Рішення № 71771984, 16.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. КИЇВ

16.01.2018Справа № 910/16827/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави, в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

до Публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Іноваційні стратегії"

про визнання договору недійсним,

за участі представників:

від прокуратури - Тракало Р.І. (за посвідченням);

від позивача 1 - Хименко О.А. (представник за довіреністю);

від позивача 2 - Барда С.Ю. (представник за довіреністю);

від позивача 3 - не з'явився;

від відповідача - Ареф’єв А.Ю. (представник за довіреністю);

Каплієнко В.Є. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави, в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Іноваційні стратегії" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.12.2007 між позивачем 2 та відповідачем укладено Договір № 270/3/124-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) та 21.12.2007 Договір № 270/3/136-07Р про врегулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 19.12.2007 № 270/3/124-07Р. Однак, вказані договори, на думку прокуратури, суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки в позивача 2 був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження землями оборони за відсутності відповідних рішень позивача 1, а також зміни цільового призначення цих земель. Крім того, позивачем 2 було фактично відчужене розташоване на спірній земельній ділянці військове майно без прийняття про це рішень позивача 1.

В обґрунтування підстав звернення з даним позовом в інтересах держави прокуратура послалася на те, що безпідставне укладення господарських угод відносно земельних ділянок, що належать до земель оборони, завдає шкоди інтересам держави та порушує права держави в особі Кабінету Міністрів України, як власника земель оборони, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, як землекористувачів. У той же час, прокуратура зазначила, що позивачам 1, 3 не було відомо про порушення прав держави, а тому строк позовної давності не пропущено.

На підставі викладеного прокуратура просила задовольнити позов.

Представник прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Також, представник прокуратури підтримав подану 15.01.2018 через загальний відділ діловодства суду заяву про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «ДАН», яке здійснює управління активами відповідача, у зв'язку з чим рішення в даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку в її задоволенні відмовити, оскільки вказане товариство, виходячи із функцій, визначених у розділі ІІІ Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.08.2013 № 1414, здійснює тільки управління активами відповідача, яке полягає, зокрема, в аналізі та моніторингу вартості активів, розрахунку ризиків при здійсненні інвестування активів, дохідності та ризикованості інвестиційного портфеля, а тому ведення відповідачем своєї господарської діяльності не буде мати наслідком виникнення в цього товариства нових прав та обов'язків чи їх позбавлення, а тому правові підстави для його залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відсутні.

Позивач 1 у письмових поясненнях на позов послався на те, що не приймав рішень про припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою та наділення позивача 2 повноваженнями щодо розпорядження землями оборони, з огляду на що просив визнати спірні договори недійсними.

Представник позивача 1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Позивач 2 у своїх письмових поясненнях на позов зауважив, що за відсутності відповідних рішень позивача 1 не був наділений повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою, що належить до земель оборони, у зв'язку з чим у нього був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності при укладенні спірних договорів.

Представник позивача 2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Позивач 3 у письмових поясненнях на позов послався на те, що на даний час спірна земельна ділянка перебуває в нього на обліку та використовується у господарській діяльності філією «Одеське управління військової торгівлі концерну «Військторгсервіс», та передача позивачем 2 цієї ділянки під будівництво відповідачу за відсутності рішення Одеської міської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позов просив задовольнити.

Представник позивача 3 у судове засідання не з'явився, проте в клопотанні від 13.11.2017 позивач 3 просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві зокрема на те, що у військової прокуратури відсутні процесуальні повноваження на звернення з даним позовом в інтересах позивача 1 до суду, у зв'язку з чим позов підлягає залишенню без розгляду. До того ж, відповідач зауважив на відсутності повноважень прокуратури щодо звернення з даним позовом в інтересах позивача 3. Крім того, прокуратурою не обґрунтовано наявність інтересів держави, які можуть бути порушені, при цьому умови спірних договорів не передбачають безпосереднє відчуження військового майна та розпорядження земельною ділянкою, а тому позивачем 2 не було перевищено повноважень при укладенні цих договорів. У той же час, сторони не приступили до використання вказаної земельної ділянки для будівництва, жодні роботи на ній не були розпочаті, що свідчить також про відсутність зміни її цільового призначення.

Також, відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності, мотивоване обізнаністю позивача 1 про укладення оспорюваних договорів ще в 2009 під час проведення перевірки, та позивача 3, як структурного підрозділу квартирно-експлуатаційної служби, ще з 2008 року в особі Головного квартирно-експлуатаційного управлінню Збройних Сил України та з 2010 року в особі Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління. Поряд із цим, відповідач зазначив, що позивач 2 не заперечує факт обізнаності про спірні договори ще з 2009 року.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили в його задоволенні відмовити.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Як вбачається з п. 6.4. наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади доручено пред'являти Генеральній прокуратурі України та прокуратурам обласного рівня.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

У той же час, ч. 1 ст. 10 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що в системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.

Таким чином, з аналізу наведених вище норм чинного законодавства слідує, що оскільки військові прокуратури діють на правах регіональних, а до регіональних прокуратур належать прокуратури областей, то пункт 6.4. наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 № 6гн надає військовому прокурору повноваження на звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади.

За таких обставин, відповідні заперечення відповідача з підстав відсутності у військового прокурора повноважень на звернення з даним позовом до суду є необґрунтованими, у зв'язку з чим підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Крім того, ненадання до матеріалів справи доказів направлення проекту позовної заяви позивачу 2 та позивачу 3 не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду, враховуючи також підтримання ними даного позову під час розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради від 29.05.1951 № 27 «Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені в довоєнний та післявоєнний період для потреб Одеського військового округу», підтверджено належність власних будівель Одеського військового округу, зокрема, військового містечка № 102 та поновлено права землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для його потреб у довоєнний період.

19.12.2007 між позивачем 2 та відповідачем укладено Договір № 270/3/124-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників), предметом якого є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 0,91 га, яка розташована по вул. В. Стуса, 1, у м. Одеса (військове містечко № 102).

Відповідно до п. 2.2. Договору спільна діяльність здійснюється без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з п. 3.2. вказаного правочину позивач 2 забезпечує свою частку шляхом здійснення оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. До складу частки позивача 2 на цілі спільної діяльності також включається здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача. Сторони домовились, що частка позивача 2 у спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 1500000,00 грн., у процентному співвідношенні становить 25 % від загальної площі об'єкту.

Пунктом 3.2.2. Договору відповідач забезпечує свою частку виконанням покладених на неї цим Договором функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін Договору, в порядку і на умовах, передбачених Договором. Відповідач здійснює зазначений свій вклад у будівництво квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення. Сторони домовились, що частка відповідача в спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 4500000,00 грн., у процентному співвідношенні становить 75 % від загальної площі об'єкту.

Відповідно до п. 4.5. вказано угоди за позивачем 2 залишаються наступні функції замовника будівництва об'єкту, зокрема: оформлення спільно з відповідачем у встановленому законодавство України порядку землевпорядної документації, оформлення користування земельної ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту; приймання об'єкту в експлуатацію та участь у передачі об'єкту експлуатаційним організаціям; оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об'єкту.

Розділом 6 Договору визначено права та обов'язки сторін, серед яких, зокрема, зазначено, що позивач 2 приймає на себе наступні зобов'язання: одержати у відповідних закладах необхідні вихідні дані і правовстановлюючі документи, отримати необхідні погодження та забезпечує здійснення державної експертизи у відповідних державних органах, завізувати протягом 10 днів з дати надання підготовлене відповідачем завдання на проектування; у разі необхідності направити свого представника для участі в роботі з опрацювання та узгодження проектно-кошторисної документації; оформити необхідні дозвільної документи (дозволи, технічні умови і т.п.), необхідні для виконання зобов'язань відповідачем, забезпечити в установленому законодавством України порядку оформлення за рахунок та за участю відповідача землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту, а також оформлення (отримання) необхідних дозволів, технічних умов (ТУ) та іншої необхідної у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва; передати генпідряднику в установленому законодавством України порядку під будівництво земельну ділянку згідно з планом землекористування для будівництва об'єкту; передати генпідряднику дозвіл на будівництво та іншу документацію, необхідну для здійснення будівництва; вирішувати та узгоджувати з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов (ТУ) згідно з встановленим законодавством України порядком та існуючими домовленостями, у разі необхідності може залучати представників відповідача для виконання таких робіт; негайно повідомити відповідача про всі обставини, які перешкоджають або ставлять під сумнів досягнення мети цього договору; в одномісячний строк після підписання цього договору надати відповідачу планувально-технологічне завдання на обладнання квартир у межах діючих нормативів; разом із відповідачем здійснювати прийом в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини та передачу його на баланс експлуатаційним організаціям; після затвердження акту державної комісії про прийом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини надати відповідачу в 10-денний термін передбачені чинним законодавством України документи, які необхідні для оформлення останнього та/або залученими нею особами права власності на її (їх) частку житла та вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення.

Також, до вказаного Договору сторони уклали Договір від 21.12.2007 № 270/3/136-07Р про врегулювання відносин сторін до Договору від 19.12.2007 № 270/3/124-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників).

Відповідно до п. 1 Договору від 21.12.2007 № 270/3/136-07Р частка позивача 2 у спільній діяльності становить 1500000,00 грн. Позивач 2 здійснює свій вклад шляхом оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. Частка позивача 2 на цілі спільної діяльності також здійснюється шляхом виконання технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача.

Згідно з п. 3.1. Договору від 21.12.2007 № 270/3/136-07Р відповідач належним чином перерахував позивачу 2 суму в розмірі 150000,00 грн. відповідно до п. 7.7. Договору від 19.12.2007 № 270/3/124-07Р.

