Рішення № 71745663, 22.01.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/479/2018

Справа № 243/11318/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Кузнецова Р.В.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, індексації заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ВАТ «Содовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, індексації заборгованості по заробітній платі. Мотивувала свої вимоги тим, що вона працювала у ВАТ «Содовий завод» на різних посадах у період з 11 листопада 1987 року по 13 березня 1999 року. При її звільненні з підприємства, ВАТ «Содовий завод» був зобов'язаний провести із нею повний розрахунок, однак цього не зробив, мотивуючи це скрутним фінансовим становищем підприємства. Станом на час її звільнення з підприємства, заборгованість по заробітній платі становить 1 579,79 грн. Після звільнення з роботи вона неодноразово зверталася до ВАТ «Содовий завод» за отриманням невиплаченої заробітної плати, однак кожного разу отримувала відмову, через відсутність у відповідача коштів. У зв'язку із наведеним, просила суд стягнути з ВАТ «Содовий завод» на її користь заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 614 грн. 40 коп., та індексацію заборгованості по заробітній платі за період з 01 квітня 1999 року по 07 грудня 2017 року у сумі 12 810 грн. 00 коп.

Слід зазначити, що при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі, судом не було порушено правил визначення юрисдикції щодо вирішення вказаної цивільної справи.

Так, правова позиція викладена в ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року зазначає, що справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Аналогічну думку містить інформаційний лист судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, про визначення юрисдикції спору про стягнення заробітної плати у разі банкрутства боржника від 07 травня 2013 року №709/0/4-13, в якому зазначено, що справи про банкрутство боржника порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Позивачка ОСОБА_1, у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності, позов задовольнити.

Представник відповідача ВАТ «Содовий завод», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву з проханням розгляд справи проводити без участі представника ВАТ «Содовий завод», позов визнав частково. У своїй заяві, зокрема, зазначив, що позов ОСОБА_1, відповідач визнає лише в частині стягнення фактичної заборгованості по заробітній платі. Відносно підприємства відкрито процедуру банкрутства, внаслідок чого, ВАТ «Содовий завод» не має можливості визнати позовні вимоги окрім суми основної заборгованості із заробітної плати, яка на момент відкриття ліквідаційної процедури була нарахована за даними бухгалтерського обліку. Ліквідатор не може збільшити реєстр кредиторів, котрий з часу затвердження господарським судом є незмінним (а.с. 19).

Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, вважає що заявлені вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено у судовому засідання ОСОБА_1 працювала у відповідача ВАТ «Содовий завод» на різних посадах у період з 11 листопада 1987 року по 13 березня 1999 року, що стверджується даними трудової книжки позивачки (а.с. 4-5).

Згідно із довідкою відповідача ВАТ «Содовий завод» № 01-23/561 від 06 грудня 2017 року, заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачкою станом на 01 грудня 2017 року становить 1 579 грн. 98 коп. (а.с. 7).

Згідно із довідкою відповідача ВАТ «Содовий завод» № 01-23/561а від 06 грудня 2017 року:

- нарахована заробітна плата за два останніх місяці роботи позивачки: лютий 1999 року – 21,40 грн.; січень 1999 року – 18,70 грн.;

- фактично відпрацьовано годин у лютому 1999 року – 45,6 год. ; в січні 1999 року – 45,6 год.;

- середній заробіток за два останніх місяці роботи становить – 20,05 грн. (а.с. 7).

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю (ст.43 Конституції України) захищається законом.

Відповідно до вимог статті47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, що передбачає, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або повноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З огляду на викладене, враховуючи наведені дані, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 1 579 грн. 98 коп.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей33,34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці»в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року).

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Із роз’яснень, викладених у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вбачається, що у справах, пов’язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв’язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зміст. 33 Закону України «Про оплату праці»між переглядами Верховною ОСОБА_2 України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 663(з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації).

За наявності зазначених умов у тому ж самому порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Частиною 4 статті 12 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання та неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань, щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.

Згідно положення ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України 13 січня 2004 року № 5та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, до фонду оплати праці входить фонд основної заробітної плати та фонд додаткової заробітної плати, який включає у тому числі суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати. Таким чином, належна позивачу заробітна плата у розмірі 749 грн.07 коп. підлягала індексації.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Суд погоджується з наданим позивачкою розрахунком індексації, який міститься у позовній заяві, оскільки він здійснений згідно із вимогами чинного законодавства та не суперечить іншим фактичним доказам встановленим по справі.

