Ухвала суду № 71748921, 18.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильєвої М.А.

суддів - Кепкал Л.І. - Ковальська В.В.

за участю секретаря - Ігнатьєва Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12016100080012772 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Федоренка О.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2

раніше судимий:

- 27 серпня 2002 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 15 , ч.2 ст. 187 КК України до 5 років позбавлення волі; звільнений 18 березня 2006 року по відбуттю строку покарання;

- 8 травня 2007 року Голосіївським районним судом м. Києва за ст. 395 КК України до 1 місяця арешту; звільнений 22 червня 2007 року по відбуттю строку покарання;

- 28 квітня 2010 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 186 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі; звільнений 26 грудня 2014 року по відбуттю строку покарання;

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

за участю сторін судового провадження:

прокурора - Заріцької О.А.

потерпілої - ОСОБА_3

захисника - Федоренка О.М.

обвинуваченого - ОСОБА_1

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим в тому, що 24 грудня 2016 року, приблизно о 15.30 год. знаходячись в салоні громадського транспорту, маршрутного таксі № 411, на зупинці громадського транспорту «Генерала Потапова», по вулиці В. Покотила, 5 в місті Києві за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою повторно, відкрито намагався викрасти мобільний телефон марки «Samsung GALAXY J1» вартістю 2530 гривень, який належить ОСОБА_3, однак не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий перехожими громадянами.

При цьому, 24 грудня 2016 року ОСОБА_1, знаходячись у невстановленому місці, час та обставинах, не маючи постійного джерела доходів та маючи не зняту і не погашену в законному порядку судимість, з метою покращення свого матеріального становища разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, вирішив знову вчинити крадіжку чужого майна, та, вступивши у попередню злочинну змову з невстановленою досудовим слідством особою, з метою відшукання предмета посягання стали пересуватись по місту Києву громадським транспортом.

Цього ж дня приблизно о 15.25 год., коли ОСОБА_1 разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою знаходились в салоні громадського транспорту, маршрутного таксі № 411, яке наближалось до зупинки громадського транспорту «Генерала Потапова», що по вулиці В. Покотила, 5 в місті Києві, він звернув увагу на раніше незнайому йому ОСОБА_3, в кишені якої знаходився мобільний телефон, який і вирішив таємно викрасти.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне, таємне викрадення чужого майна ОСОБА_1, знаходячись поряд з ОСОБА_3 та переконавшись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, з метою таємного викрадення непомітно дістав з правої кишені куртки останньої належний їй мобільний телефон марки «Samsung GALAXY J1» вартістю 2400 гривень, у силіконовому чохлі вартістю 100 гривень, в якому знаходилась сім картка оператора мобільного зв'язку «МТС», вартістю 30 гривень на рахунку якої грошові кошти були відсутні, а всього на загальну суму 2530 гривень. В свою чергу невстановлена досудовим розслідуванням особа знаходилась поряд і всіляко сприяла викраденню майна шляхом штовхання та відволікання потерпілої.

Заволодівши у такий спосіб чужим майном, ОСОБА_1 на зупинці громадського транспорту «Генерала Потапова», що по вулиці В. Покотила, 5, в місті Києві, був викритий разом з викраденим майном потерпілою ОСОБА_3, яка намагалась припинити злочинні дії ОСОБА_1, однак він в свою чергу разом з невстановленою особою спробував втекти разом з викраденим майном та був затриманий перехожими громадянами, чим не довів свої злочинні дії до кінця з причин, які не залежали від його волі.

Цим же вироком запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено без змін - у виді тримання під вартою, та зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 24 грудня 2016 року до набрання вироком законної сили, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі.

Вироком вирішено питання речових доказів.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність, неповнотою судового розгляду, та закрити кримінальне провадження.

Вимоги апеляційної скарги обвинувачений обґрунтовує тим, що під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_4 у своїх показаннях не вказали про те, що бачили, що саме він витягнув гаманець з кишені потерпілої. Крім того, що в матеріалах кримінального провадження знаходиться результат дактилоскопічної експертизи, котра не виявила його відбитків пальців рук на мобільному телефоні потерпілої ОСОБА_3

Також, обвинувачений зазначає, що заявляв клопотання про повторний допит потерпілої ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, експерта, але клопотання було відхилено.

Захисник Федоренко О.М. в апеляційній скарзі просить скасувати вирок та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного та справедливого рішення, а висновок суду щодо винуватості ОСОБА_1 не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду. Також, на думку апелянта, суд не обґрунтував, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Крім того, захисник зазначає про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1, оскільки потерпіла ОСОБА_3 не давала показання стосовно відкритого викрадення чужого майна, а тому суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали вимоги апеляційних скарг, прокурора, потерпілу, які заперечували проти задоволення апеляцій, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, допитавши за клопотанням захисту потерпілу та свідка, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, розглянувши справу в їх межах, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені в судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку,взаємодоповнюються між собою, узгоджуються та підтверджуються у сукупності, та яким дана належна оцінка у вироку, у зв'язку з чим дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку.

