Рішення № 71753922, 15.01.2018, Городищенський районний суд Черкаської області

Справа № 691/1184/17

Провадження № 2/691/76/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року Городищенський районний суд Черкаської області

в складі:

судді Черненка В.О.

за участю секретарів Кочетової І.І.

ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Городище цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що 05.09.2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 3703, предметом якого є надання особі предмета лізингу - автомобіля марки/моделі ЗАЗ Sens на суму 6735,24 дол. США, що еквівалентно 176800,00 гривень. З метою отримання вказаного автомобіля, ним було перераховано на користь відповідача 17680,00 гривень. Даний договір фінансового лізингу № 3703 від 05.09.2017 року нотаріально не посвідчувався, а відтак, у відповідності до ст.ст. 220, 236 ЦК України, є нікчемним з моменту його вчинення. Також вважає, що, оспорюваний договір фінансового лізингу є нікчемним, оскільки відповідно до до п. 8.2 та 8.3 ст. 8, вартість предмета лізингу, на момент укладення договору, та розмір щомісячного періодичного платежу подається відповідачем в доларах США з еквівалентом у гривнях, тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно до курсу долара США. Проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по кредитному договору в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, на здійснення якої потрібна відповідна ліцензія Національного банку України, а здійснення операції без одержання такої індивідуальної ліцензії, є порушенням. Вважає, що спірний договір був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, дії відповідача є забороненими. При умові належного роз’яснення йому усіх умов та наслідків даного договору, він не погодився б на його укладення. Також, вважає, що оспорюваний договір є несправедливим, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Крім того, як вбачається з договору, автомобіль марки/моделі ЗАЗ Sens на суму 6735,24 дол. США, що еквівалентно 176800,00 гривень, не може вважатися предметом договору лізингу, так як дана річ не визначена індивідуальними ознаками, а саме: не вказано який саме транспортний засіб, його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо, що є порушенням ч. 1 ст. 807 ЦК України. Згідно договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектації, справності предмету лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищезазначені зобов’язання відповідає продавець. Проте, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектації та інших умов з продажу товару. Також, під час укладення договору, сторонами не було досягнуто згоди відносно особи продавця, отже вибір продавця предмету лізингу має здійснювати відповідач, що суперечить ст. 808 ЦК України, і, водночас, це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Отже, такий пункт договору є несправедливим. Також, передбачені п. 9.1 вказаного договору зобов’язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж; п. 12.2. даного договору про не повернення комісії, у випадках розірвання договору, лізингоодержувачу виходять за межі, передбачені законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними. Все вище викладене, на думку позивача, дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, його внутрішній волі та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, вчинений з введенням його в оману щодо істотних умов та дає законні підстави для визнання договору недійсним. Враховуючи викладене, просив: визнати недійсним з моменту вчинення договір фінансового лізингу № 3703 від 05.09.2017 року, укладений між ним та ТОВ «Єврокар Україна»; стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на його користь кошти у сумі 17680,00 гривень, як незаконно отримані за наслідками укладення договору фінансового лізингу № 3703 від 05.09.2017 року.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не з'явився по невідомій суду причині, хоча про день, час та місце слухання справи був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчать повідомлення про отримання судових повісток. Листа про розгляд справи у його відсутність чи відзиву (заперечення) на позовні вимоги до суду не надходило.

З огляду на вище викладене, зі згоди позивача, керуючись положеннями ст. 281 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Суд, вислухавши позивача та його представника, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засідання, вважає наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.09.2017 року між ОСОБА_2 (лізингоодержувач) та ТОВ «Єврокар Україна» (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 3703, згідно п. 1.3 якого лізингодавець взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Предметом фінансового лізингу, згідно п. 1.1. договору, є транспортний засіб марки/моделі ЗАЗ Sens, комплектація/модифікація Standart +, об’єм двигуна 1300, тип КПП.

Вартість предмета лізингу, згідно п. 8.2 договору складає 6735,24 доларів США з урахуванням ПДВ, що на дату укладення договору склало 176800,00 гривень з ПДВ.

Як вбачається з оригіналу договору фінансового лізингу № 3703 від 05.09.2017 року, доданого до справи та дослідженого у судовому заіданні, нотаріально посвідчений він не був.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 цієї статті, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановленим цим параграфом та законом.

Частиною 1 ст. 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 220 ЦПК визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16.12.2015 року.

Водночас, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 7 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст.18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Пунктом 1.7 вказаного договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст. 9 даного договору.

З квитанції б/н та дати (а.с. 24) вбачається, що позивач сплатив на користь ТОВ «Єврокар Україна» 17680,00 грн. авансового платежу згідно договору фінансового лізингу № 3703 від 05.09.2017 року.

В подальшому, уважно дослідивши умови договору, прийшов до висновку, що його ошукано, так як представником відповідача йому не було роз'яснено призначення платежу в сумі 17680,00 гривень, який, як виявилось потім, є комісією з організації договору, а не авансовий платіж.

Як вбачається з оспорюваного договору лізингу, в ньому відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, не зазначено куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, у ст. 12 оспорюваного договору встановлено односторонню відповідальність лізингоодержувача за порушення зобов’язання, що є обмеженням принципів свободи договору, розумності, справедливості та добросовісності і є несправедливими умовами договору, відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зобов’язання лізингоодержувача, передбачені пунктами 9.1, 1.7, 4.1 вказаного договору фінансового лізингу, сплатити комісію за організацію договору, незалежно від назви призначення платежу в квитанції на сплату, та передбачене п. 9.7 зобов’язання сплатити комісію за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку передбачених законом платежів, а тому дані положення оспорюваного договору є несправедливими.

Також, як пояснив у судовому засіданні позивач, відповідач жодних дій на виконання умов договору, після внесення вище зазначеного платежу, не вчинив.

Крім того, як зазначалося вище, судом встановлено, що договір № 3703 від 05.09.2017 року, укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_2, нотаріально посвідчений не був, хоча, за його умовами, у лізинг фізичній особі передається транспортний засіб, що також суперечить вимогам ст. 799 ЦК України, а отже вказаний правочин є нікчемним.

Окрім того, в судовому засіданні не здобуто жодних доказів, які б підтверджували наявність у відповідача індивідуальної ліцензії, виданої Національним банком України для здійснення фінансової діяльності.

Оскільки укладений між сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним, то він не породжує ніяких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому, враховуючи викладене, слід застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути на користь позивача сплачені ним відповідачу на виконання вказаного договору грошові кошти в сумі 17680,00 гривень.

На підставі ст. 141 ЦПК України, стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» н користь держави судовий збір у сумі 640 гривень 00 копійок.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 208, 209, 215, 216, 220, 628, 799, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 2, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 – 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

позов задоволити. Договір фінансового лізингу №3703, укладений 05.09.2017 року між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», визнати недійним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ 40481805, розрахунковий рахунок 26007532869 в АТ «ОСОБА_3 АВАЛЬ», МФО 380805, юридична адреса: вулиця Брриспільська, буд. 9, корпус 57, офіс 57/1, м. Київ, 02099, на користь ОСОБА_2 авансовий платіж у сумі 17680 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ 40481805, розрахунковий рахунок 26007532869 в АТ «ОСОБА_3 АВАЛЬ», МФО 380805, юридична адреса: вулиця Брриспільська, буд. 9, корпус 57, офіс 57/1, м. Київ, 02099, на користь держави судові витрати в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Черкаської області в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення. У даному разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач може оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Черкаської області в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 22.01.2018 року.

Суддя ОСОБА_4