Рішення № 71757330, 15.01.2018, Новоодеський районний суд Миколаївської області

15.01.2018

Справа № 482/383/17

Провадження 2/482/17/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого - судді – Демінської О.І., за участю секретаря судового засідання – Мацоли І.О., Шведової Я.О., позивача – ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, представника відповідача – ОСОБА_4, відповідача - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним , -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

На обґрунтування позову позивач вказав, що будучи власником земельної частки (паю) розміром 7,9 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у колективній власності КСП «Зорі Кремля», 30.01.2017 року звернувся до відділу Держгеокадастру у Новоодеському районі Миколаївської області з заявою про видачу дубліката втраченого ним сертифікату на право на земельну частку (пай) від 10.06.2000 р. та дізнався про те, що його право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) серії АВК№677900 від 02.06.2000 р., укладеного від його імені ОСОБА_6 на підставі доручення, посвідченого 02.06.2000 р., та посвідченого нотаріально.

Посилаючись на те, що будь-які довіреності ОСОБА_3 ним не видавалися та не підписувалися, а також на те, що оскільки ОСОБА_3 відчужив таким чином належне йому право на земельну частку (пай) власній дружині, тобто здійснив продаж на свою власну користь, що суперечить принципам представництва, відповідно до яких представник має діяти виключно в інтересах особи, яку він представляє, та не може укладати угоди у відношенні себе особисто, просить про визнання договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 02.06.2000 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1056, недійсним.

Також вказав на те, що про порушення свого права дізнався лише 30.01.2017 р., у зв’язку із чим позов подано ним з дотриманням вимог законодавства щодо позовної давності та не є пропущеним.

Ухвалою суду від 13.04.2017 р., занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі у якості спідвідповідача залучено ОСОБА_5

У судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, пославшись на обставини у ньому викладені.

Крім того позивач суду вказав, що наміру на продаж належного йому права на земельну частку (пай) не мав, дійсно у 2000 році звертався до відповідача ОСОБА_5 з приводу розпорядження належного йому права на земельну частку (пай), проте вважав, що укладає з нею договір оренди земельної частки (паю), за що і отримав того ж дня 800 грн. Підтвердив суду, що з 2000 р. орендної плати в рахунок, як він стверджує, укладеного договору оренди землі не отримував, претензій до відповідачів з цього приводу не мав, строк, протягом якого мав би діяти договір оренди, йому невідомий, а сам договір оренди йому не надавався. Також стверджував, що не пам’ятає, щоб підписував та видавав довіреності ОСОБА_3 з приводу належної йому земельної частки (паю). Вирішив звернутися до суду із позовом, так як його син займається сільськогосподарською діяльністю та бажає обробляти цю землю.

Відповідач ОСОБА_3М та його представник проти задоволення позову заперечили, пославшись на його безпідставність.

Відповідач ОСОБА_3 суду пояснив, що в червні 2000 р. до нього звернувся ОСОБА_1 з пропозицією придбання належного йому права на земельну частку (пай), у зв’язку із чим він запропонував йому звернутися до своєї дружини ОСОБА_5 Того ж дня на його імя ОСОБА_1 було видано доручення на продаж сертифікату на земельну частку (пай) , на виконання якого ним того ж дня у нотаріуса було укладено договір купівлі-продажу права на земельну частку пай, відповідно якому ОСОБА_5, сплативши позивачу 800 грн., купила право на земельну частку (пай). Також вказав, що про укладення договору оренди землі з ОСОБА_1 ніколи не йшлося та на протязі більш як 16 років будь-яких претензій від позивача з приводу укладеного договору купівлі-продажу не надходило.

Крім того стверджував, що придбання його дружиною права на земельну частку (пай) було здійснено нею особисто, за рахунок грошей, належних її матері, будь-яких прав на земельну ділянку, власником якої на даний час є ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю, він не має.

Відповідач ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечила, суду пояснила, що в червні 2000 року до неї особисто звернувся позивач ОСОБА_1 з пропозицією придбання належного йому права на земельну частку (пай). Погодившись на його пропозицію, отримавши від ОСОБА_1 доручення на імя її чоловіка – ОСОБА_3 про відчуження їй права на земельну частку (пай) та сертифікат, що посвідчує таке право, сплатила обумовлену ціну у 800 грн. і того ж дня разом із чоловіком оформила в Державній нотаріальній конторі договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай), що належала позивачу та продаж якої ним було запропоновано.

Відповідач ОСОБА_5 також просила про застосування судом строку позовної давності до вимог позивача, оскільки з моменту укладення оспореного позивачем договору минуло 16 років 9 місяців 7 днів.

Вивчивши доводи позову, вислухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_8, дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 належало право на земельну частку (пай) розміром 7,9 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у колективній власності КСП „Зорі Кремля”, розташованого у с. Новосафронівка Новоодеського району Миколаївської області (сертифікат на право на земельну частку (пай) серія МК №027523)

02.06.2000 року ОСОБА_1 видано доручення ОСОБА_3 на продаж належного йому сертифікату серія МК №027523 на земельну частку (пай), розташованої в межах земель КСП „Зорі Кремля” з наданням права на підписання від його імені всіх необхідних документів, пов’язаних з оформленням договору купівлі-продажу ОСОБА_5

Згідно з договором купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 02.06.2000 р. ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1 за дорученням, посвідченим 02.06.2000 р., продав ОСОБА_5 право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом, у землі, яка перебуває у колективній власності КСП „Зорі Кремля”, площею 7,9 умовних кадастрових гектарів, яке належить продавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія МК №027523, за 800 грн., одержаних продавцем.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) до Сертифікату серія МК №027523 02.06.2000 р. внесено зміни про передачу права на земельну частку (пай) ОСОБА_5

Станом на 02.06.2000 р., час укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай), діяли норми Цивільного Кодексу УРСР, які згідно з п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України мають бути застосовані судом для вирішення спору.

Відповідно з п. 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94 від 10 листопада 1994 року право на земельну частку (пай) могло бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Ч.1 ст. 48 ЦК УРСР визначено, що недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно з положеннями ст.. 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Під помилкою за змістом п. 11 Постанови ВСУ від 28.04.1978 р. №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Обставини, щодо яких помилялась сторона, мали існувати саме на момент вчинення правочину, і особа на підтвердження своїх вимог повинна довести, що така помилка дійсно мала місце та має істотне значення.

Судам у п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. №9 «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано роз’яснення, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з вимогами ст.ст, 10,11, 60 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), а також ст. ст.. 12,13, 81 ЦПК України ( в редакції, що діє станом на 15.01.2018 р.) саме на позивача покладено обов’язок довести обставини, про існування яких він стверджує суду. У зв’язку із цим саме позивач, стверджуючи суду, що він помилявся з приводу підстав отримання ним грошей в червні 2000 р. в сумі 800 грн., які вважав орендною платою, а не платою за продаж належного йому права на земельну частку (пай), та вважав, що укладає договір оренди земельної частки (паю) має довести той факт, що на час укладення угоди він дійсно помилився щодо природи правочину, і ця помилка не була наслідком власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення.

Звернувшись до суду з позовом 10.03.2017 року, ОСОБА_1 посилався на те, що будь-які довіреності ОСОБА_3 ним не видавалися та не підписувалися, а також безпосередньо у судовому засіданні також і на те, що він помилявся щодо змісту угоди, яку вчинив.

Такі твердження позивача спростовані дослідженими у судовому засіданні доказами.

Так, свідок ОСОБА_7 суду показав, що будучи головою Новосафронівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області в червні 2000 р. саме на особисте прохання позивача ОСОБА_1 оформив та посвідчив доручення, яким той уповноважив ОСОБА_3 на продаж свого сертифікату на земельну частку (пай). При цьому ОСОБА_1 особисто підписав в його присутності доручення.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи №516 від 26.09.2017 р., призначеної судом за клопотанням позивача, підпис від імені ОСОБА_1 у графі „підпис” у дорученні від 02.06.2000 р., зареєстрованому в реєстрі за №38, виконаний ОСОБА_1, рукописний запис „Драгомарецкий Анатолій Васильович” (після підпису) у графі „Підпис” у дорученні від 02.06.2000 р., зареєстрованому в реєстрі за №38, виконаний ОСОБА_1.