Так, з показань потерпілої ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції вбачається, що 24 грудня 2016 року їхала в маршрутному таксі № 411. Перед тим, як зайти до маршрутного таксі, вона стоячи на зупинці, розмовляла по мобільному телефону, який поклала у кишеню своєї дубленки, а кишеню застібнула на блискавку. Маршрутне таксі було переповнене пасажирами, і вона зайшла через задні двері. Там побачила двох чоловіків, на яких звернула увагу, оскільки вони розмовляли на незрозумілій для неї мові, були в брудному одягу. Один з них був обвинувачений. Вони стояли біля неї та почали штовхатись. Вони проїхали зупинку, і маршрутне таксі зупинилося. До нього почали ще заходити люди, її підтиснув обвинувачений зі своїм знайомим, після чого вона відчула руку у кишені пальто. Коли вона обернулася, то побачила, як рука обвинуваченого витягає з її кишені мобільний телефон. Перевіривши та виявивши відсутність телефону, вона почала кричати, що в неї вкрали телефон. В руках у обвинуваченого вона бачила свій мобільний телефон. Маршрутне таксі зупинилося, і обвинувачений з чоловіком, який був з ним, почали, виштовхуючи інших людей, які стояли позаду них, вискакувати з маршрутки. Після її крику люди, які стояли позаду та якійсь перехожий почали затримувати обвинуваченого. Чи був під час затримання у обвинуваченого її телефон, не пам'ятає, але вона його виявила у місці, яке назвав обвинувачений.

Під час апеляційного розгляду потерпіла в категоричній формі наполягала на тому, що саме обвинувачений є тією особою, яка викрала в неї мобільний телефон, і його затримали саме із-за того, що вона на нього вказувала як на особу, яка викрала її телефон. При цьому пояснила, що підстав обмовляти обвинуваченого вона не має.

Свідок ОСОБА_4 в суді першої та апеляційної інстанції показав, що він їхав громадським транспортом додому. Зайшов в маршрутне таксі на вул. Покотила і стояв на останніх сходах. Біля нього стояв обвинувачений і ще один чоловік. Рядом з ними стояла жінка. Раптом обвинувачений і чоловік, який стояв поруч з ним, почали тікати з маршрутного таксі. Жіночка почала кричати, що викрали телефон і звати про допомогу. При цьому вона показувала на обвинуваченого. Він почав доганяти обвинуваченого і затримав його неподалік від зупинки біля кіоску. Чоловік, який тікав разом з обвинуваченим почав кричати обвинуваченому, щоб той скинув телефон і тікав. Згодом приїхали працівники міліції. Він не бачив, ким та як було вчинено злочин, але потерпіла вказувала саме на обвинуваченого як на особу, яка викрала її телефон. Після затримання обвинуваченого він (ОСОБА_4) бачив телефон білого кольору марки «Самсунг», який лежав біля кіоску, недалеко від місця, де був затриманий обвинувачений.

Згідно до змісту протоколу огляду місця події від 24 грудня 2016 року зі схемою та фототаблицею по вул. Покотило, 5 в м. Києві навпроти зупинки громадського транспорту, був виявлений та вилучений мобільний телефон «Самсунг», який належав потерпілій(ас. 63-68).

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказані докази належними та допустимими, оскільки вони отримані у порядку, встановленому КПК України, і мають значення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, позиція сторони захисту повністю спростовується показаннями потерпілої і свідка, які узгоджуються між собою і не викликають сумніву в їх достовірності у встановлених судом обставин вчиненого обвинуваченим стосовно потерпілої кримінального правопорушення, оскільки показання вказаних осіб послідовні, не суперечать між собою щодо обставин вчиненого стосовно потерпілої кримінального правопорушення та його наслідків, потерпіла та свідок до подій 24грудня 2016 року обвинуваченого не знали, і підстави для обмовляння останнього відсутні.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколів пред'явлення потерпілій та свідку ОСОБА_4 особи для впізнання від 24 грудня 2016 року у зв'язку отриманням їх з порушення вимог КПК України, та неналежним доказом - CD-R, на якому відсутній відеозапис проведення впізнання особи потерпілою та свідком ОСОБА_4

Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд не обґрунтував, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Крім того, як вбачається з матеріалів провадження, під час судового розгляду справи судом першої інстанції ретельно та належним чином перевірялися доводи обвинуваченого, висунуті ним на свій захист, в т.ч. й ті, на які є посилання в апеляційних скаргах, і, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що невизнання ОСОБА_1своєї вини у вчиненні злочину, за обставин, встановлених судом, є заходом захисту та засобом уникнення відповідальності за вчинений злочин, оскільки його винуватість у вчиненні злочину підтверджується, а доводи сторони захисту, навпаки, спростовуються зібраними по справі та перевіреними судом доказами в їх сукупності, яким дана належна оцінка.

Дослідженими під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній інстанції доказами в їх сукупності спростовуються доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного та справедливого рішення.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про те, що потерпіла ОСОБА_3 не давала показання стосовно відкритого викрадення чужого майна, а тому суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Так, з показань потерпілої та свідка вбачається, що саме потерпілою були викриті злочинні дії обвинуваченого по викраденню її мобільного телефону, у зв'язку з чим нею приймалися заходи для повернення викраденого майна, а дії свідка по затриманню обвинуваченого пов'язані саме з тим, що потерпілою були виявлені злочинні дії обвинуваченого.

Відповідно до роз'яснень , які містяться в постанові пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року, дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України як закінчений замах на відкрите викрадення чужо майна (грабіж), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, а

Покарання обвинуваченому ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст.. 65 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому судом враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше судимий, має постійне місце проживання, офіційно не працює, перебуває в цивільному шлюбі, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновкупро призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, яке за своїм видом і розміромвідповідає вимогам закону, тобто, є обґрунтованим, справедливим і необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника.

Керуючись ст.ст. 376, 403, 404, 407, 418, 419 32 КПК України, колегія суддів ,

У Х В А Л И Л А:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Федоренка Олександра Михайловича - без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 3-х місяців з дня її оголошення, обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

________ ________ ________

ВасильєваМ.А. Кепкал Л.І. КовальськаВ.В.