Так, з розрахунку індексації заробітної плати за період з 01 квітня 1999 року по 01 грудня 2017 року (згідно із межами заявлених та підтриманих позовних вимог) вбачається, що індексація суми заробітної плати складає: 1 579 грн. 98 коп. Х 810,77 % / 100% = 12 810 грн. 00 грн.

Даний розрахунок є обґрунтованим, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення індексації заробітної плати підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі, яка з урахуванням індексації станом на 01 грудня 2017 року становить 12 810 грн. 00 грн.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено, що при звільненні ОСОБА_1, між сторонами по справі був відсутній спір про розмір належних позивачці сум, а щодо індексації заробітної плати, суд прийшов до висновку про її задоволення.

Частиною шостою статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У трудових правовідносинах такі поняття як зобов’язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов’язання не застосовуються. За структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII “Оплата праці” вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Отже, виплата за затримку розрахунку при звільненні, яка пов’язана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, а тому положення наведеного вище Закону України на ці правовідносини не поширюються. Наведену позицію висловив також Верховний суд України в своїй постанові № 6-121цс 12 від 17 жовтня 2012 року.

Щодо встановлення строку звернення до суду, який суд при вирішенні трудового спору зобов’язаний перевірити, що відповідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 р. в частині ст.. 116, 117, 237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку та весь час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд вважає, що наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. Відповідно положень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно із яким, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У зв’язку із цим, суд приходить до висновку, що оскільки фактичний розрахунок із позивачкою на день її звернення до суду із вказаним позовом не проведений, відсутність вини відповідача у невиплаті заборгованості не доведена, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 березня 1999 року по 22 січня 2018 року підлягає до виплати.

Розрахунок середнього заробітку для таких виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами), виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передували події, з якою пов’язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Враховуючи, що ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд, в межах заявлених вимог, вважає за необхідне стягнути наступну суму, виходячи з таких розрахунків.

Згідно із довідкою відповідача ВАТ «Содовий завод» № 01-23/561а від 06 грудня 2017 року:

- нарахована заробітна плата за два останніх місяці роботи позивачки: лютий 1999 року – 21,40 грн.; січень 1999 року – 18,70 грн.;

- фактично відпрацьовано годин у лютому 1999 року – 45,6 год. ; в січні 1999 року – 45,6 год.;

- середній заробіток за два останніх місяці роботи становить – 20,05 грн.

Таким чином, виходячи із даних наведених в довідці відповідача, середньоденний заробіток позивачки за два останніх місяці роботи у 1999 році становить: (21 грн. 40 коп. + 18 грн. 70 коп.):( 45,6 год. + 45,6 год.) = 0 грн. 88 коп./год. Х 8 год. = 7 грн. 04 коп. на день.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 березня 1999 року по 22 січня 2018 року включно складає:

07 грн. 04 коп. Х ((20 днів + 19 днів) : 2 = 19,5 (середня кількість робочих днів за два останніх місяці роботи) Х 12 міс. (середня кількість робочих днів у році) = 234 Х 18 років + (19,5 дн. Х 10 міс.) + 6 днів = 4 413 днів (кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 13 березня 1999 року по 22 січня 2018 року).

07 грн. 04 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 4413 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 13 березня 1999 року по 22 січня 2018 року) = 31 067 грн. 52 коп.

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про оплату праці», стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв’язку із цим, в даному випадку, оскільки фактичний розрахунок із позивачкою не проведений, судом розглянуті вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку саме по день постановлення рішення суду, у межах позовних вимог відповідно до ст. 13 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», є звільненою від сплати судового збору при зверненні до суду із даним позовом.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи, що особи які б понесли судові витрати по справі відсутні, судовий збір по даній справі має бути компенсований за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 47, 94, 116-117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, 259, 263 – 265, 273, ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, індексації заборгованості по заробітній платі – задовольнити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», розташованого за адресою: Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Світлодарська, 91, р/р 263103 у АК ПІБ, МФО 334561, свідоцтво (КОД ЗКПО) № 00204895, на користь

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість по заробітній платі в сумі 1579 грн. 98 коп., індексацію заборгованості по заробітній платі за період часу з 01 квітня 1999 року по 01 грудня 2017 року, в сумі 12 810 грн. 00 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 березня 1999 року по 22 січня 2018 року в сумі 31 067 грн. 52 коп., що разом становить – 45 457 (сорок п’ять тисяч чотириста п’ятдесят сім) грн. 50 коп.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_2