Висновок судової почеркознавчої експертизи №516 від 26.09.2017 р., зміст самого доручення, датованого 02.06.2000 р., зареєстрованого в реєстрі за №38, повністю узгоджуються з показами, наданими свідком ОСОБА_7 та поясненнями відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 щодо обставин вільного волевиявлення позивача на видачу доручення ОСОБА_3 саме на продаж належного йому права на земельну частку (пай) у червні 2000 р. та форми його реалізації, та спростовують твердження позивача щодо того, що довіреності ОСОБА_3 ним не видавалися та не підписувалися, а також що він не мав наміру на продаж належного йому права, а лише на передачу земельної ділянки в оренду.

Крім того, згідно поясненням самого позивача, у період з 2000 по 2017 рік включно орендну плату він не отримував ані грошима, ані будь-яким іншим чином, претензій до відповідачів з приводу її сплати не мав, умов договору оренди, в тому числі і щодо строку його дії, з ОСОБА_5 не обговорював, будь-яких дій до січня 2017 року відносно землі як власник паю не вчиняв.

Таким чином, суд вважає доведеним, що позивачем ОСОБА_1 було 02.06.2000 р. реалізовано як власником, його власну волю саме на відчуження належного йому права на земельну частку (пай), посвідченого Сертифікатом серії МК №027523 02.06.2000 р., ОСОБА_5, та не є наслідком помилки.

Свідок ОСОБА_8, яка є дружиною позивача, суду пояснила, що неодноразово, близько 5-6 разів зверталася разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 до ОСОБА_5 з приводу повернення земельної ділянки. Вперше звернулися майже одразу після того, як землю було передано відповідачу ОСОБА_5, але коли саме, не пам’ятає. Відповідач ОСОБА_5 нібито спочатку погодилася повернути землю, але тут же, як вони пішли від будинку, наздогнала їх та відмовилася від повернення земельної ділянку, оскільки вже оформила усі необхідні документи. Стверджувала, що чоловік ОСОБА_1 не казав їй, що продав сертифікат на належну йому земельну частку (пай), а повідомляв, що передав землю в оренду. Умови, на яких було укладено договір оренди землі, строк його дії, розмір орендної плати чоловік їй не повідомляв та в період з 2000 р. по теперішній час орендну плату вони не отримували. Також пояснила, що з процедурою укладення договору оренди земельної ділянки добре обізнана, оскільки укладала такий договір з іншою особою, за яким тривалий час отримувала орендну плату.

Оцінивши пояснення самого позивача та свідка ОСОБА_8, суд вважає, що твердження позивача, що про порушення свого права він дізнався лише 30.01.2017 року після звернення до відділу Держгеокадастру у Новоодеському районі Миколаївської області з заявою про видачу дубліката сертифікату на право на земельну частку (пай) є безпідставними, оскільки згідно вищевказаних пояснень, про оформлення ОСОБА_5 документів щодо земельної ділянки та небажання її повернути їм стало відомо задовго до січня 2017 року, за пояснення свідка ОСОБА_8, майже одразу після того, як землю було передано ОСОБА_5.

Також безпідставними суд вважає і твердження позивача щодо існування у відповідачів відповідно до вимог ст.. 23 КпШС спільної сумісної власності подружжя щодо придбаного ОСОБА_3 права на земельну частку (пай), оскільки сам по собі факт перебування в шлюбі та придбання нерухомого майна одним із подружжя не може бути автоматичною підставою для виникнення у відповідачів спільної сумісної власності подружжя щодо цього майна за умов, повідомлених відповідачами, які стверджували, що гроші, які були передані позивачу у 2000 р. не були власністю подружжя.

З врахуванням наведеного суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв’язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 18, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, зареєстроване та фактичне місце проживання якого за адресою: Миколаївська область, Новоодеський район, с. Зарічне, картка фізичної особи платника податків – НОМЕР_1, до ОСОБА_3, зареєстроване та фактичне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, картка фізичної особи – платника податків – НОМЕР_2, ОСОБА_5, зареєстроване та фактичне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, картка фізичної особи – платника податків – НОМЕР_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Новоодеський районний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 24 січня 2018 р.

Суддя Новоодеського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_10