Постанова № 71765245, 23.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року справа №264/4077/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Василенко Л.А., Компанієць І.Д., при секретарі судового засідання - Святодух О.Б., за участю представника відповідача - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2017 року у справі № 264/4077/17 (головуючий І інстанції Іванченко А.М.), складену в повному обсязі 14 листопада 2017 року в м. Маріуполь Донецької області за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та скасування постанови.

Свої вимоги мотивувала тим, що 12.08.2017 року постановою Кальміуського РВ в м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та одночасно відповідачем прийнято рішення про примусове її видворення та заборону в'їзду на територію України строком на три роки. Вважає таке рішення протиправним з огляду на порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, їй не було надано перекладача та захисника, вважає, що рішення про її примусове повернення ухвалено до набрання чинності постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності, а заборона в'їзду на територію України строком на три роки є безпідставною та суворою.

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2017 року у справі № 264/4077/17 позовні вимоги задоволено частково, внаслідок чого: визнано протиправним та скасовано рішення Кальміуського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області № 4 від 12.08.2017 року про примусове повернення до країни походження громадянки Азербайджану ОСОБА_6 в частині заборони подальшого в'їзду в Україну терміном на три роки; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_6 є громадянкою Азербайджану .

Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_6 перебуває у шлюбі з громадянином Азербайджану ОСОБА_2.

Згідно посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_2 має законні підстави для перебування на Україні та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 22.07.2008 року.

Постановою ГУ ДМС України у Донецькій області від 12.08.2017 ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Рішенням про примусове повернення до країни походження громадянки Азербайджану ОСОБА_6 від 12 .08.2017 року вирішено: примусово повернути її до країни походження; зобов'язати її самостійно залишити територію України у термін до 10.09.2017 року; заборонено в'їзд в Україну терміном на три роки. В рішенні зазначено, що 12.08.2017 року під час заходів «Мігрант» на території Іллічівського ринку була виявлена та запрошена до Кальміуського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області громадянка Азербайджану ОСОБА_6, яка проживає в Україні без реєстрації та документів, що дають право на проживання або перебування на її території. Опитуванням ОСОБА_2 та наданими нею поясненнями встановлено, що вона 30.11.2014 року прибула в Україну через КПП «Гоптівка» за паспортом громадянки Азербайджану до рідного сина, громадянина Азербайджану ОСОБА_5, який проживає за посвідкою на постійне проживання в Україні. Строк перебування в Україні у ОСОБА_2 закінчився 28.02.2015 року, до теперішнього часу мешкає незаконно, від виїзду з України ухиляється.

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МДО № 049933, складеному у відношенні ОСОБА_2 остання засвідчила власноручним підписом, що зміст ст. 63 Конституції України, 268 КУпАП їй роз'яснено та зрозуміло, у додатку до рішення про примусове повернення позивач також засвідчила, що володіє українською мовою у достатньому для розуміння та спілкування без перекладача обсязі та власноручно зазначила, що копію рішення отримала 12.08.2017 року, українську мову розуміє, послуг перекладача не потребує.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п. 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

У преамбулі Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон України № 3773-VI) вказано, що цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:

- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Частиною 2 статті 26 Закону № 3773 визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід враховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону № 3773 в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Змістовний правовий аналіз вищезазначених норм Закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України. Встановлена ч. 2 ст. 26 Закону № 3773 можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч. 2 ст. 26 Закону № 3773, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є не обов'язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ст. 26 Закону № 3773 не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

При аналізі вищенаведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які, як вже зазначалось судом, визначені в ст. 13 Закону № 3773.

Як вбачається з рішення про примусове повернення в країну походження, ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності не притягувалась, в розшуку не перебуває, а тому обставин, які б забороняли в'їзд в Україну, колегією суддів не виявлено.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.

У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи відсутність доказів, що свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на три роки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення суб'єкта владних повноважень № 4 від 12 серпня 2017 року в цій частині слід скасувати.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 23, 33, 271, 272, 288, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2017 року у справі № 264/4077/17 - залишити без задоволення.

Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2017 року у справі № 264/4077/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення виготовлено 23 січня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.В. Гайдар

Судді Л.А. Василенко

І.Д. Компанієць