Постанова № 71765316, 24.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Суддя першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Справа № 826/5033/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мельника А.А.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення від 08.12.2016 р. № 0049661306 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або невчасну сплату (несвоєчасне перерахування) позивачем єдиного внеску у розмірі 1239,10 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення від 08.12.2016 р. № 0049661306.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що штрафні санкції позивачу були нараховані на підставі даних інформаційної системи, та вважаючи, що оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що одним і тим же представником апелянта двічі подавалася апеляційна скарга на рішення суду у цій справі від імені різних податкових органів, одна з яких ухвалою суду повернута апелянта, а за іншою відкрито апеляційне провадження, а також на те, що доводи апелянта є необґрунтованими і нею було своєчасно та належним чином виконано обов'язок зі сплати єдиного внеску.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_3.) та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) як платник єдиного податку 3 групи та зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

20.07.2016 р. відповідачем прийнято рішення № 0024521305, яким до позивача застосовано штрафні фінансові санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вересень 2013 року в розмірі 1239,10 грн.

08.09.2016 р., не погоджуючись з вказаним прийнятим рішенням, позивач подала скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, у якій просила його скасувати

Вказана скарги була отримана відповідачем 12.09.2016 р., однак, протягом строку, передбаченого абз. 5 ч. 4 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ГУ ДФС у м. Києві не прийняло рішення за вищевказаною скаргою позивача і жодної відповіді їй не надіслало, що відповідно до ч. 4 ст. 25 зазначеного Закону визначає таке рішення скасованим.

13.10.2016 р. відповідачем повторно прийнято рішення № 0039841302 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або невчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску позивачем у розмірі 1239,10 грн.

28.10.2016 р. позивачем подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, якій просила скасувати зазначене рішення.

30.11.2016 р. рішенням ГУ ДФС у м. Києві № 7842/к/26-15-10-02-16 скаргу позивача від 28.10.2016 р. було задоволено частково, скасовано рішення від 13.10.2016 р. № 0039841302 як таке, що винесене не за встановленою формою, та зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняти нове рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або невчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску позивачем згідно з чинним законодавством.

08.12.2016 р. на підставі даних інформаційної системи відповідачем було прийнято рішення від 08.12.2016 р. № 0049661306 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або невчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за вересень 2013 року в розмірі 1239,10 грн.

23.12.2016 р., не погоджуючись з вказаним рішеннями, позивач звернулася з первинною скаргою до ГУ ДФС у м. Києві, в якій просила його скасувати як таке, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Рішенням від 25.01.2017 р. № 553/К/26-15-10-02-16 ГУ ДФС у м. Києві скаргу позивача залишило без розгляду з тих підстав, що п. 7 розділу 1 Порядку № 1124 передбачено, що не розглядаються повторні скарги одним і тим самим контролюючим органом від одного і того самого скаржника з одного і того самого питання, якщо перше питання вирішено по суті.

06.02.2017 р. позивачем подано скаргу до ДФС України, в якій вона просила скасувати вищезазначене рішення, як таке, що порушує її права.

13.03.2017 р. рішенням ДФС України № 3400/к/99-99-11-02-02-25 скаргу позивача було залишено без розгляду, оскільки скаржником порушено вимоги щодо процедури адміністративного оскарження та строки подання скарги.

Позивач, вважаючи протиправним рішення від 08.12.2016 р. № 0049661306 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або невчасну сплату (несвоєчасне перерахування) позивачем єдиного внеску у розмірі 1239,10 грн., звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було своєчасно виконано обов'язок зі сплати єдиного внеску за вересень 2013 року і в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до неї штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 р. № 422 (далі - Порядок № 422).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У ст. 8 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Частиною 5 статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується у іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок сплачується за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі) (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).

Статтею 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом (ч. 11 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається, перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Згідно з пунктами 2, 3, 6 розділу 1 Порядку № 422 інтегрована картка - це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;

Оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

За даними оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску ДФС та її територіальними органами формується звітність про нарахування та надходження податків, зборів, єдиного внеску, надходження митних та інших платежів до бюджетів, податковий борг, недоїмку зі сплати єдиного внеску, відшкодування податку на додану вартість, результати контрольно-перевірочної роботи, розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), надміру сплачені податки, збори, єдиний внесок тощо.

Відповідно до пункту 1 частини 2 розділу 2 Порядку № 422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів.

Пунктами 1, 2 частини 5 розділу 3 Порядку № 422 передбачено, що з метою контролю за повнотою та достовірністю відображення в ІКП показників щодо надходжень сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджету та єдиного внеску підрозділ, який здійснює облік платежів та інших надходжень, щоденно формує реєстр надходжень і повернень за банківський день та наростаючим підсумком з початку року у розрізі платежів.

Щомісяця не пізніше 4-го числа місяця, що настає за звітним, органи ДФС проводять звірку доходів за кодами класифікації доходів бюджету та надходжень єдиного внеску з органами Казначейства на підставі відповідних звітів станом на 1-ше число місяця, що настає за звітним, та складають відповідні акти звірок.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що факт подачі позивачем квитанції (платіжних доручень) у межах строку сплати єдиного внеску до обслуговуючого банку і списання цих коштів у день надходження платіжних доручень з рахунку позивача, виключає можливість притягнення позивача, як платника єдиного внеску, до відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі зобов'язань з єдиного внеску за вказаний період, включаючи штрафні санкції.

При цьому, слід враховувати, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений законодавством, має кваліфікуватись, як дія, хоча й помилкова, і для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у законодавчо визначений строк платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету.

Разом з тим, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування до нього штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 р. по справі № 21-377а15.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що, як було правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, позивачем своєчасно виконано обов'язок зі сплати єдиного внеску за вересень 2013 року, що підтверджується квитанцією від 11.10.2013 р. № 92/з1, а отже, в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для застосування до неї штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період, що обумовлює необхідність задоволення адміністративного позову у цій справі.

Доводи апелянта про те, що штрафні санкції позивачу були нараховані на підставі даних інформаційної системи, є необґрунтованими і жодним чином не підтверджують правомірності накладення на позивача спірного штрафу.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів перед судом правомірності прийнятого ним рішення і його доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Крім того, перевіряючи доводи обох сторін, відповідно до принципу змагальності, регламентованого статтею 9 КАС України, колегія суддів також зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу, в клопотанні про закриття провадження у справі, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду, позивач та її представник посилалися на те, що судом апеляційної інстанції було безпідставно відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляцією ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, яка, за їх твердженням, подана не уповноваженою особою та з пропуском строку звернення до апеляційного суду.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увага на те, що дана апеляційна скарга подана Кульковим В.С., що є працівником ГУ ДФС в м. Києві та представляє інтереси відповідача у цій спарві на підставі довіреності, копія якої міститься в матеріалах справи, а в судовому засіданні інтереси апелянта представляє Мельник А.А. - працівник ГУ ДФС у м. Києві, повноваження якого також підтверджені довіреністю, а особа - службовим посвідченням, копії яких долучені до справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази своєчасного отримання відповідачем копії рішення суду першої інстанції від 05.10.2017 р. у цій справі в розумінні КАС України, а тому немає достатніх правових підстав вважати, що ним пропущено строк звренненя з апеляційною скаргою.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 24 січня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: