Рішення № 71767535, 23.01.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження№2/235/64/18

Справа №235/4788/17

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2018 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого - судді Величко О.В.

при секретарі - Долгопольської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 15.03.2017 року та Апеляційного суду Донецької області від 11.05.2017 року з відповідача стягнено на її користь грошові коти у розмірі 2119,90 доларів США та пеню 42062,96 грн. Рішенням суду встановлено, що відповідач неправомірно не виконує своє зобов’язання щодо повернення належним їй грошових коштів у сумі 2119,90 доларів США, які знаходились на депозитному рахунку, згідно з укладеним договором банківського вкладу « Стандарт» № SAMDN 25000716557694, та за період з 08.09.2016 року по 03.10.2016 року стягнуто з нього на її користь пеню у розмірі 42062 грн.

Однак до теперішнього часу відповідач не повернув грошові кошти за основним зобов’язанням у сумі 2119,90 доларів США ( 1686,57 доларів США- сума вкладу та 433,33 долара США- проценти за вкладом) Відповідно виписки з рахунку 26357609239735, що сформована станом на 04.09.2017 рік остання операція по рахунку була здійснена 13.06.2016 року.

Оскільки відповідач продовжує користуватися її грошовими коштами, то відповідно до умов договору банківського вкладу № SAMDN 25000716557694 має сплатити проценти за користування грошовими коштами у сумі 8,5% річних. Розмір процентів передбачено у п. 1 Договору

Отже, за період з 08.09.2016 року по 14.09.2017 року проценти за користування коштами складають 145,72 доларів США.

У зв’язку з тим, що банк до теперішнього часу не виконав зобов’язання за договором, не повернув суму 2119,90 доларів США, просить стягнути пеню за період з 04.10.2016 року по 14.09.2017 року у розмірі 21940,97 доларів США , що еквівалентно 572212,66 грн.

В судове засідання позивачка не з’явилась, просила справу слухати без її участі ( а.с. 32).

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з’явився, просив справу слухати без участі представника. ( а. с. 94,95).

В наданих запереченнях зазначив, що під час укладення кредитного договору № DO1FAW92390181 від 10.12.2007 року чоловіком позивачки ОСОБА_2 позивач надала згоду у письмові формі на оформлення останнім Договору застави рухового майна, а також надання ним у заставу ПАТ КБ «Приватбанк» будь-якого майна, що належить на праві спільної сумісної власності з метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором. Вважають, що, оскільки договір банківського вкладу був укладений під час перебування у шлюбі, вклад вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, згідно п.1.1.3.2.12 Умов і Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк» у мережі Інтернет, Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої заборгованості, яка виникла у клієнта у зв’язку з невиконанням зобов’язань перед банком. Згідно до п. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. Можливість договірного списання банком передбачена також п. 6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року, а саме, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання перебачається у договорі про розрахункове касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. На підставі вищевказаних положень Банк здійснив списання з депозитних вкладів позивача грошових коштів у розмірі 1686,57 доларів США та 433,33 доларів США відповідно на сплату кредитної заборгованості. Оскільки вина банку відсутня, договір банківського вкладу не регулюється законом України « Про захист прав споживачів», просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 17.05.2011 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» договір № SAMDN 25000716557694, ( вклад « Стандарт» з місячною виплатою), згідно якого передала банку 1058,31 доларів США строком на 12 місяців до 17.05.2012 року включно з виплатою 8,5% річних. ( а. с. 7).

Договором передбачено, що у випадку, якщо закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений у п. 1 цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. При продовженні строку вкладу розрахунок процентів на кожний новий строк вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в банку для продовжуваних депозитних вкладів цього найменування та строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод до цього договору.

Як встановлено рішенням Апеляційного суду від 01.05.2017 року 13.06.2016 року відповідач списав з депозитного рахунку позивача за банківським вкладом « Стандарт» грошові кошти у сумі 1686,57 доларів США та проценти за вкладом 433,33 доларів США, які обліковуються на рахунку «Скарбничка 12 міс», що підтверджується випискою з депозитного рахунку станом на 04.08.2016 року, випискою з рахунку « Скарбничка 12 міс» станом на 04.08.2016 року, а також листом відповідач за № 20.1.0.0.0/7-20160728/2316 від 03.08.2016 року. ( а. с. 13).

В забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_2 перед банком від 10.12.2007 року між банком та позичальником було укладено договір застави рухомого майна, предметом якого був автомобіль за кредитним договором № DO1FAW92390181 SHEVROLET EPICA, 2007 року випуску, об’єм двигуна 2,5 куб см. Договір укладено з письмової згоди ОСОБА_1 ( а. с. 13).

Листом за № 20.1.0.0.0/7-20160728/2316 від 03.08.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» повідомив позивача, що списання грошових коштів з депозитного вкладу позивачаSAMDN 25000716557694 « Стандарт 12 міс» від 17.05.2011 року та вкладу SAMDN 27000716558 «Скарбничка 12 міс» від 17.05.2011 року у сумі 1686,57 доларів США та 433, 33 доларів США здійснено з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № DO1FAW92390181 від 10.12.2007 року.

05.09.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення їй вкладу ( а. с. 14).

Проте, в передбачений договором строк - через два банківських дні відповідач суму вкладу та проценти за вкладом їй не повернув.

Рішенням Апеляційного суду від 11.05.2017 року стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2119 доларів США 90 центів та пеню у сумі 42062грн.96 коп.( а. с. 17).

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу ( депозиту) одна сторона ( банк), що прийняла від другої сторони ( вкладника) або для неї грошову суму ( вклад), що надійшла, зобов»язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або інший дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановленому договором.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором ( ст. 633 ЦК України).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті договору банківського вкладу.

З огляду на закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу,- банківський вклад( депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору ( ст. 2 Закону України « Про банки та банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми ( вкладу).

Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору.

Згідно вимог ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу ( вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку ( строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов»язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання договору банківсьукого вкладу та стягнення банківського вкладу.

У відповідності з вимогами ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові процнти на суму вкладу у розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.

Аналогічні правові позиції виклдаені в постановах ВСУ від 01.06.2016 року у справі за № 2558цс15, від 28.09.2016 року у справі за № 6-1699цс16, від 13.03.2017 року у справі за № 6-2128цс16.

Окрім того, закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Аналогічні правові позиції зазначені в Постанові ВСУ від 02.03.2016 року в справі № 6-2861цс15.

Тобто, в разі неналежного виконання договору банківського вкладу (депозиту), а саме за безпідставністю його неповернення та/або затримки в повернені, Банк повинен нараховувати та виплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, а Клієнт, для найефективнішого вирішення цієї справи, користуючись своїми процесуальними правами за допомогою суду та/або адвоката, повинен витребувати відповідні документи, які встановлюють розмір процентів за вкладом на вимогу у відповідної банківської установи.

У зв»язку з тим, що банком не повернута сума вкладу та не виплачена пеня, суд , виходячи з вимог ст. 13 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом за період з 08.09.2016 року по 14.09.2017 року у розмірі 145,72 доларів США підлягають задоволенню.( 1686,5 х8,5%/100/365х371=145,72).

Що стосується частини позовних вимог про стягнення пені, то суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 16.08.2017 року в справі № 6-2667цс16

Окрім того, відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК законними платіжним засобом, обов»язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України-гривня. У зв»язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України-гривні.

У разі пред»явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід в мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.

Виходячи з норм ст.ст. 192,533 ЦК України, стяогнення пені в іноземній валюті законом не встановлено.

Отже, розмір пені за період з 04.10.2016 року по 14.09.2017 року, виходячи з розрахунку: 2119,90 доларів США х3%/100х345=21940,97 доларів США, що в перерахунок на національну валюту-гривню ( 100 доларів на день розгляду справи - 2886,4823грн.) - становить 633216,24 грн.

В даному випадку, виходячи зі змісту ст. 13 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 04.10.2016 року по 14.09.2017 року в розмірі 572212,66 грн. підлягають задоволенню.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічні правові позиції викладені в Постанові ВСУ № 6-2311 цс16 від 22.03.2017 року.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Окрім того, вина боржника, в даному випадку відповідача щодо неповернення банківського вкладу встановлена рішенням суду від 11.05.2017 року, а доказів щодо виконання вказаного рішення суду боржником суду не надано.

Тому доводи представника відповідача щодо відсутності вини банку як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, суд до уваги не приймає.

Доводи представника відповідача про те, що договір банківського вкладу був укладений під час перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_2, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, в даному випадку не впливають на висновки суду, окрім того вказані обставини були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, та не були взяті судом до уваги, що підтверджено судовим рішенням, що набуло законної сили.

Доводи представника відповідача про те, що дії банку щодо списання в рахунок погашення кредитної заборгованості третіх осіб, в даному випадку ОСОБА_2, не заслуговують на увагу, оскільки письмова згода ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 договору застави з забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, за своїм змістом не є договором поруки в розумінні ст. 533 ЦК України. Зазначені обставини також були предметом розгляду при апеляційному розгляді справи.

Оскільки на день розгляду справи зобов’язання щодо повернення відсотків та сплаті пені, встановлене рішенням суду від 11.05.2017 року, боржником, в даному випадку відповідачем по справі не виконане, відповідачем взагалі не визнаються позовні вимоги та не приймаються заходи щодо виконання зобов’язання, а норми ст. 551 ЦК України надають суду саме право зменшувати розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, а не закріплює за судом такого обов’язку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до ст. 551 ЦК України.

Оскільки доказів щодо виконання боржником - банком своїх зобов’язань щодо сплати відповідачем позивачці грошових коштів у розмірі 2119 доларів США 90 центів та пені у сумі 42062 грн. 96 коп., встановлених рішенням суду від 11.05.2017 року, суду не надано, суд, враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 526, 611, 625, 629, 1058,1059, 1060,1061,1074 ЦК України, ст.ст. , ст.ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк « Приватбанк»(01001 м. Київ, вул. Грушевського,1Д, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1, іпн. НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Вул. Краснолиманська, 56/18 , проценти за договором банківського вкладу «Стандарт» SAMDN 25000716557694 за період з 08.09.2016 року по 14.09.2017 року у розмірі 145,72 доларів США та пеню за період з 04.10.2016 року по 14.09.2017 року в розмірі 572212,66 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк « Приватбанк»(01001 м. Київ, вул. Грушевського,1Д, ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір у розмірі 5762,93 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23.01.2018 року.

Суддя: