Рішення № 71772688, 26.12.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2017 р. м. Київ Справа № 911/3146/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

до Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС”

про стягнення 19615253,02 грн.

секретар судового засідання (ст. секретар): Діхтярук Є.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 14-65 від 14.04.2017 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 38-ЮВ від 04.10.2017 р.); ОСОБА_3 (довіреність № 10-ЮВ від 06.02.2017 р.).

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС” (далі – ДСП “Чорнобильська АЕС”, відповідач) про стягнення 19615253,02 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання ДСП “Чорнобильська АЕС” зобов'язань за договором № 2379/14-КП-17 купівлі-продажу природного газу від 27.02.2014 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 7707302,10 грн. пені, 947127,14 грн. 3% річних, 10960823,78 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.

09.11.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача було подано відзив на позов б/н, б/д (вх. № 23658/17 від 09.11.2017 р.), за змістом якого ДСП “Чорнобильська АЕС” зазначає, що несвоєчасні розрахунки за переданий природний газ обумовлені несвоєчасним поверненням позивачем відповідачу актів приймання-передачі природного газу за січень - квітень 2014 року, які, на думку відповідача, є підставою розрахунків за умовами договору. Таким чином, несвоєчасність повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу унеможливлювала здійснення ДСП “Чорнобильська АЕС” своєчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Окрім того, відповідач вказує на те, що акти за листопад та грудень 2014 року були отримані ДСП “Чорнобильська АЕС” 22.12.2014 р., однак у зв’язку із відсутністю коштів на реєстраційному рахунку підприємства у державному казначействі своєчасно оплачені не були.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 11.12.2017 р.

11.12.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення на відзив б/н від 08.12.2017 р. (вх. № 26311/17 від 11.12.2017 р.), за змістом яких позивач зазначає, що відзив на позов є необґрунтованим та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

11.12.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 08.12.2017 р. (вх. № 26342/17 від 11.12.2017 р.) про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, за змістом якого відповідач просить врахувати те, що прострочення в оплаті відбулось через несвоєчасність повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу, а також врахувати баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності ДСП “ЧАЕС” за допущене прострочення грошового зобов’язання, а також те, що заборгованість за поставлений газ перед позивачем відсутня. У зв’язку з наведеним відповідач просить суд за наявності підстав для задоволення позову зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 95 % - до 385365,10 грн.

У судовому засіданні 11.12.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримував, представники відповідача проти позову заперечували, подане клопотання підтримували. Окрім того, представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з поданим відповідачем клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2017 р. розгляд справи був відкладений на 26.12.2017 р.

Слід зазначити, що 15.12.2017 р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р. справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи думку присутніх у засіданні суду 26.12.2017 р. представників сторін, суд дійшов висновку, що справу № 911/3146/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи у засіданні суду 18.12.2017 р. здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Поряд з цим, враховуючи приписи пп. 9 п. 1 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р., думку представників сторін, беручи до уваги той факт, що розгляд даної справи по суті розпочався у засіданні суду 13.11.2017 р., суд дійшов висновку щодо розгляду справи № 911/3146/17 зі стадії розгляду справи по суті.

26.12.2017 до господарського суду Київської області від позивача було подано заперечення на відзив б/н від 22.12.2017 р., відповідно до якого позивач зазначив, що договором купівлі-продажу природного газу встановлено юридичну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору (в даному випадку - п. 7.2 договору щодо нарахування пені).

Поряд з цим, позивач вказує на те, що відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, для застосування судом права зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Таким чином, на переконання позивача, у зв’язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання відповідно до умов договору та несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» правомірно нарахувало пеню у зазначеному в позовній заяві розмірі.

У судовому засіданні 26.12.2017 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі; проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечував. Представники відповідача за змістом відзиву проти задоволення позовних вимог заперечували, подане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій підтримували.

У судовому засіданні 26.12.2017 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

27.02.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Державним спеціалізованим підприємством “Чорнобильська АЕС” (покупець) було укладено договір № 2379/14-КП-17 купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Газ, що продається за даним договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб’єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. газ обсягом до 13030 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): I квартал (січень – 2100 тис. куб. м, лютий - 2200 тис. куб. м, березень – 2000 тис. куб. м); II квартал (квітень – 700 тис. куб. м); ІІІ квартал (серпень - 400 тис. куб. м, вересень - 600 тис. куб. м); VI квартал (жовтень – 1230 тис. куб. м, листопад – 1600 тис. куб. м, грудень – 2200 тис. куб. м).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обіку газу покупця (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов’язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Розділом 11 договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На виконання умов договору в січні-грудні 2014 р. позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 46470874,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 р. за січень 2014 р. на суму 10571081,33 грн., від 28.02.2014 р. за лютий 2014 р. на суму 7703096,77 грн., від 31.03.2014 р. за березень 2014 р. на суму 5915370,12 грн., від 30.04.2014 р. за квітень 2014 р. на суму 2259397,70 грн., від 30.11.2014 р. за листопад 2014 р. на суму 6413232,07 грн., від 31.11.2014 р. за грудень 2013 р. на суму 13608696,71 грн., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

ОСОБА_1, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору купівлі-продажу природного газу № 2379/14-КП-17 від 27.02.2014 р. газ станом на момент подання позову до суду було погашено повністю.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 7707302,10 грн. пені, 947127,14 грн. 3% річних, 10960823,78 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов’язань з оплати отриманого природного газу за січень - грудень 2014 р. за договором № 2379/14-КП-17 від 27.02.2014 р.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 7707302,10 грн., нарахованої на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з 15.02.2014 р. до 14.09.2014 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв’язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 947127,14 грн. 3% річних та 10960823,78 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 947127,14 грн., нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з 15.02.2014 р. до 28.10.2014 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв’язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 10960823,78 грн., нарахованих на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з березня 2014 р. по вересень 2014 р., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв’язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Поряд з цим слід зазначити, що приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач проти позову заперечував, вказуючи, що несвоєчасні розрахунки за переданий природний газ обумовлені несвоєчасним поверненням позивачем відповідачу актів приймання-передачі природного газу за січень - квітень 2014 року, які є підставою розрахунків за умовами договору.

Таким чином, на думку відповідача, несвоєчасність повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу унеможливлювала здійснення ДСП “Чорнобильська АЕС” своєчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Доводи відповідача не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 договору № 2379/14-КП-17 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Водночас, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.

Слід також зауважити, що умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу. Тому час підписання сторонами відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Поряд з цим, акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того, пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу у встановлений п. 6.1 договору строк.

Щодо клопотання відповідача про зменшення судом розміру заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною другою ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суд України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Як вбачається із заявленого клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, останнім належними та допустимими доказами у розумінні приписів ст.ст. 73, 74, 76-80 ГПК України не доведено суду наявності у спірному правовідношенні виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованої позивачем пені.

Враховуючи викладене вище, дослідивши мотиви клопотання відповідача та підстави заперечень позивача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення розміру нарахованої пені, у зв’язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у повному обсязі.

Решта доданих до матеріалів справи документів та доводів сторін наведених вище висновків суду не спростовують.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС” (07100, Київська обл., м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, буд. 7/1, код 14310862) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 7707302 (сім мільйонів сімсот сім тисяч триста дві) грн. 10 коп. пені, 10960823 (десять мільйонів дев’ятсот шістдесят тисяч вісімсот двадцять три) грн. 78 коп. інфляційних втрат, 947127 (дев’ятсот сорок сім тисяч сто двадцять сім) грн. 14 коп. 3% річних, 240000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 11.01.2018 р.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.М. Бабкіна