Постанова № 71758791, 17.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2368/18

Номер справи місцевого суду: 522/11313/16-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2017 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, -

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить заборонити ОСОБА_5, ОСОБА_6 та будь-яким іншим особам, в т.ч. посадовими особами, уповноваженими відповідно до вимог чинного законодавства на проведення реєстраційних дій, здійснювати будь - які дії спрямовані на відчуження будь-яким способом нежитлових приміщень будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2

Мотивувала вимоги тим, що в провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, а саме квартири № АДРЕСА_1, сектор «Г», та складається в з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень; парко-місця АДРЕСА_3; автомобілю SUBARU FORESTER, білого кольору, 2014 року випуску, дата першої реєстрації 18.12.2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на імя ОСОБА_4; нежитлових приміщень будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2017 р. по справі № 522/7632/17 (провадження № 2/522/7136/17) шлюб розірвано. Також зазначила, що її колишнім чоловіком, ОСОБА_4, за допомогою членів його родини, ОСОБА_5 (рідний брат) та ОСОБА_6 (матір), здійснено заходи, спрямовані на відчуження нежитлових приміщень будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2. Враховуючи той факт, що відповідач може продати спірне майно, що призведе до того, що виконання рішення суду, у випадку задоволення судом вимог позову, буде істотним чином ускладнено чи унеможливлено, що і стало підставою звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2017 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали,посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду скасуванню та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

При задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову суд першої інстанції послався на наступні обставини.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду заяви) забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Приморського районного суду Одеської області від 14 липня 2017 року, заявлений самовідвід складу суду під головуванням судді С.О. Погрібного по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя (т. 2 а.с. 103).

03 серпня 2017 року за результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Чернявській Л.М.

Ухвалою від 04.08.2017 року прийнято до свого провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Таким чином, в провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частину майна, а саме: квартири № АДРЕСА_1, та складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень; парко-місця АДРЕСА_3; нежитлових приміщень будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_4на її користь грошову компенсацію, що становить 1/2 вартості автомобіля SUBARU FORESTER, білого кольору, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2, в розмірі ринкової вартості, встановленої оцінкою вартості нерухомого майна (а.с.7-9 том 2).

Матеріалами встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.04.2017 р. № 84305015 станом на цю дату ОСОБА_4, зареєстрований як власник нежитлових будівель спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 31.07.2017 р. № 93263519, станом на цю дату власником вказаного нерухомого майна значиться ОСОБА_5, який передав це майно в іпотеку ОСОБА_7.

Як вбачається з письмових пояснень позивачки та зі змісту довідки, правовою підставою виникнення у ОСОБА_5 права власності на об'єкт нерухомого майна, який перебував у спільній власності подружжя, став договір іпотеки від 15.09.2014 р. № 1296. 15.09.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, був укладений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1296. За умовами цього договору, він забезпечує виконання зобов'язання іпотекодавця (колишнього чоловіка позивачки) перед іпотекодержателем (його рідним братом), що виникло на підставі договору позики від 15.09.2014 р., за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язаний повернути ОСОБА_5 позику у розмірі 3 000 000 грн. в строк до 15.09.2019 р., включно, сплатити неустойки (пені, штрафи), передбачені договором позики, а також відшкодувати іпотекодержателю всі збитки та компенсації, передбачені договором позики.

Відповідно до абз. 2 п. З договору іпотеки згода подружжя, ОСОБА_8, на передачу нежитлових будівель спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, в іпотеку ОСОБА_5 отримана у встановленому законодавством порядку.

ОСОБА_3 не заперечує, що надала згоду ОСОБА_4 на отримання позики в розмірі 3 000 000 грн. та передачу вказаного вище майна в іпотеку, і такі договори дійсно були укладені, що погодилась з отриманням позики в сумі 3 000 000 грн., зі строком її погашення до 15.09.2019 р., включно. Крім того, зазначає, що договір позики від 15.09.2014 р. не передбачав графіку погашення платежів та жодних наслідків несвоєчасного погашення суми позики. Позивачка зазначає, що під час розгляду справи № 521/20211/16-ц в Малиновському районному суді м. Одеси, з'ясувалось, що між ОСОБА_5 та його рідним братом ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду від 10.10.2014 р., якою встановлений графік погашення позики, штраф у розмірі 100 % від суми боргу, а також нарахування пені у розмірі 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення. Про існування цієї додаткової угоди ОСОБА_3 ніхто не повідомляв, її згоди на зміну умов договору займу ніхто не питав та не отримував.

Також суд першої інстанції визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання рішення суду в разі його задоволення, заходи забезпечення позову випливають із суті заявлених позовних вимог і гарантують виконання можливого рішення суду, вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, тому дійшов до висновку, що заява про вжиття заходів щодо забезпечення позову підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реально можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9 встановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Враховуючи, що існує велика вірогідність того, що нежитлові приміщення будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 можуть бути реалізовані відповідачем третім особам задля уникнення необхідності повертати приміщення, що значно утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову ОСОБА_3, оскільки позовні вимоги направлені на поділ майна подружжя, а саме вищезазначених приміщень.

Таким чином, суд першої інстанції вважав необхідним накласти арешт на 1/2 частину нежитлових приміщень будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитись, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції не було з'ясовано кому дійсно належить право власності на частину нежитлових приміщень будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, загальною площею 1167,5 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта об'єкт нерухомого майна нежитлові будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, об'єкт житлової нерухомості загальна площа 1167, 5 кв.м., розмір частки 1/1 належить ОСОБА_2 (а.с. 79-81), а ніяк не ОСОБА_9, як зазначає позивач у своїй заяві про забезпечення позову.

Не зважаючи на заяву ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі, ні він, ні ОСОБА_6, яким винесеною ухвалою було встановлені заборони, не були залечені до участі у розгляд справи.

Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, він порушив та неправильно застосував норми процесуального права, у зв'язку з чим є підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2017 року скасувати.

В задоволенні заяви ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повне судове рішення складено 23.01.2018 року