Постанова № 71766099, 24.01.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/736/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

24 січня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 30.06.2017 року №9375-13.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення форми "Ф" від 30.06.2017 року № 9375-13. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної фіскальної служби у Чернівецькій області на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 640 (шістсот сорок ) грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В розрізі положень п. 2 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Audi, модель A8, легковий седан-В, 2014 року випуску, шасі (кузова, рами) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2967 куб. см.

30.06.2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №9375-13, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "транспортний податок, сплачений фізичними особами, які є власниками транспортних засобів" в сумі 25000,00 грн. (а.с.33)

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції Закону України №1791-VІІІ від 21.12.2016 року) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2017 році, тобто сам факт визнання позивачу транспортного податку на 2017 рік є на думку суду протиправним.

Окрім того, обгрунтовуючи власний висновок про неналежність транспортного засобу позивача до об'єктів оподаткування через технічні характеристики останнього, суд першої інстанції зважав на відсутність у суб'єкта владних повноважень прав щодо ототожнення, округлення чи прирівняння об'єму двигуна автомобіля до більшого чи до меншого показника, який би був більш сприятливим для фіскального органу при сплаті транспортного податку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами судова колегія зазначає наступне.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, якими заперечуються висновки суду першої інстанції стосовно неналежності автомобіля позивача через його технічні характеристики до об'єктів оподаткування транспортним податком, відповідач посилається на Перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який для цілей оподаткування транспортним податком у 2017 році, у відповідності до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою КМУ від 18.06.2016 року №66, розміщений на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

При цьому, відповідач, з огляду на технічні характеристики автомобіля позивача, який у відповідності до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Центром 7341 від 10.05.2016 року, має об'єм двигуна 2967 куб.см., та враховуючи, що до вказаного Переліку включено ряд автомобілів марки Audi моделі А8 об'єм двигунів яких варіюється від 6300 куб.см. до 3000 куб.см., зазначає, що на разі об'єм двигуна автомобіля необхідно заокруглити до найближчого основного розряду.

Судова колегія не погоджується з наведеними доводами апеляційної скарги, зважаючи в першу чергу на загальні принципи права, які не допускають множинного тлумачення Закону або іншого нормативного акту.

В даному випадку, на думку колегії суддів, довільне тлумачення фіскальним органом положень нормативного акту є неприпустимим, оскільки адаптація встановлених законодавцем правил під певні, вигідні у визначений проміжок часу, обставини ризикує призвести всю законодавчу та правову систему країни до явного хаотичного стану.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Крім того, суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

У справі «Новік проти України» (18.12.2008 р.) Суд зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».

У справі «Щокін проти України» Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

В даному випадку, судова колегія вважає, що у відповідача були відсутні будь-які підстави для додаткового трактування критеріїв необхідних для визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, оскільки щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщує Перелік автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який містить такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.

Тобто, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік технічних характеристик, необхідних для надання автомобілю статусу об'єкта оподаткування, був позбавлений необхідності в більш ширшому його тлумаченні. В даному випадку, здійснивши округлення об'єму двигуна автомобіля позивача до більшого показника, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.

Щодо доводів відповідача про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно неможливості застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції Закону України №1791-VІІІ від 21.12.2016 року) з метою оподаткування транспортним податком у 2017 році, то судова колегія погоджується з останніми з огляду на п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році".

Разом з тим, приймаючи оскаржуване в межах даної справи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про протиправність дій відповідача, внаслідок чого колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з останніми, як такими, що відповідають встановленим обставинам справи, які в повній мірі знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки апеляційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути підставами для скасування постанови суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час ії розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.