Пунктом 3.2. Договору від 21.12.2007 № 270/3/136-07Р передбачено, що відповідач перераховує 1350000,00 грн. позивачу 2 на рахунок, вказаний позивачем 2 у термін до 21.01.2008.

У разі виконання відповідачем зобов'язань згідно з п. 3 даного Договору позивач 2 зобов'язується надати в 30-денний термін згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовано загальною площею 0,91 га по вул. Стуса, 1, у м. Одеса (військове містечко № 102), згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовано загальною площею 0,91 га по вул. Стуса, 1, у м. Одеса (військове містечко № 102) безпосереднього землекористувача цієї земельної ділянки, усі необхідні документи для списання майна, розташованого на земельній ділянці орієнтовано загальною площею 0,91 га по вул. Стуса, 1, у м. Одеса (військове містечко № 102).

18.04.2008 позивач 2 звернувся до Одеського міського голови з листом № 220/1569, в якому висловив згоду на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою з подальшим відведенням відповідачу під будівництво в установленому чинним законодавством порядку.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Як передбачено ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За приписами ст. 116 Конституції України повноваження з управління об'єктами державної власності надані Кабінету Міністрів України.

В обґрунтування підстав для визнання вказаних договорів недійсними прокурор послався на те, що за ними позивач 2 фактично передав земельну ділянку військового містечка № 102 як пайовий внесок у спільну діяльність, тобто розпорядився цими землями за відсутності відповідних рішень позивача 1. Крім того, як зазначив прокурор, передача земельної ділянки під будівництво комплексу житлових будинків є зміною її цільового призначення без дотримання передбаченого чинним законодавством порядку та фактичне відчуження військового майна.

У той же час, з аналізу положень вищенаведених договорів вбачається, що закріплені в них зобов'язання позивача 2 не передбачають безпосереднє відчуження спірної земельної ділянки відповідачу, а стосуються здійснення позивачем 2 організаційних заходів, зокрема, щодо технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача, оформлення спільно з відповідачем у встановленому законодавство України порядку землевпорядної документації, оформлення користування земельної ділянкою, приймання об'єкту в експлуатацію та участь у передачі об'єкту експлуатаційним організаціям, оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об'єкту тощо.

Крім того, будь-які дії, що має вчинити позивач 2, викладені із застереженням щодо їх здійснення в установленому чинним законодавством України порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони, не можуть передаватись у приватну власність.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Частинами 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Водночас, судом встановлено, що на даний час спірна земельна ділянка військового містечка № 102 перебуває на обліку в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеси та використовується, за твердженням прокурора та позивача 3, у господарській діяльності філією «Одеське управління військової торгівлі концерну «Військторгсервіс», що свідчить про відсутність переходу права користування цією земельною ділянкою до відповідача та зміну її цільового призначення, а відтак і відповідну необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, в оспорюваних договорах передбачено, що позивач 2 передає відповідачу під будівництво земельну ділянку та оформляє спільно з відповідачем землевпорядну документацію у встановленому законодавством України порядку. У той же час, враховуючи відсутність доказів фактичної передачі відповідачу спірної земельної ділянки, прокурором не доведено і наявність порушень передбаченого чинним законодавством України порядку такої передачі, який передбачає отримання згоди позивача 1 на розпорядження спірною земельною ділянкою та прийняття рішення про припинення права користування нею.

Одночасно, саме лише висловлення позивачем 2 у листі до Одеського міського голови згоди на припинення права постійного користування вказаною спірною земельною ділянкою, при цьому, із застереженням щодо її відведення відповідачу в установленому чинним законодавством порядку, не свідчить про перевищення позивачем 2 своїх повноважень, враховуючи також відсутність доказів порушення такого порядку та фактичної передачі її відповідачу й переоформлення права користування цією ділянкою на нього.

До того ж, як вбачається із матеріалів справи та пояснень учасників процесу, будівництво комплексу житлових будинків на спірній земельній ділянці так і не розпочато, що додатково підтверджує відсутність користування відповідачем земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Водночас, прокурор наявність вказаних вище підстав, з яких просив визнати оспорювані договори недійсними, не довів, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Крім того, суд зауважує, що з огляду на визначені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» суб'єкти, в особі яких прокуратура наділена повноваженнями по зверненню з позовом до суду в разі порушення інтересів держави, та до яких позивач 3, як державна військова бюджетна установа та юридична особа, не відноситься, в прокуратури були відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом в інтересах позивача 3, що, однак, на результат вирішення спору не вплинуло.

Стосовно заяви відповідача щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності заявлених позовних вимог, слід зазначити таке.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктами 3-5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на наведене вище, встановивши відсутність правових підстав для задоволення даного позову, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Ураховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 50, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ч. 4 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 24.01.2018

Суддя Я.В. Маринченко