Постанова № 71746995, 18.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 332/1699/16Головуючий у 1-й інстанції Яцун О.С.Пр. № 22-ц/778/554/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Гончар М.С.

судді Кочеткова І.В., Подліянова Г.С.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» за участю третьої особи – Управління соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2016 року поштою (конверт т.с. 1 а.с. 28) ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнив (т.с. 2 а.с. 216-219) та в якому просив:

- поновити строк звернення до суду,

- визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) відповідача від 15.04.2015 року в частині його звільнення з посади слюсаря-ремонтника з 15.04.2015 року у зв’язку із призовом на військову службу (п.3 ст. 36 КЗпПУ);

- поновити його на посаді слюсаря-ремонтника відповідача з 16.04.2015 року;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 161470,59 грн. (станом на 28.08.2017 року).

Оскільки, про порушення свого права він дізнався, проходячи військову службу, тому пропустив строк звернення до суду з поважних причин, адже був позбавлений можливості своєчасно отримати правову допомогу.

В обґрунтування позову зазначив, що з 15.07.2014 року працював у ПАТ «Запоріжсталь» слюсарем-ремонтником. 15.04.2015 року він надав до відділу кадрів повістку, оформлену відповідно до Додатку №18 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою КМУ від 21.03.2002 року №352, з урахуванням якої було видано наказ (розпорядження) №128 про припинення трудового договору на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2016 року (т.с. 1 а.с. 71-73) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2016 року (т.с. 1 а.с. 128-132) апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2016 року у цій справі залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року (т.с. 1 а.с. 184-186) касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задоволено, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи від адвоката ОСОБА_3, діючого від імені позивача ОСОБА_2, надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 161470,59 грн., в іншій частині позов підтримано в повному обсязі (т. с. 1 а.с. 216-219).

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року (т. 2 а.с. 31-34) при новому розгляді цієї справи позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 в особі представника (адвоката) ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (т. 2 а.с. 38-40) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

В автоматизованому порядку у цій справі визначено склад апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 50): головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1, судді Кочеткова І.В. та Маловічко С.В.

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 53) заяву судді Маловічко С.В. про самовідвід у цій справі задоволено.

В автоматизованому порядку у цій справі визначено суддю Подліянову Г.С. замість судді Маловічко С.В. у цій справі (т.с. 2 а.с. 55-56).

Відповідач подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 2 а.с. 66-72).

Позивач через свого представника подав апеляційному суду додаткові письмові пояснення до своєї вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі (т.с. 2 а.с. 74-97).

У судове 18 січня 2018 року всі належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с, 59-61) особи, які беруть участь у справі, окрім представника відповідача ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» ОСОБА_4 (т.с. 2 а.с. 101), не з’явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При цьому, представник позивача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3 подав апеляційному суду заяву (т.с. 2 а.с. 73), в якій просив розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності позивача та його представника.

Третя особа про причини неявки свого представника апеляційний суд не сповістила.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Встановлено, що апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито ще до 15.12.2017 року (ухвала апеляційного суду т.с. 2 а.с. 51).

В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, та не з’явилися, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив заяву представника позивача задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, за присутністю представника відповідача ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» - ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення … і ухвалити … нове рішення …

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є рішення, постанови.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового… є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із того, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відсутні.

Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що станом на 15 квітня 2015 року - дату звільнення позивача, пунктом 3 ч.1 ст. 36 та ч.3 ст. 119 КЗпП України заборонено звільняти лише працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак, ця заборона не розповсюджувалась на ОСОБА_2, який був призваний на інший вид військової служби – на строкову військову службу. Указом Президента України №88/2015 від 17.02.2015 року «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» також не передбачено дотримання гарантій, передбачених ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», ч.3 ст. 119 КЗпП України відносно призваних працівників.

Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

При перевірці законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинних на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (20 жовтня 2017 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає.

Суд у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, не сприяв повному та всебічному з’ясуванню обставин цієї справи, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи; має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими; має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам цієї справи; порушено судом першої інстанції норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, встановлено, що ця справа вже була предметом перегляду у касаційному порядку.

В силу вимог ст. 338 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року (тобто у тому числі станом на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі – 20 жовтня 2017 року) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді цієї справи.

Аналогічними за своїм змістом є вимоги ст. 411 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Однак, встановлено, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. 338 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, при новому розгляді цієї справи взагалі проігнорував висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких були скасовані попередні судові рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову позивачеві у задоволенні його позову у цій справі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року (т.с. 1 а.с. 184-186).

Так, суд касаційної інстанції у вищезазначеній своїй ухвалі у цій справі зазначав наступне.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З 15 липня 2014 року позивач працював слюсарем-ремонтником в ПАТ «Запоріжсталь».

З повістки з військового комісаріату на ім’я ОСОБА_2 вбачається, що його призвано на строкову військову службу й зараховано в команду № 244 (т.с. 1 а.с. 12).

Наказом-розпорядженням № 121 від 15 квітня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 15 квітня 2015 року в зв’язку з призовом на строкову військову службу та внесено відповідний запис до трудової книжки.

15 квітня 2015 року позивач отримав трудову книжку.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України 15 січня 2015 року, та який набрав законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі й на території Запорізької області.

Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст. 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (п. 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Як зазначено в ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З 11 червня 2015 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє у новій редакції, а саме слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». При цьому, слова «військова служба» охоплюють слова «строкова військова служба».

Ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначено, що види військової служби норми якого кореспондуються з «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затвердженого Указом Президента України від 10грудня 2008 року №1153/2008) як: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також - вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети - військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На час дії Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», яким оголошено часткову мобілізацію, що проводилась у три черги протягом 210 діб 2015 року, у тому числі на території Запорізької області. Тобто на час дії особливого періоду в Україні, на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Суд першої інстанції залишив поза увагою положення ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», зокрема, що на момент звільнення позивача з займаної посади 15 квітня 2015 року набув чинності Закон України № 116-VIII від 15 січня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», яким внесено зміни до ст. 39 вищевказаного Закону.

Також, зазначаючи про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом відповідно до ст. 233 КЗпП України, суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи позивача щодо зупинення перебігу позовної давності відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦПК України, оскільки останній на момент звернення до суду з даним позовом продовжував проходження військової служби, що підтверджується відповідною довідкою.

При вищевикладених обставинах, враховуючи, що вищезазначені висновки суду касаційної інстанції у цій є обов’язковими також й для апеляційного суду при новому апеляційному розгляді цієї справи, апеляційний суд вважає апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 такою, що підлягає задоволенню. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року цій справі у цій справі слід скасувати. Позов ОСОБА_6 слід задовольнити. Поновити строк звернення до суду. Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) відповідача від 15.04.2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади слюсаря-ремонтника з 15.04.2015 року у зв’язку із призовом на військову службу (п.3 ст. 36 КЗпПУ). Поновити ОСОБА_2 на посаді слюсаря-ремонтника відповідача з 15.04.2015 року (саме з дати звільнення позивача відповідачем, в уточненому позові позивача у цій справі з приводу цього має місце описка, однак, апеляційний суд має вирішувати питання в межах заявлених позивачем у цій справі позовних вимог (зазначених фактичних обставин та правового обґрунтування) та з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених апеляційним судом). Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 181242,36 грн. (сума надана без відрахування податків і зборів станом на 18.01.2018 року, розрахунок: заробітна плата за 2 повних місяці роботи позивача у відповідача (довідка т.с. 1 а.с. 14, 224): лютий 2015 року 7013,43 грн. + березень 2015 року 4346,50 грн. = 11359,93 грн. / 44 робочих дні (22 дня лютого + 20 днів березня) = 258,18 грн. середній заробіток за 1 робочий день * 702 робочих дні за період з 15 квітня 2015 року (дата звільнення позивача відповідачем) по 18 січня 2018 року включно (дата ухвалення судового рішення апеляційним судом у цій справі, вимоги ч. 2 ст. 235 КЗпП України) = 181242,36 грн.).

Оскільки, встановлено, що позивач хоча й отримав копію оскаржуємого наказу та трудову книжку 15.04.2015 року (особиста картка з відміткою про отримання (т.с. 1 а.с. 48-49), однак, до суду із вищезазначеним позовом звернувся лише 30.05.2016 року поштою (конверт т.с. 1 а.с. 28), тобто з пропуском місячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, який збіг 15.05.2015 року. Однак, строк для звернення до суду із вищезазначеним позовом позивача, який не є фахівцем у галузі права, у цій справі підлягає поновленню судом.

Оскільки, останній був пропущений ОСОБА_2 з поважних причин, так як ще до спливу цього місячного строку - з 24.04.2015 року ОСОБА_2 вже був зарахований наказом № 120 командира військової частини А0139 до 2 роти молодого поповнення (т.с. 1 а.с. 18), з цього часу проходив строкову військову службу до 05.10.2016 року, як зазначила представник відповідача у судовому засіданні в апеляційного суду у цій справі.

При цьому, апеляційний суд оцінює критично довідку відповідача про розмір середнього заробітку позивача, надану представником відповідача апеляційному суду у судовому засіданні (т.с. 2 а.с. 102, яку можна вважати доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року), оскільки за цією довідкою середній заробіток позивача розрахований не в порядку, передбаченому чинним законодавством, зокрема: із сум доходів позивача після відрахування обов’язкових податків та зборів, що підтвердила також представник відповідача у судовому засіданні в апеляційному суді у цій справі.

Також на виконання вимог ст. 430 ч. 1 п. п. 2, 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, слід допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах середнього заробітку за один місяць.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі задоволення позову позивача у цій справі, та враховуючи, що позивач в силу вимог закону був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеного позову до суду та подачі апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі) з відповідача в дохід держави відповідно до суми задоволених позовних вимог позивача у цій справі слід стягнути судові витрати, пов’язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій на загальну суму 5150,08 грн. (судовий збір за подачу позову на загальну суму 2452,42 грн. (розрахунок: 640,00 грн. за вимоги немайнового характеру + 1812,42 грн. за вимоги майнового характеру) + судовий збір за подачу апеляційної скарги 110% від 2452,42 грн. = 2697,66 грн.).

Керуючись ст. ст. 10 ч. 4, 213-214, 338 ч.4 ЦК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 141, 368, 371 – 372, 379, 381-384, 411 ч. 5, 420 п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Поновити строк звернення до суду.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» від 15.04.2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади слюсаря-ремонтника з 15.04.2015 року у зв’язку із призовом на військову службу (п.3 ст. 36 КЗпПУ).

Поновити ОСОБА_2 на посаді слюсаря-ремонтника Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» з 15.04.2015 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (ЄДРПОУ 00191230) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 181242,36 грн. (сто вісімдесят одна тисяча двісті сорок дві гривні тридцять шість копійок, сума надана без відрахування податків і зборів станом на 18.01.2018 року).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (ЄДРПОУ 00191230) в дохід держави судові витрати, пов’язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 5150,08 грн.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення у цій справі складено апеляційним судом 23 січня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_7ОСОБА_8