Постанова № 71765279, 24.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Дегтярьова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Справа № 826/12696/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Лакомкіної Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2017 р. № 13545-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що за позивачем обліковується земельна ділянка, розташована під нежилим приміщенням, що належить йому на праві власності.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та зазначає, що земельна ділянка, за якою йому нараховано земельний податок, не зареєстрована за ним ані на праві користування, ані на праві власності, а також, що така земельна ділянка взагалі не має визначених меж, прив'язки до місця розташування, чіткого цільового призначення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належать одноповерхові нежилі (виробничі) будівлі АДРЕСА_1, в тому числі будівля літ. «А» загальною площею 219,3 кв.м та будівля літ. «Б» - 298,1 кв.м.

За даними реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 29.04.2000 р. вказані нежилі будівлі зареєстровані за позивачем.

У відповідності до п. 4 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2000 р., укладеного між позивачем (як покупцем) і ТОВ «Комплексний центр ДРО Гарантія» (як продавцем) вбачається, що вказані нежилі будівлі розташовані на земельній ділянці розміром 0,09 га, наданій продавцю в постійне користування на підставі рішення Київської міської ради від 30.09.1999 р. № 53/555.

Згідно з довідкою Київського міського управління земельних ресурсів від 21.04.2000 р. № 03-49/2385 вказана земельна ділянка на приватизовувалась і у власність не передавалась.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем жодна земельна ділянка не зареєстрована.

У листі Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 20.03.2017 р. № 057027-057/К-347-3054 зазначено, що за даними міського земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_2 площею 869,48 кв.м. (код ділянки НОМЕР_1) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.

Водночас, у цьому ж листі вказано, що Київська міська рада не приймала рішення про відведення вказаної земельної ділянки за поданням Департаменту земельних ресурсів, а також, що інформація про державну реєстрацію цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня.

26.04.2017 р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 13545-1305, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 52 904,60 грн.

Позивач, вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок зі сплати земельного податку виникає в особи з дати реєстрації права на земельну ділянку, однак, у даному випадку земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем не зареєстрована, а також з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомленя-рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р. № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

У п. 269.1 ст. 269 ПК України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У відповідності до п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділо.

Пунктами 286.1, 286.6 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.

У ст. 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч.ч. 1-2 ст. 120 ЗК України визначено, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що обов'язок сплати земельного податку виникає з моменту набуття в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею, тобто з моменту державної реєстрації.

При цьому, нарахування земельного податку здійснюється на підставі даних Державного земельного кадастру (далі - ДЗК), виходячи з площі земельної ділянки, яка, у разі виникнення в особи права користування землею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, вираховується пропорційно до його площі.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що ані до суду першої інстанції, ані на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2018 р. відповідачем не було надано жодних доказів, підтверджуючих факт наявності у позивача належним чином зареєстрованих прав (власності або користування) на земельну ділянку площею 869 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, щодо якої йому було нараховано земельний податок, як і не доведено, що нарахування спірного податкового зобов'язання здійснювалося на підставі даних ДЗК, як таке прямо передбачено п. 286.1 ст. 286 ПК України.

При цьому, доводи апелянта про те, що згідно з листом Департаменту земельних ресурсів КМДА від 20.03.2017 р. № 057027-057/К-347-3054 земельна ділянка, щодо якої прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, обліковується за позивачем за даними міського земельного кадастру, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки, як було зазначено вище, правовою підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру, а також обов'язок сплати земельного податку виникає з моменту набуття в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею, тобто з моменту державної реєстрації.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у листі від 20.03.2017 р., на який посилається апелянт, вказано площу земельної ділянки 869,48 кв.м. /Т.1 а.с.28/, а земельний податок за податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2017 р. № 13545-1305 нараховано щодо земельної ділянки розміром 869 кв.м. (0,0869 га) /Т.1 а.с.18/.

Посилання апелянта на те, що позивач є власником нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_1, є необґрунтованими, оскільки, у відповідності до п. 286.1 ст. 286, п. 287.6 ст. 287 ПК України, такі обставини не є достатньою та необхідною правовою підставою для виникнення в нього обов'язку зі сплати земельного податку.

Також апелянт посилається на постанову Верховного Суду України від 15.07.2015 р., однак апелянтом не вказано номер справи, по якій ухвалено таке судове рішення. Водночас, у відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, за вказаною датою ВСУ у порядку адміністративного судочинства не приймалися постанови, зокрема щодо правовідносин з нарахування земельного податку.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі і апелянт, на якого частиною 2 статті 77 КАС України покладено обов'язок доказування, не довів правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.04.2017 р. № 13545-1305.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року - без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення права апелянта на доступ до правосуддя ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року йому було відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,00 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на це та відповідно до ст.ст. 133, 139 КАС України вказана сума судового збору та підлягає стягненню з апелянта на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду, згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 133, 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 704,00 грн. (сімсот чотири гривні) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКСУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 24 січня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: