що зміна орендної ставки може відбуватися лише з початку нового календарного місяця та фіксується в окремій додатковій угоді, що є невід'ємною частиною договору оренди.

Пунктом 2.9. договору визначено, що звіт про пробіг транспортних засобів складається орендарем щомісячно в розрізі кожного транспортного засобу (згідно з обліком роботи транспортного засобу та її контролем за GPS-навігаційною системою орендаря) та надається орендодавцю протягом п'яти робочих днів місяця, наступного за звітним.

У випадку не надання орендарем орендодавцеві звіту про пробіг транспортних засобів, у строки встановлені у пункті 2.9. договору оренди, орендодавець здійснює розрахунок орендної плати самостійно, з урахуванням показників пробігу автотранспортних засобів орендаря за минулий місяць, з подальшим коригуванням орендної плати в наступному місяці та надає орендареві рахунок-фактуру на оплату. Такий рахунок-фактура підлягає оплаті у строк, встановлений у ньому (пункт 2.9.1. договору).

Відповідно до п. 2.11. договору сторони визначили, що у разі, якщо показники пробігу окремого транспортного засобу, на який встановлено об'єкт оренди, визначити неможливо, сторони керуються аналогічними показниками за минулий місяць, з відповідним коригуванням в наступному місяці.

Згідно із п. 2.12 договору орендодавець здійснює розрахунок орендної плати з врахуванням сукупного пробігу транспортних засобів орендаря, на які встановлений об'єкт оренди, та розміру орендної плати по кожній групі транспортних засобів (у разі, якщо в цьому договорі фігурують декілька значень орендної ставки), у визначеному еквіваленті долару США.

У п. 2.13 договору передбачено, що орендна плата, нараховується за повний календарний місяць оренди, який починається першим числом та закінчується останнім числом календарного місяця.

Пунктом 2.14 договору оренди, визначено, що орендодавець не пізніше 10-го числа поточного місяця надає орендарю розрахунок орендної плати за попередній місяць та рахунок-фактуру, сформований станом на останній день місяця, за який сплачується орендна плата, що виставляється в національній валюті -гривні- з врахуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на день формування рахунку-фактури.

Орендар оплачує рахунок-фактуру не пізніше 15-числа місяця, наступного за звітним (п. 2.15. договору).

За п. 2.16 договору оплата здійснюється в повному обсязі, у разі якщо курс гривні до долара США Національного банку України на момент оплати відрізняється від курсу, за яким виставлено рахунок-фактуру, в межах +/- 2% (два відсотка). В протилежному випадку, орендодавець здійснює перерахунок орендної плати та надає відкоригований рахунок-фактуру.

Пунктом 2.18 договору сторони погодили після проведення оплати орендарем, щомісячно підписувати "Акти виконаних робіт".

У п.15.1 договору оренди передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та засвідчення корпоративними печатками сторін і діє до моменту, поки одна із сторін не стане ініціатором його розірвання.

Крім того, підп. 15.3.1., 15.3.2. п. 15.3. договору передбачено додаткові права орендодавця: право переглядати всі його суттєві положення, в тому числі, зокрема, щодо сум та числа платежів, терміну оренди тощо; змінювати форму, вигляд та формат додатків, якими сторони узгоджують свої дії за цим договором, якщо такі зміни не викривляють суті та змісту домовленостей сторін за цим договором.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Як убачається із актів приймання-передачі та встановлення об'єкту оренди №1 - №48 від 01.12.2015, орендодавець передав орендарю та встановив на його транспортні засоби об'єкти оренди (378 вантажних шин) загальною вартістю 2732140,06грн. (а.с. 29-74,т. 1).

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що станом на 01.01.2016р. орендар (відповідач) заборгував орендодавцю кошти в сумі 254 573,20грн. за користування об'єктом оренди. За січень 2016року плата за користування об'єктом оренди склала 112341,96грн., за лютий 2016року - 150130,00грн., за березень 2016 року - 126384,85грн. Загальна сума боргу орендаря перед орендодавцем, яка не є спірною станом на 31.03.2016р. становила 643 430,01грн. З цієї суми, орендар повністю погасив дебетове сальдо станом на 01.01.16р. та сплатив орендну плату за користування об'єктом оренди за січень-березень 2016року, за винятком 469,98грн., які несплачені за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000108 на загальну суму 126384,85грн. Останній платіж за договором оренди в сумі 30000,00грн. здійснено орендарем на користь орендодавця - 01.07.2016р. та як було визнано позивачем, зараховано в погашення боргу за березень 2016року (а.с.76,т.1).

Крім того, судом при розгляді справи встановлено, що у період квітня-серпня 2016 року орендна плата відповідачем не сплачувалась, звіти про пробіг об'єкта оренди та акти виконаних робіт за цей період у паперовій формі не складались та не підписувались.

Так, як орендна плата відповідно до розділу 2 договору оренди є розрахунковою величиною, основу якої складають щомісячні звіти про пробіг транспортних засобів, на які встановлені об'єкти оренди згідно з обліком роботи транспортного засобу та її контролем за GPS-навігаційною системою, з матеріалів справи убачається, що у період квітень – серпень 2016 року, виконання пункту 2.9 договору оренди орендарем здійснювалося у спосіб надіслання звітів про пробіг транспортних засобів з власної електронної пошти vikingv67@mail.ru на електронну пошту орендодавця www.dalnoboy.com (а.с.195-207, т. 2).

На підставі вказаних актів були належним чином оформлені податкові накладні за №3085 від 30.04.16р., №3069 від 31.05.16р., № 2130 від 30.06.16р., № 3483 від 31.07.16р., №3821 від 31.08.16р., зареєстровані в ЄДРПН та відправлені орендарю в електронному вигляді програмним забезпеченням "М.E. Dос", яке допускає відмову контрагента від їх прийняття або надання заперечень по суті їх змісту, однак орендар правом на відмову (подання заперечень) не скористався (а.с. 188,т.2).

Як підтверджено матеріалами справи, орендодавець в свою чергу на підставі показників пробігу автотранспортних засобів орендаря, отриманих на свою електронну пошту у спірний період, щомісяця формував акти здачі-прийнятих робіт: №143 від 30.04.2016 на загальну суму з ПДВ 132399,79 грн.; № 198 від 31.05.2016 на загальну суму з ПДВ 96489,89 грн; №268 від 30.06.2016 на загальну суму з ПДВ 156139,18 грн.; №323 від 31.07.2016 на загальну суму з ПДВ 155786,09 грн.; №382 від 31.08.2016 на загальну суму з ПДВ 65408,82 грн..

У зв’язку із невиконанням умов договору оренди, позивач направив відповідачу лист-повідомлення про розірвання договору оренди (вих. №0108/1 від 01.08.2016р.), з якого убачається, що орендодавець вперше звернувся з претензією до орендаря 09 червня 2016року (вих. № 9606 від 09.06.2016р.). 14 липня 2016 року орендар отримав наступне повідомлення орендодавця про існуючу заборгованість (вих.№9606 від 14.07.2016р.). Станом на 29 липня 2016 року орендодавець довів до відома орендаря, що розмір його боргу за договором оренди становить 385498,84 грн. Крім того, зазначено, що у зв’язку із систематичним невиконання орендарем пункту 2.1. договору оренди, керуючись п. 8.6. цього договору, повідомив орендаря про дострокове розірвання договору оренди від 01 грудня 2015р. №940/2015 з 01 вересня 2016р. (а.с.32-34, т.2).

В подальшому, орендодавець звернувся до орендаря з претензією №1210 від 12.10.2016 про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 606 693,75грн., до якої долучено рахунки - фактури, акти здачі - приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000198, № ОУ-0000268, № ОУ-0000323, № ОУ-0000382 та звіти про пробіг об'єкту оренди за формою додатку №8 до договору оренди (а.с. 75-94,т. 1).

Вказана претензія орендодавця залишена орендарем без задоволення.

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой", керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 230, 231 ГК України звернулося із позовом до Приватного підприємства" Вікінг" про стягнення 667363,12 грн., з яких: 606693,75 грн. заборгованість зі сплати орендної плати за період з квітня - серпня 2016року, розраховану орендодавцем самостійно на підставі отриманих звітів про пробіг транспортних засобів у спірний період з електронної пошти орендаря vikingv67@mail.ru за правилами пункту 2.2, пункту 2.3, підпунктів 2.3.1 та 2.3.2 , пункту 2.9, пункту 2.12 та пункту 2.14 договору оренди та 60669,37 грн. штраф за невиконання зобов'язань за договором оренди № 940/2015 від 01.12.15р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.04.2017 (суддя Машевська О.П.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 606693,75 грн. основного боргу; 9100,41 грн. судового збору за позовну заяву та 689,00 грн. судового збору за забезпечення позову. У стягненні 60669,37 грн. штрафу відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг" від 13.04.2017 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 04.04.2017 у справі №906/1097/16 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2017 касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг" на рішення господарського суду Житомирської області від 04.04.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі № 906/1097/16 господарського суду Житомирської області частково задоволено. Рішення господарського суду Житомирської області від 04.04.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі №906/1097/16 господарського суду Житомирської області скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

У своїй постанові Вищий господарський суд України зазначив наступне:

- судами встановлено, що сторонами підписано договір оренди № 904/2015 від 01.12.2015, в якому міститься третейське застереження, сторони домовились, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовились, що спір буде розглядатися третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів";

- відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

- господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав, встановлених законом;

- судами не досліджено, що укладання третейського застереження відбулось до порушення провадження;

- судами не встановлено, чи є третейська угода недійсною, чи втратила чинність або не може бути виконана.

Крім того, Вищий господарський суд України звернув увагу, що третейське застереження не втрачає чинність у зв'язку з розірванням договору.

20.10.2017 року до господарського суду Житомирської області надійшла заява позивача за вих.№1710 від 17.10.2017р. про зменшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову, згідно якої останній просить: прийняти вказану заяву; визнати недійсним третейське застереження зазначене в п. 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., укладеному між Приватним підприємством "Вікінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой"; стягнути з Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" 606693,75 грн. заборгованості та 11389,41 грн. витрат на сплату судового збору.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 20.10.2017р. прийнято до розгляду заяву позивача за вих. №1710 від 17.10.2017р. про зменшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову.

Як зазначалося вище, під час нового розгляду справи, рішенням господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 року у справі №906/1097/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" до Приватного підприємства" Вікінг" про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в п.п. 11.2. договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. та стягнення 606693,75грн. задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 606693,75 грн. основного боргу; 9100,41 грн. судового збору за позовну заяву. В решті позову відмовлено.

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, судова колегія зазначає таке.

Так, дійсно згідно з п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (чинного до 15.12.2017 року) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Пунктом 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. роз’яснено, що у випадку, якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ГПК України (чинного до 15.12.2017 року) підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 ч. 1 цієї статті.

Водночас відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ч. 1 ст. 16 ЦК, ч. 3 ст. 1 ГПК юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його розгляд третейським судом, оформленої відповідним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.

У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.

Аналогічної позиції дотримається Верховний Суд України (постанова від 18.10.2017 у справі №910/8318/16).

При цьому судова колегія зазначає, що укладення третейського застереження відбулося до звернення із позовом до суду та порушенням провадження у справі, а саме третейське застереження міститься в самому договорі оренди №940/2015 від 01.12.2015 у п. 11.2., який є розірваним.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про третейський суд” третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Таким чином, судом встановлено, що третейське застереження не втратило чинність у зв'язку з розірванням договору оренди, не визнано в судовому порядку недійсною та може бути виконане за наявності волі обох сторін.

Разом з тим, відповідач в змінах і доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що спір про визнання недійсним третейського застереження відноситься до компетенції третейського суду та має вирішуватися саме третейським судом. Колегія суддів вважає таке твердження відповідача помилковим, з огляду на таке.

Предметом третейської угоди, відповідно до п.11.1 договору оренди від 01.12.2015р. №940/2015 є передача на розгляд третейського суду усіх спорів, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Таким чином, спір про недійсність самої третейської угоди, викладеної у вигляді третейського застереження, не входить в коло спірних питань, які могли би виникнути з договору оренди при його виконанні.

На думку колегії суддів, у даному спорі, зміст якого стосується дійсності угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, правовідношення стосуються такого об’єкта, який не може бути предметом третейського розгляду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10.01.2008 визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що нормами чинного законодавства не передбачено визнання недійсною третейської угоди третейським судом, а отже зазначений спір підлягає вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

Таким чином, на думку колегії суддів, відсутні підстави, визначені п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК( в старій редакції) для припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду( п.7 ч.1 ст.226 ГПК України).

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду вказаного спору господарським судом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як убачається із матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного ними договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р.

Згідно частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 5 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Ст. 766 ЦК України передбачає, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Як убачається із матеріалів справи, орендар не заперечив факт отримання об'єктів оренди в користування за договором оренди 01 грудня 2015року за відповідну плату та не довів факт їх невикористання (неможливості використання через обставини, за які він не відповідає) у період квітня-серпня 2016року.

П.3.7 договору оренди визначено, що протягом періоду фактичної відсутності об'єкту оренди на транспортному засобі орендар використовує запасне або підмінне колесо з власного запасу, що не призводить до коригування орендної ставки на весь період відсутності об'єкта оренди.

З врахуванням вищевикладеного, орендар не звільняється від обов'язку сплати орендної плати орендодавцю у розмірі, встановленому договором оренди навіть за наявності обставин невикористання об'єкта оренди.

Як уже зазначалося, договором оренди визначено, що орендна плата не є сталою величиною та розраховується кожного місяця за формулою: ОП=ОС х ПТЗ. Показник ПТЗ визначається згідно зі звітом про пробіг об'єкту оренди за місяць, і обов'язок складання цього звіту та надання орендодавцеві покладено саме на орендаря у пункті 2.9 договору оренди.

Відповідно, сторони договору не визначили порядок надання/отримання даних щодо місячного пробігу транспортних засобів (об'єкту оренди), при цьому орендар не визнає належним способом надання звітів про пробіг транспортних засобів у спірний період з власної електронної пошти vikingv67@mail.ru на електронну пошту орендодавця www.dalnoboy.com, оскільки вважає, що звіти подано невстановленою особою, та не підписані уповноваженими представниками сторін.

Разом з тим, згідно частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 627 ЦК України, передбачає, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, у ч. 1 статті 14 ЦК України закріплене загальне правило: цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що умову пункту 2.9 договору оренди, відповідач (орендар) погодив за внутрішньою волею та через зовнішнє волевиявлення шляхом підписання договору, відповідно заперечення орендаря про невідповідність способу чи порядку виконання умови пункту 2.9 договору оренди є необґрунтованими та безпідставними, оскільки орендар не довів факт несанкціонованого використання власної електронної пошти vikingv67@mail.ru невстановленими особами всупереч його волі протягом квітня - серпня 2016року. Крім того, орендар не довів, у який спосіб невстановлені особи отримали дані про пробіги його транспортних засобів в цей період.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що відповідачем (орендарем) також проігноровано умову пункту 13.1 договору оренди, яким сторони чітко і недвозначно погодили, що на повідомлення за цим договором, що стосуються оперативної роботи з виконання його умов, не поширюються вимоги щодо їх складання українською мовою та надсилання засобами поштового зв'язку або факсом з підтвердженням засобами поштового зв'язку, або врученням особисто представнику. Орендар не довів, що складання та надіслання орендодавцю кожного місяця звіту про пробіг об'єкту оренди за місяць не вважається оперативною роботою з виконання умов договору оренди, а тому умова пункту 2.9 договору оренди виконується в один із способів, передбачених пунктом 13.1 цього договору.

Щодо вимоги підпису звіту про пробіг об'єкту оренди за місяць, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, як убачається із договору оренди, умови пункту 13.2 не підлягають застосуванню до повідомлень (документів), які складаються під час оперативної роботи з виконання його умов, оскільки слідує за умовою пункту 13.1 цього договору.

Звіт про пробіг об'єкту оренди за місяць за юридичною природою є правочином на виконання договору оренди та вважається вчиненим у письмовій формі, зміст якого зафіксований у електронному документі (частина 3 статті 206, частина 1 статті 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Оскільки, відповідач (орендар) не довів факт несанкціонованого використання власної електронної пошти vikingv67@mail.ru, діє презумпція правомірності створення електронного документа юридичною особою.

В свою чергу, судова колегія зауважує, що орендодавець прийняв виконання орендарем умови пункту 2.9 договору оренди у спосіб створення звіту про пробіг об'єкту оренди за місяць у формі електронного документу.

Щодо невизнання відповідачем (орендарем) фактичного надання послуг оренди у період квітня - серпня 2016року через відсутність підписаних уповноваженими особами сторін актів виконаних робіт (наданих послуг) за місяць, як первинних документів, що засвідчують факт господарської операції, встановлено наступне.

Так, пунктом 2.18 договору оренди сторони домовились, що підписують акт виконаних робіт щомісячно виключно після проведення оплати орендарем.

За відсутності оплати, як це по суті доводить зміст цієї умови договору оренди, відсутні навіть підстави для складання акта виконаних робіт, а не те, що його підписання сторонами. Дії орендодавця щодо самостійного та в односторонньому порядку складання та підписання щомісяця зі своєї сторони актів виконаних робіт та на їх підставі оформлення податкових накладних є правомірними, оскільки його майно фактично передане в користування за плату іншій особі, а відтак має місце реальна господарська операція.

Посилання відповідача (орендаря) на статтю 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо значення та змісту первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції також є безпідставними, з огляду на таке.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (господарська палата) (постанова від 21.10.2014 у господарській справі №3-146гс14, № в реєстрі 41242791) Законом визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Отже, зважаючи на предмет регулювання Закону, невідповідність складених документів його вимогам не спростовує сам факт надання послуг згідно з умовами договорів.

У постанові Верховного Суду України (господарська палата) від 29 квітня 2015 року у справі № 903/679/14 (№ 3-77гс15) додатково наголошено на тому, що відсутність, зокрема, довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Верховний Суд України (адміністративна палата) дотримується усталеної правової позиції про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (постанова від 17.11.2015р. в адміністративній справі 2-а-4242/12/2170, № в реєстрі 54688755).

А тому, заперечення орендаря в частині відсутності факту надання орендодавцем послуг оренди у спірний період за наявності факту використання об'єктів оренди в цей період лише з формальних підстав відсутності підписаних сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг) є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не заслуговують на увагу.

Судом встановлено, що позивач (орендодавець) визначив розмір щомісячної орендної плати виходячи із формули, погодженої сторонами у пункті 2.2. договору оренди, а саме: ОП=ОСхПТЗ, з використанням звітів орендаря про пробіг об'єкту оренди за спірний період а не за березень 2016року, на що мав право за умовою п. п. 2.9.1 цього договору.

Розрахунок пробігу ТЗ визначено за період з 01.04.16-30.04.16 на суму 132 399,79грн., з 01.05.16-31.05.16р. на суму 96 489,89грн., з 01.06.16-30.06.16р. на суму 156 139,18грн., з 01.07.16-31.07.16р. на суму 155 786,09грн., з 01.08.16-31.08.16р. на суму 65 408,82грн. з використанням умов пунктів 2.3, 2.12 та 2.14 договору оренди.

Відповідач зі свого боку порушив зобов`язання щодо сплати орендної плати у період квітня - серпня 2016року на загальну суму 606693,75грн., доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять.

На момент нового розгляду справи судом апеляційної інстанцій відповідачем також не подано доказів щодо погашення вказаної суми заборгованості.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене вище, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги в частині стягнення 606693,75 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач, як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції просив визнати недійсним третейське застереження зазначеного в п. 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, укладеному між Приватним підприємством "Вікінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой", з посиланням на те, що третейське застереження не містить відомостей про предмет спору.

Ст. 12 Закону України «Про третейські суди», зокрема, передбачено, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв’язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Як зазначалося вище, скаржник, як на підставу недійсності третейського застереження посилається на те, що третейське застереження не містить відомостей про предмет спору.

Однак, як зазначалося вище, за змістом п.п. 11.1 та 11.2. договору сторони передбачили, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 26в. Суддя призначається головою Третейського суду у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів", з яким сторони ознайомлені.

Отже, твердження позивача не відповідає дійсності.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що сторони скористалися своїм правом та визначили в третейському застереженні, що на розгляд третейського суду можуть бути передані всі спори, що виникають з вказаного договору, в тому числі і стягнення заборгованості з орендних платежів.

За наведеного, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання третейського застереження недійсним.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, змінах і доповненнях до апеляційної скарги та доводи позивача викладені у запереченнях на апеляційну скаргу не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на їхній власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р. у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 року у справі №906/1097/16 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг" на рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 року у справі №906/1097/16 залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Матеріали справи №906/1097/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.

Повний текст постанови складено та підписано 23 січня 2018 року.