Постанова № 71750092, 18.01.2018, Верховний Суд (діє з 15.12.2017)

Постанова

Іменем України

18 січня 2018 року

м. Київ

справа № 462/4152/16-ц

провадження № 61-1121 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 4 серпня 2016 року, постановлену у складі судді Румілова Н.М., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 листопада 2016 року, постановлену у складі суддів: Берези В.І., Бойко С.М., Копняк С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -

ПАТ «Укрзалізниця»), в якому просив стягнути на його користь середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні з 10 грудня 2010 року по 23 травня 2016 року у розмірі 247 182,62 грн; виплати сум обов'язкових податків до державних фондів та військовий збір провести за рахунок ПАТ «Укрзалізниця».

Позов мотивовано тим, що наказом від 30 листопада 2010 року позивача звільнено з роботи 30 листопада 2010 року з посади начальника пасажирського поїзда ДТГО «Львівська залізниця», на даний час - підрозділ пасажирського вагонного депо - Львів Регіональної філії «Львівська залізниця». У порушення вимог статті 116 КЗпП України відповідач своєчасно не провів остаточний розрахунок при звільненні з виплатою належної позивачу заробітної плати в період з 1 грудня 2010 року по

9 грудня 2010 року. На підставі припису Головного управління Держпраці у Львівській області, відповідач виплатив позивачу кошти у розмірі

768,77 грн, які останній отримав поштовим переказом 23 травня 2016 року.

Оскільки днем фактичного остаточного розрахунку є 23 травня 2016 року, позивач вважає, що йому належить грошова компенсація за період з

10 грудня 2010 року по 23 травня 2016 року, тобто середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 4 серпня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за поданою ним позовною заявою з підстав наявності в провадженні суду справи між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що в провадженні суду вже є справа між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, а саме: цивільна справа № 462/3896/16ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з 10 грудня 2010 року, у якій, ухвалою суду

від 19 липня 2016 року відмовлено у відкритті провадження, а матеріали направлено до апеляційного суду за поданою ОСОБА_1 апеляційною скаргою.

Суд першої інстанції також послався на наявність в провадженні суду справи №462/3154/16ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 10 грудня 2010 року.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 1 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 4 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали в провадженні суду перебувала справа як щодо стягнення компенсації (№462/3896/16ц), у якій ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі, а матеріали направлено до апеляційного суду, так і щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (№462/3154/16ц), а відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави для відкриття провадження в аналогічній справі.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати постановлені в справі ухвали, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що предмети позовів у справах, на які посилалися суди відмовляючи у відкритті провадження у справі, є різними, оскільки містять різний предмет спору.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.

22 грудня 2017 року наведена вище цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина друга статті 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної частини статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За змістом пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Аналогічна норма містилася в пункті 3 частини другої статті 122 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент постановлення оскаржуваних ухвал.

Відповідно до наведеної норми суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Відсутність хоча б однієї з наведених складових не дає судді підстави відмовляти у відкритті провадження у справі.

Необхідність застосування вказаної норми зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Обґрунтовуючи позов, поданий у серпні 2016 року, ОСОБА_1 ставив питання про виплату компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Аргументуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на відсутність ознак тотожності даної справи зі справою №462/3154/16ц за його позовом про стягнення середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні, так як компенсація є окремим видом виплати, що нараховується у разі затримки виплати заробітної плати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Аналогічні доводи містяться у касаційній скарзі позивача.

Колегія суддів касаційного суду прийшла до висновку, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд передчасно та помилково послався на наявність в провадженні суду тотожної справи №462/3896/16ц, оскільки зазначена справа станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали в провадженні суду не перебувала та по суті не вирішувалась, так як ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2016 року було відмовлено у відкритті провадження у справі також з підстав наявності в провадженні суду іншої справи № 462/3154/16ц за позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим неможливо встановити перебування якої саме тотожної справи в провадженні суду стало підставою для відмови у відкритті провадження у даній справі та чи дійсно у суду першої інстанції були відсутні підстави для відкриття провадження.

Наявність ухвали від 19 липня 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі №462/3896/16ц, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ототожнив з фактом перебування цієї справи в провадженні суду та не врахував підстав, за яких було відмовлено у відкритті провадження у справі, а також те, що вимоги ОСОБА_1 про виплату компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати залишились по суті не вирішеними.

При цьому, суди, посилаючись на направлення матеріалів вказаного позову (справа №462/3896/16ц) до апеляційного суду за скаргою позивача, не перевірили результати такого перегляду, у зв'язку із чим дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, яка переглядається касаційним судом.

Суд першої інстанції не врахував положень процесуального закону, що саме суд в попередньому судовому засіданні уточнює позовні вимоги.

За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування постановлених у справі ухвал, з передачею справи до суду першої інстанціїдля продовження розгляду.

Керуючись статтями 406,416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 4 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 листопада 2016 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик