Ухвала суду № 71768670, 23.01.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/672/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., прокурора Попович І.І., слідчого Гарапко М.В., підозрюваного ОСОБА_1. та його захисника ОСОБА_2, розглянувши клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12017070000000247 - слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_3, погоджене прокурором, про обрання відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, українця, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, вулиця без назви, будинок №159, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого водієм міжнародних рейсових перевезень у фізичної особи підприємця ОСОБА_4, одруженого, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

ВСТАНОВИВ:

Слідчий у кримінальному провадженні №12017070000000247 - слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_3, за погодженням з прокурором, звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду з клопотанням про обрання відносно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування заявленого клопотання слідчий зазначає, що 12 грудня 2017 року близько 06 години 30 хвилин, на охоронюваній території сервісної зони «Тиса» філії «Укрінтеравтосервіс-Закарпаття», що в населеному пункті с.Соломоново Ужгородського району Закарпатської області, вул.Європейська, 1, на якій, згідно технологічної схеми організації роботи швидкість руху транспортних засобів обмежена дорожнім заборонним знаком 3.29 Правил дорожнього руху України «Обмеження максимальної швидкості 5 км/год.», а черговість розташування та проїзду автомобілів по ній здійснює охоронник по порядку черговості заїзду, водій ОСОБА_1, керуючи ввіреними йому технічно справними транспортними засобами, а саме сідловин тягачем марки «VOLVO», модель «FH 12-42T», реєстраційний номер НОМЕР_1, у щепленні з бортовим напівпричепом марки «COGEL», моделі «SN 24», реєстраційний номер НОМЕР_2, завантажений вантажем вагою близько 21950 кілограм, діючи всупереч вимог технологічної схеми організації роботи сервісної зони «Тиса», про які він був проінформований, та всупереч вимог вимогам п.п.1.3., 2.3. «б», 10.1., 12.3. та 19.1. Правил дорожнього руху України, самовільно, порушуючи черговість проїзду та дозволу охоронця, не увімкнувши світлові прилади - фари ближнього світла у темну пору доби, розпочав свій рух у напрямку виїзду з території сервісної зони у бік контрольно-пропускного пункту «Тиса», після чого проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, не забезпечив безпеку дорожнього руху, з моменту виникнення небезпеки для руху, яку він об’єктивно був спроможний виявити, не вживав заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на пішохода – охоронця гр.ОСОБА_5, який в той час, у відповідності до свої функціональні обов’язків здійснював контроль послідовності випуску транспортних засобів з транзитних рядів згідно часу їх заїзду та направляв їх до КПП «Тиса».

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід – охоронець гр. ОСОБА_5, згідно висновку судово-медичної експертизи №490 від 12.01.2018 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді: підшкірного крововиливу голови; закритого багатоуламкового перелому верхньої третини правої великогомілкової кістки; перелому нижньої гілки лобкової кістки та гілки сідничної кістки справа; обширних рано-забійних ран, смугастим садном лівого стегна правого стегна та правої гомілки з просторовими карманоподібними відшаруваннями шкіри; смугастого садна в паховій ділянці; синців, саден тулуба, правої верхньої та нижніх кінцівок. Дані тілесні ушкодження є прижиттєвими та характерними для дорожньо-транспортної пригоди, виникли одномоментно або у швидкій послідовності одне за одним, та за ступенем тяжкості згідно п.2.1.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995 року, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент їх спричинення, і знаходяться в прямому причинному зв’язку з настанням його смерті.

Таким чином, водій ОСОБА_1 порушив вимоги технологічної схеми організації роботи сервісної зони «Тиса» та вимоги п.п.1.3., 2.3. «б», 10.1., 12.3. та 19.1. Правил дорожнього руху України.

Невиконання водієм ОСОБА_1 вказаних технологічної схеми організації роботи сервісної зони «Тиса» та вимог Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку з наступившими наслідками, зокрема отриманням гр.ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою його смерть.

13 січня 2018 року гр.ОСОБА_1 у встановленому ст.ст. 42, 276, 277, 278 Кримінального процесуального кодексу України порядку повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України, тобто – порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Вина ОСОБА_1 повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами, а саме: рапортом інспектора чергового Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_6 (ЖЄО №8103 від 12.12.2017 року); протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.12.2017 року та схемою до нього; протоколом огляду транспортного засобу – сідлового тягача марки «VOLVO», модель «FH 12-42T», реєстраційний номер НОМЕР_1, у щепленні з бортовим напівпричепом марки «COGEL», моделі «SN 24», реєстраційний номер НОМЕР_2, від 15.12.2017 року; протоколом допиту потерпілої ОСОБА_7; протоколом проведення слідчого експерименту; висновком судово-медичної експертизи трупа гр. ОСОБА_5 за №490; висновком авто-технічної експертизи технічного стану транспортного засобу - сідлового тягача марки «VOLVO», модель «FH 12-42T», реєстраційний номер НОМЕР_1, за №607; висновком авто-технічної експертизи технічного стану транспортного засобу – бортового напівпричепу марки «COGEL», моделі «SN 24», реєстраційний номер НОМЕР_2, за №608; висновком судової транспортно-трасологічної експертизи №609.

Слідчий вказує, що підозрюваний ОСОБА_1 має закордонний паспорт, перебуваючи на волі з метою переховування від органів досудового розслідування та суду може виїхати за межі України, чим самим ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов’язків, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадження, скоїв тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, а застосування більш м’яких запобіжних заходів особисте зобов’язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту, а тому, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні, дає підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи зазначене, слідчий у клопотанні просить застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_1.

В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали та просили його задовольнити.

Захисник підозрюваного ОСОБА_2 у судовому засіданні враховуючи особу підозрюваного просила обрати відносно її підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, оскільки останній не має наміру ухилятися від органу досудового розслідування та суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Вказувала крім того, що клопотання про застосування запобіжного заходу взагалі є необґрунтованим та не підтверджується жодними доказами.

Підозрюваний ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника, просив відмовити в задоволенні клопотання.

Заслухавши думку прокурора, пояснення слідчого з приводу внесеного клопотання, підозрюваного та його захисника, приходжу до наступного висновку.

У відповідності до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

У статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Водночас, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, у слідчого судді наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Наявність обґрунтованої підозри, повідомленої стороною обвинувачення ОСОБА_1 підтверджується наступними зібраними матеріалами досудового розслідування, а саме: рапортом інспектора чергового Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_6 (ЖЄО №8103 від 12.12.2017 року); протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.12.2017 року та схемою до нього; протоколом огляду транспортного засобу – сідлового тягача марки «VOLVO», модель «FH 12-42T», реєстраційний номер НОМЕР_1, у щепленні з бортовим напівпричепом марки «COGEL», моделі «SN 24», реєстраційний номер НОМЕР_2, від 15.12.2017 року; протоколом допиту потерпілої ОСОБА_7; протоколом проведення слідчого експерименту; висновком судово-медичної експертизи трупа гр. ОСОБА_5 за №490; висновком авто-технічної експертизи технічного стану транспортного засобу - сідлового тягача марки «VOLVO», модель «FH 12-42T», реєстраційний номер НОМЕР_1, за №607; висновком авто-технічної експертизи технічного стану транспортного засобу – бортового напівпричепу марки «COGEL», моделі «SN 24», реєстраційний номер НОМЕР_2, за №608; висновком судової транспортно-трасологічної експертизи №609.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007 року, п.48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об’єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Частинами 1 та 2 статті 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Разом з тим, з долучених до клопотання матеріалів вбачається, що відомості про досліджувану подію, яка сталась в умовах очевидності 12.12.2017 року, було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань того ж дня, а клопотання про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу майже через півтора місяці – 23.01.2018 року. Будь-яких даних про те, що за період з 12.12.2017 року ОСОБА_1 своїм поводженням дав підстави припустити існування заявлених у клопотанні ризиків або про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам, ні в клопотанні слідчого, ні прокурором у судовому не наведено.

З матеріалів клопотання встановлено, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, вулиця без назви, будинок №159, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, проживає разом з дружиною, офіційно працює водієм міжнародних рейсових перевезень. В судовому засіданні не заперечувалось сторонами про те, що ОСОБА_1 за період з 12.12.2017 року по час розгляду клопотання здійснював, як водій міжнародні рейсові перевезення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просив врахувати, що його дружина та тесть, які проживають разом з ним, знаходяться на його повному утриманні, а молодша донька є онкохворою та потребує кошти для лікування.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення за відсутності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказують слідчий та прокурор, а також відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов’язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Оцінюючи доводи прокурора про необхідність обрання ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через незаконного впливу на потерпілого та свідків, суд констатує, що їх можливе настання прокурором та слідчим жодним доказом не доведено. Крім того, слідчим в судовому засіданні зазначено, що на всі виклики підозрюваний з’являвся.

За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про застосування підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді взяття під варту не підлягає задоволенню з тих підстав, що не було доведено наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

З врахуванням сукупності викладених висновків, а також даних про особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором та слідчим доведено обставини, передбачені пунктом 1 частини першої статті 194 КПК України, але не доведено обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті, а тому в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слід відмовити.

Частиною 3 статті 194 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

Керуючись п. «с» ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», ст. ст. 177, 178, 183, 186, 194, 309, 392, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12017070000000247 - слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_3 про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 обов’язки прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді і суду за першою вимогою.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Закарпатської області протягом п’яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_9