Постанова № 71765265, 18.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 359/6629/17 Суддя у І інстанції - Муранова-Лесів І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

розглянувши у письмовому проваджені справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, третя особа: Департамент з питань захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2017 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановлені йому статусу та видачі посвідчення інваліда війни та зобов'язати відповідача встановити йому такий статус і видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Відтак, при відмові у встановленні йому статусу та видачі посвідчення інваліда війни відповідач діяв протиправно.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

У скарзі апелянт зазначає, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, зокрема того, що він був залучений до формувань Цивільної оборони.

Представник третьої особи в своїх поясненнях зазначила, що надані позивачем пояснення та документи по суті справи є достатніми, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 яке видане Київською обласною державною адміністрацією та вкладкою № НОМЕР_2 (а. с. 6,7).

З 05.09.2001 позивачу встановлено втрату професійної здатності 40% , присвоєна 3 група інвалідності, причиною якої є захворювання пов'язане з роботами на ЧАЕС, що підтверджується довідками до акту огляду МСЕК та про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги та експертним висновком № 494 від 22.05.2001 (а. с.8,9,31).

За наслідком звернення позивача до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни, листом Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації від 08.08.2017 року №7/3549 позивача повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому статусу інваліда війни, з посиланням на відсутність документів, які б містили повну інформацію про залучення позивача до формувань Цивільної оборони.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази на підтвердження підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, тому дії відповідача щодо відмови у цьому є неправомірними.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать, серед іншого, інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Як убачається із виписки з наказу по Бортницькому управлінню меліоративних систем і водного господарства Київського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства №81 від 30 квітня 1987 року, довідки цього підприємства №21 від 20 березня 2000 року, табелю - довідки про виплату заробітної плати (а.с.10,11,12), позивач для організації експлуатації водосховищних споруд в зоні аварії Чорнобильської АЕС був відряджений на Чорнобильську спеціалізовану ділянку з 30.04.1987 по 20.05.1987, строком 20 днів, та знаходився в 1-й зоні 20 год., в зоні особливого контролю - 180 годин.

Згідно з інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 01.08.2017 № 01-1-14/1261-1, у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, яке затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 - 1976 року, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелізації) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Постанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об'єкті народного господарства, розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік ( від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 № 02, від 19.05.1986 № 52 та інші), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, що мають малолітніх дітей (а.с. 16).

Згідно з Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06 червня 1975 року №90, «в состав формирований зачисляются в обязательном порядке граждане СССР мужчины в возрасте от 16 до 60 лет и женщины от 16 до 55 лет… Невоенизированные формирования гражданской обороны, которые могут использоваться в мирное время для борьбы с массовыми лесными пожарами, ликвидации последствий стихийных бедствий, крупных аварий и катастроф, комплектуются личным составом путём привлечения в эти формирования в обязательном порядке рабочих, служащих и колхозников…».

Зазначений наказ був чинний на момент виконання позивачем роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому його норми підлягають застосуванню судом у спірних правовідносинах при вирішенні питання щодо залучення позивача до виконання робіт по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2017 року у справі №361/1288/16-а.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, перебуваючи у відрядженні на Чорнобильській спеціалізованій дільниці Іванківського УМС, приймаючи участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, був залучений до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни та має право на встановлення статусу інваліда війни.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Твердження апелянта, що позивач приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі інших формувань, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України не підтверджено жодними належними доказами, а тому відхиляються судом.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що у відповідності до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 7 зазначеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» і відповідний нагрудний знак видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

В п.10 вищенаведеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з огляду на роз'яснення, викладені в листах Міністерства соціальної політики України від 25.05.2009 №631/0/15-09/014, Управління з питань надзвичайних ситуацій від 22 грудня 2006 року №01-12/1265, судом не приймаються, оскільки у відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а надані позивачем документи свідчать про його залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, надає позивачу право на встановлення статусу інваліда війни.

Зважаючи на те, що позивач належав до визначеного переліку громадян, які в обов'язковому порядку залучались до формувань Цивільної оборони, та згідно із наявними в матеріалах справи доказами виконував відповідні роботи та перебував у зоні відчуження на підставі наказу про відрядження, враховуючи, що до таких формувань зараховувались усі громадяни СРСР на всіх об'єктах народного господарства в обов'язковому порядку, суд дійшов висновку про те, що позивач був направлений Бортницьким управлінням меліоративних систем і водного господарства Київського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства на відповідні роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони від вказаного підприємства.

Таким чином, відмовляючи позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, відповідачем були порушені права позивача на отримання такого статусу і посвідчення інваліда війни, визначені п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, на захист яких був поданий даний адміністративний позов.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо протиправності відмови Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області у встановленні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, та наявності підстав для зобов'язання відповідача встановити позивачу цей статус та видати відповідне посвідчення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області залишити без задоволення.

Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддя О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 23 січня 2018 року.)