Рішення № 71772452, 22.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2018Справа № 910/20392/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., при секретарі судового засідання Коверги П.П., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп» в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр»

про стягнення 55530,57 грн.

Представники сторін: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп» в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (далі - відповідач) про стягнення 55 530,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 19 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 22.03.2017 в частині здійснення розрахунків за отримані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20392/17, зобов'язано сторін надати свої пояснення щодо поданого позову, заперечення до відзиву та призначено розгляд справи на 18.12.2017.

13.12.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп» в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп» про забезпечення позову.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 призначено справу № 910/20528/17 до розгляду по суті у порядку спрощеного позовного провадження на 22.01.2018.

18.12.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про відкладення розгляду справи.

18.01.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи за наявними у справі матеріалами без участі позивача та його представників.

22.01.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в якому відповідач зауважив, що на виконання обов'язків за договором про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 19 від 22.03.2017 року відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 52566,67 грн. на погашення основної заборгованості за договором.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103044728030, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 22.12.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 22.01.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (далі - клієнт, відповідач) та Львівською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-Групп» (далі - експедитор, позивач) укладено Договір про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 19 (далі - Договір), за умовами якого, експедитор, за дорученням (замовленням) клієнта, зобов'язується організувати виконання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів клієнта (далі - послуги) автомобільним транспортом (відповідно із товарно-транспортною накладною) до пункту призначення у встановлений Договором чи замовленням (додатком) строк та видати його особі. Яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а клієнт зобов'язується сплатити експедитору встановлену плату (винагороду) за надані послуги.

Відповідно до п. 1.3 Договору найменування вантажів, їх обсяг (кількість, вага брутто), місце завантаження, дата подачі транспортних засобів під завантаження, пункти призначення, особа-вантажоодержувач, строки доставки вантажів вантажоодержувачам, інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, розмір плати за надані послуги та інші умови перевезень, визначаються в разових замовленнях (дорученнях) клієнта, які є невід'ємними частинами (додатками) цього Договору.

Згідно з п. 2.2 та 2.3 Договору розмір плати за послуги погоджується сторонами у окремих замовленнях клієнта (Додатках), що є невід'ємною частиною цього Договору, і залежить від виду транспортного засобу, виду перевезення, терміновості, маршрутів тощо.

Експедитор сплачує за перевезення та інші послуги третіх осіб на користь та за рахунок клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, які перераховуються клієнтом на рахунок експедитора не переходять у власність експедитора і не є його прибутком, не включаються у винагороду експедитора (вартість послуг), а є для сплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, терміналів, агентів ліній, брокерів, експедиторських організацій та ін.). У власності експедитора залишається винятково експедиторська винагорода, розмір якої підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством.

За умовами п. 2.4 Договору плата за послуги експедитора здійснюється після їх фактичного виконання, протягом 10 банківських днів з моменту отримання документів, що підтверджують перевезення вантажу (зокрема, але не виключно: оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН) з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем або іншого документу, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, та інші документи, які стосуються вантажу, що були наданні виконавцю або ним отриманні та підлягають передачі вантажоодержувачу та/або замовнику) та факту підписання сторонами Актів передачі-прийняття наданих послуг. У разі наявності претензій з перевезення вантажу. Клієнт протягом строку вказаного в даному пункті зобов'язаний направити мотивовану відмову від підписання акту.

Пунктом 2.6 Договору обумовлено, що датою надання послуг є дата підписання сторонами акту приймання-передачі послуг.

У відповідності до п. 3.4.3 Договору клієнт зобов'язаний сплатити експедитору за організацію перевезення вантажу встановлену суму грошових коштів, відповідно до замовлення на надання послуг.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 (п. 7.1 Договору).

Як зазначає позивач, ним було надано відповідачу послуги на суму 62 700 грн., що підтверджується підписаними між сторонами Актами надання послуг № 36203 від 14.04.2017 на суму 13 200 грн., № 36636 від 30.04.2017 на суму 15 200 грн., № 36861 від 13.05.2017 на суму 19 400 грн., № 37076 від 22.05.2017 на суму 2 900 грн. та № 37713 від 17.06.2017, за які відповідач розрахувався лише частково, сплативши 10 133,33 грн., а відтак ТОВ «Український дистрибуційний центр» в порушення умов Договору свої зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг не виконало, в зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в розмірі 52 566,67 грн.

01.09.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача документи, необхідні для перерахування грошових коштів.

Надалі, 08.09.2017 позивач надіслав на адресу відповідача Претензію вих. № 30/08-17 від 30.08.2017 на суму 55 666,67 грн., яка залишена відповідачем без задоволення та відповіді, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм статей 929-935 Цивільного кодексу України, статті 316 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачу послугу на загальну суму 62700,00 грн., що підтверджується підписаними між сторонами Актами надання послуг № 36203 від 14.04.2017 на суму 13200,00 грн., № 36636 від 30.04.2017 на суму 15200,00 грн., № 36861 від 13.05.2017 на суму 19400,00 грн., № 37076 від 22.05.2017 на суму 2900,00 грн. та № 37713 від 17.06.2017.

З наявної у матеріалах справи банківської виписки по особовому рахунку позивача вбачається, що відповідачем було сплачено позивачу за надані послуги грошові кошти у розмірі 10 133,33 грн.

Враховуючи відсутність з боку відповідача письмових зауважень або претензій до наданих позивачем послуг та наявністю доказів про часткову їх оплату відповідачем, суд дійшов висновку, що послуги надані позивачем належним чином і прийняті відповідачем без зауважень.

Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 2.4 Договору плата за послуги експедитора здійснюється після їх фактичного виконання, протягом 10 банківських днів з моменту отримання документів, що підтверджують перевезення вантажу (зокрема, але не виключно: оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН) з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем або іншого документу, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, та інші документи, які стосуються вантажу, що були наданні виконавцю або ним отриманні та підлягають передачі вантажоодержувачу та/або замовнику) та факту підписання сторонами Актів передачі-прийняття наданих послуг. У разі наявності претензій з перевезення вантажу. Клієнт протягом строку вказаного в даному пункті зобов'язаний направити мотивовану відмову від підписання акту.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2017 позивачем було направлено відповідачу необхідні для оплати документи, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 01.09.2017.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Поряд з цим, з наданих відповідачем для долучення до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що 05.10.2017 відповідачем було сплачено 5 066,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 65869502.

При цьому, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 20.11.2017, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва.

В свою чергу провадження у справі № 910/20392/17 порушено Господарським судом міста Києва 21.11.2017.

Як встановлено судом, 05.10.2017 ТОВ «Український дистрибуцій ний центр» було сплачено позивачу 5 066,67 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №65869502 від 05.10.2017.

Таким чином, відповідач перерахував заборгованість у сумі 5 066,67 грн. до порушення провадження у справі та до звернення позивача з позовною заявою до суду, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 5 066,67 грн.

Крім того, як встановлено судом, в процесі розгляду справи, відповідачем було сплачено позивачу заборгованість в розмірі 47500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 71150421 від 05.12.2017 на суму 10000,00 грн., № 71321261 від 07.12.2017 на суму 10000,00 грн. та № 73957043 від 15.12.2017 на суму 10000,00 грн., № 3005222 від 19.01.2018 на суму 9400,00 грн., № 3005223 від 19.01.2018 на суму 2300,00 грн., № 3005224 від 19.01.2018 на суму 600,00 грн. та № 3005225 від 19.01.2018 на суму 3200,00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі , якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи сплату відповідачем заборгованості позивачу на суму в розмірі 47500,00 грн. після порушення Господарським судом міста Києва провадження у справі № 910/20392/17, провадження у справі в частині стягнення 47500,00 грн. підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Крім основної заборгованості, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 087,41 грн., інфляційні втрати в розмірі 630,80 грн. та 3 % річних в розмірі 229,20 грн.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У п. 4.7 Договору сторонами погоджено, що експедитор за прострочення оплати вартості послуг, має право вимагати від клієнта сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, а саме те, що позивачем не враховано здійсненну відповідачем 05.10.2017 оплату заборгованості на суму 5 066,67 грн., суд дійшов висновку, про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 025,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням обставин справи, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 229,20 грн. та інфляційні втрати в розмірі 570,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 47500,00 грн. та часткове задоволення позовних вимог в частині вимог про стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 121В; ідентифікаційний код: 37339531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп" (52071, Дніпропетровська область, село Дослідне, вул. Наукова, буд. 1; ідентифікаційний код: 37865529) в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп" (79041, м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, корп.. 4, офіс 31; ідентифікаційний код: 37865529) пеню в розмірі 2 025 (дві тисячі двадцять п'ять) грн. 92 коп., 3% річних в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 20 коп., інфляційні втрати в розмірі 570 (п'ятсот сімдесят) грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі у розмірі 1 456 (одна тисяча чотириста п'ятдесят шість) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Провадження у справі № 910/20392/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп" в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український дистрибуційний центр" про стягнення 47 500 грн. закрити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.01.2018.

Суддя О.А. Грєхова