Постанова № 71750037, 16.01.2018, Верховний Суд (діє з 15.12.2017)

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 308/7873/15-ц

провадження № 61-758 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Державне комунальне підприємство «Розівка»,

представники відповідача: ОСОБА_11, ВасильчекоД. В.,

третя особа - Холмківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області,

представник третьої особи - ЛазорикОльга Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року в складі судді Бедьо В. І. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2016 року в складі суддів: Власова С. О., Дроботі В. В., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного комунального підприємства «Розівка» (далі - ДКП «Розівка»), третя особа - Холмківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 13 липня 2000 року створено ДКП «Розівка», зареєстровано Статут підприємства та призначено ОСОБА_4 його директором.

Із 04 січня 2011 року ОСОБА_4 обіймав посаду інженера, інженера з охорони праці цього підприємства. Наказом відповідача від 02 червня 2015 року № 17 його звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

Своє звільнення позивач вважав незаконним, оскільки у відповідача не було правових підстав для скорочення його посади.

Крім того, в ДКП «Розівка» ОСОБА_4 обіймав посаду не інженера, а інженера, інженера з охорони праці. У період підготовки і видачі наказу ДКП «Розівка» від 20 березня 2015 року № 9 перебував на лікарняному до 31 березня 2015 року, а з 31 березня до 29 травня 2015 року перебував у невикористаній і черговій щорічних відпустках, що виключає правові підстави звільнення його з займаної посади.

Таким чином, позивач вважав, що відповідач звільнив його із займаної посади без законної на те підстави, яка не пов'язана виробничою необхідністю підприємства, з урахуванням, зокрема, того, що на підприємстві позивач був єдиним висококваліфікованим працівником, який забезпечував організаційно-технологічну роботу з основних видів статутної діяльності ДКП «Розівка». Зміни в організації виробництва і праці, зазначені у наказі директора ДКП «Розівка» від 20 березня 2015 року № 9 «Про скорочення штату працівників», як на думку позивача, не є тими об'єктивними і правовими підставами, що викликані виробничою необхідністю підприємства для оптимізації підприємства, шляхом звільнення його з роботи.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просив поновити його на посаді інженера, інженера з охорони праці ДКП «Розівка», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що мало місце фактичне скорочення штату працівників, яке проводилось з метою оптимізації підприємства і на підставі проведеного аналізу виробничих можливостей та викликаною необхідністю внесення змін в організації виробництва і праці підприємства; позивач належним чином був повідомлений про наступне звільнення.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов висновку, що звільнення позивача здійснено з дотриманням норм трудового законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що має місце ще наказ «Про скорочення штату» від 20 березня 2015 року № 9, який має інший зміст; відмітка про те, що ОСОБА_4 відмовився підписувати наказ є тільки в одному наказі; судами при вирішенні спору не дотримано положення статті 49-2 КЗпП України.

У запереченнях на касаційну скаргу ДКП «Розівка» просить ухвалені в справі рішення залишити без змін, посилаючись на те, що судами правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

20 грудня 2017 року справу Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Із 04 січня 2011 року ОСОБА_4 обіймав посаду інженера, інженера з охорони праці ДКП «Розівка».

Наказом ДКП «Розівка» від 12 грудня 2011 року № 39 затверджено колективний договір, укладений між директором та представником трудового колективу підприємства. У зв'язку з виробничою необхідністю ОСОБА_4 призначено відповідальним за охорону праці та техніку безпеки (пункт 2 наказу). З наказом ОСОБА_4 ознайомлений під особистий підпис 12 грудня 2011 року.

Із наказом про скорочення штату працівників від 20 березня 2015 року № 9 ОСОБА_4 був ознайомлений 31 березня 2015 року, але від підпису про ознайомлення відмовився, що комісійно засвідчено підписами трьох працівників ДПК «Розівка»: ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Наказом директора ДКП «Розівка» від 02 червня 2015 року № 17, ОСОБА_4 - інженера підприємства, звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 02 червня 2015 року у зв'язку із скороченням штату працівників. Підставою видачі даного наказу вказано наказ про скорочення штату працівників від 20 березня 2015 року № 9.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення ОСОБА_4 було зумовлено виданим директором ДКП «Розівка» наказом від 20 березня 2015 року № 9 про скорочення штату працівників для оптимізації підприємства, а саме: внесення змін до штатного розпису з виведенням посади інженера, інженера з охорони праці та скорочення чисельність вантажників.

Пунктом 2 наказу вказано: попередити ОСОБА_4 - інженера підприємства про заплановане звільнення з роботи з 02 червня 2015 року у зв'язку із скороченням його посади і про неможливість його подальшого працевлаштування, отже останній був належним чином повідомлений відповідачем про його наступне звільнення із займаної посади за два місяці до звільнення, як передбачено положеннями статті 49-2 КЗпП України.

Ураховуючи те, що судами встановлено та належними доказами доведено, що ОСОБА_4 звільнено із займаної посади без порушення норм закону, які регулюють даний вид правовідносин, також відсутні підстави для задоволення вимог про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Щодо зазначення в наказі відповідача від 20 березня 2015 року № 9 про наступне скорочення штату працівників та їх звільнення, а саме: ОСОБА_4 в першому випадку - 01 червня 2015 року, а в другому випадку - 02 червня 2015 року, суд вважав, що ця обставина не випливає на правильність прийнятого рішення, оскільки з наказом ОСОБА_4 був ознайомлений 31 березня 2015 року під особистий підпис та звільнений 02 червня 2015 року наказом відповідача від 02 червня 2015 року № 17, тобто не раніше двомісячного строку з дня попередження про наступне звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що директор підприємства не може суміщати посади директора та інженера з охорони праці були предметом дослідження судів і їм надана належна правова оцінка.

Положеннями Закону України «Про охорону праці» передбачено, що на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Із виписки з протоколу засідання Державної кваліфікаційної комісії від 24 січня 2014 року вбачається, що фахову підготовку за спеціальністю «посадова особа з охорони праці» отримав директор ДКП «Розівка».

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалені в справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик