Постанова № 71738365, 18.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа № 922/2213/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.

секретар судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ФГ “Шубське” (вх. №2834 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2017 у справі №922/2213/17 (ухвалене суддею Прохоровим С.А. у приміщенні Господарського суду Харківської області, повний текст виготовлено 08.09.2017)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-ГСМ”, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ФГ “Шубське”, с. Шуби, Богодухівський район, Харківська область,

про стягнення 924651,46 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ТОВ "Агро-ГСМ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ФГ "Шубське" 924651,46 грн. заборгованості за договором поставки від 07.04.2015 №АГ-135У, з яких: 711027,42 грн. основного боргу; 74333,69 грн. інфляційних нарахувань; 139290,35 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.08.2017 замінено відповідача з ФГ «Шубське» на ТОВ «ФГ «Шубське».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.09.2017 у справі № 922/2213/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ "Шубське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" 711027,42 грн. основного боргу; 74333,69 грн. інфляційних нарахувань; 139290,35 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 13869,77 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2017 у справі № 922/2213/17 і прийняти нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ “Агро-ГСМ” про стягнення з ТОВ “ФГ “Шубське” боргу в сумі 42330,00 грн., також просить стягнути з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги, пропорційно до тієї частини позовних вимог у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано банківських виписок по рахунку відповідача, згідно яких підтверджується сплата відповідачем 4346850,00 грн. основної суми боргу та розбіжності сум поставки мінеральних добрив, що зазначені у позові на суму 4389180,00 грн. та акті звірки розрахунків між ТОВ «Агро-ГСМ» та ТОВ «ФГ «Шубське» станом на 26.07.2017, підписаного відповідачем з відміткою – «не підтверджено», де сума поставки є іншою та становить 5264175,00 грн., що призвело до прийняття неправильного рішення. Відповідач також вважає, що судом не враховано даних акту звірки щодо суми заборгованості, вказану в акті у розмірі - 310580,00 грн. за договором №АГ-135/У поставки від 07.04.2015, то ді як дійсна сума заборгованості, на думку відповідача складає 42330,00 грн. Крім того, судом також не враховано три оплати відповідача від 19.05.2016, від 23.05.2016 та від 25.05.2016, по 100000,00 грн. кожна, в рахунок заборгованості за спірним договором, а також платіж на суму 268250,00 грн., який здійснений 29.09.2016 на виконання умов спірного договору згідно платіжного доручення №615.також відповідачем зазначено, що судом першої інстанції також не враховано платіж відповідача на суму 100000,00 грн. від 07.06.2016, який сплачено в рахунок погашення заборгованості за спірним договором.

Також відповідач вказує на неправомірне застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень ст. 536 ЦК України в частині визначення підстав для сплати боржником процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 139290,35 грн., а пункт 7.1 договору вважає недійсним. А також, він вважає передбачений пунктом 4.6 договору порядок зарахування коштів, які сплачені в рахунок погашення заборгованості не законним.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 02.11.2017, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями, у наступному складі суду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, оскільки матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачу поставки на 4389180,00 грн., товар на вказану суму відповідачем отримано, а розрахунки суми основної заборгованості наведені відповідачем в апеляційній скарзі, на думку позивача є помилковими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем правомірно не зазначено в акті звірки та у розрахунку позову оплату відповідача в сумі 268250,00 грн., оскільки згідно листа відповідача б/н від 30.10.2016 останній просить зарахувати вказану суму в рахунок виконання зобов’язань за іншим договором (копію листа додано до відзиву). Позивач зазначає, що вказані обставини не досліджувались при розгляді справи в суді першої інстанції, а тому вказаний лист не був предметом розгляду судом першої інстанції.

До того ж, позивач зазначає про помилковість висновків відповідача про неврахування ним оплати відповідача від 19.05.2016, від 23.05.2016 та від 25.05.2016, по 100000,00 грн. кожна, оскільки такі оплаті здійснені відповідачем 19.05.2017, 23.05.2017, та 25.05.2017, а ні в 2016 році, та враховані позивачем при розрахунку суми боргу.

Крім того, позивач зазначає про правомірність застосування у договорі нарахування процентів, згідно з статтею 536 ЦК України, та встановлення сторонами черговості погашення заборгованості, передбаченої статтею 534 ЦК України, оскільки можливість їх застосування передбачено нормами Цивільного кодексу України.

01.11.2017, у відповідності до протоколу автоматизованої зміни складу суду, у зв’язку з відпусткою судді Шевель О.В. склад судової колегії змінено на: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 розгляд справи відкладено на 23.11.2017, запропоновано відповідачу надати суду контррозрахунок суми позову; письмові пояснення щодо обставин, встановлених в ході судового засідання суду апеляційної інстанції, як-то, наявність листа ТОВ “ФГ “Шубське” від 30.10.2016 б/н, відсутність доказів проплати за спірним договором від 19.05.2016, 23.05.2016, 25.05.2016, а також стосовно усних тверджень відповідача, наданих в суді апеляційної інстанції щодо відсутності відповідальності за несвоєчасну сплату грошових коштів за поставлений товар за спірним договором, з урахуванням встановлених в ході судового засідання обставин щодо підтвердження несвоєчасної сплати за спірним договором та умов договору; позивачу -докази на підтвердження здійснення всіх відвантажень за спірним договором (п.3.5 договору) (товаро-транспортні накладні, довіреності на отримання товару); письмові пояснення щодо відсутності зарахування до основного боргу оплати від 07.06.2016 на 100000,00 грн. за спірним договором; докази на підтвердження задоволення листа ТОВ “ФГ “Шубське” від 30.10.2016 б/н щодо зарахування суми 268250,00 грн. як сплату за іншим договором (від 20.09.2016 №АГ-2/СХ).

Позивачем на виконання вимог цієї ухвали надані письмові пояснення, в яких він зазначив, що сума у розмірі 100000,00 грн. була сплачена відповідачем 07.06.2017 року, а ні 07.06.2016, як про це зазначає відповідач у скарзі. До того, до пояснень позивачем надані копії товаро-транспортних накладних за договором №АГ-135/У від 07.04.2015.

Згідно письмових пояснень відповідача, наданих 22.11.2017, останній заперечує проти існування листа від 30.10.2016 б/н про зарахування 268250,00 грн. в рахунок оплати по іншому договору, зазначає, що відповідачем такий лист не складався, позивачу не направлявся, а також вказує, що печатка проставлена у цьому листі у ФГ «Шубське» не використовується.

До того ж, грошові кошти у розмірі 300000,00 грн., сплачені 19.05.2016, 23.05.2016, 25.05.2016 безпідставно не зараховані позивачем в рахунок оплати за спірним договором, оскільки зазначені платежі враховані ним в акті звірки.

23.11.2017 відповідач надав клопотання про витребування у позивача оригіналу листа від 30.10.2016 б/н та приєднання його до матеріалів справи для проведення судової технічної експертизи.

Вказане клопотання колегія суддів відхиляє, оскільки оригінал листа вже було надано відповідачем на огляд колегією суддів у судовому засіданні 02.11.2017, про що зазначено в ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2017.

23.11.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 18.12.2017 року.

05.12.2017 від позивача надійшли пояснення, в яких він просить долучити до матеріалів справи копії видаткових та товаро-транспортних накладних від 20.09.2016, та 23.09.2016 за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016, на загальну суму 268250,00 грн., як доказ на підтвердження виконання листа від 30.10.2016 б/н та зарахування суми 268250,00 грн. в рахунок погашення зобов’язань на договором №№АГ-2/СХ від 20.09.2016. Вказані документи долучені до матеріалів справи.

07.12.2017 від відповідача надійшли пояснення, в яких він повідомив суд про звернення до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення посадовими особами ТОВ «Агро-ГСМ» кримінального правопорушення та надав копію повідомлення та відповіді. На його думку, надані документи підтверджують фальсифікацію позивачем листа від 30.10.2016 б/н.

Також відповідачем до матеріалів справи надано копію витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції ФГ «Шубське» та відтиски печаток ФГ «Шубське» та ТОВ «ФГ «Шубське».

14.12.2017 від позивача надійшли пояснення, в яких він просить долучити до матеріалів справи копію звіту ФГ «Шубське» про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств на 2016 рік №50-сг; копію звіту ФГ «Шубське» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01.12.2016 №29-сг; копію довідки б/н від 11.10.2017 року про відсутність змін в установчих, реєстраційних документах та в складі керівництва ФГ «Шубське». Вказані документи надані позивачем, в якості доказів, які підтверджують існування у відповідача печатки із зображенням «плетений шнур», якою скріплений лист від 30.10.2016 б/н.

15.12.2017 року від відповідача надійшло клопотання про надання на огляд оригіналів документів та їх повернення, в якому останній просить приєднати до матеріалів справи оригінали документів позивача, на яких проставлені печатки підприємства відповідача, як доказ існування лише таких печаток.

Колегія суддів зазначає, що вказані документи будуть повернуті відповідачу у порядку встановленому статтею 92 ГПК України, в редакції закону від 03.10.2017.

15.12.2017 відповідачем також надані письмові пояснення стосовно обставин даної справи.

15.12.2017 від відповідача також надійшло клопотання про надсилання повідомлення прокурору, у зв`язку з підробкою позивачем листа від 30.10.2016 б/н про зарахування 268250,00 грн., які були сплачені відповідачем за спірним договором, в рахунок погашення зобов`язань за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016.

Колегія суддів відхиляє таке клопотання, оскільки матеріали справи містять докази звернення засновника та директора ФГ «Шубське» ОСОБА_1 до правоохоронних органів саме з цього питання, а також відповідь на нього з боку слідчого управління ГУ Національної поліції в Харківській області від 05.10.2017 №21183/49-24/01-2017 (а.с. 46-48 т.3)

15.12.2017 від відповідача надійшло письмове клопотання про призначення у справі судової – технічної експертизи листа від 30.10.2016 б/н про зарахування 268250,00 грн., які були сплачені відповідачем за спірним договором, в рахунок погашення зобов`язань за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016. Як зазначає відповідач, вказаний лист підроблений позивачем, а тому для підтвердження даного доводу, останній просить призначити відповідну експертизу.

В судовому засіданні 18.01.2018 представник відповідача не наполягав на задоволенні заявленого клопотання про призначення судової технічної експертизи, залишив його на розсуд суду, у зв’язку з відсутністю в матеріалах справи оригіналу листа від 30.10.2016 б/н. Представник позивача заперечувала проти заявленого відповідачем клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 99 ГПК України, в редакції закону від 03.10.2017, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Тож, колегія суддів розглянувши матеріали справи, клопотання відповідача, а також оцінюючи необхідність та доцільність проведення судової технічної експертизи, з урахуванням всіх обставин даної справи в їх сукупності, відмовляє у задоволенні клопотання про проведення експертизи, оскільки обставини наведені в листі можливо встановити без спеціальних знань з наданням юридичної оцінки цього листа.

Колегія суддів зазначає, що 03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції, 15.12.2017 цей закон набрав чинності.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судовому засіданні 18.12.2017 розгляд справи відкладено на 18.01.2018, у зв’язку з набуттям 15.12.2017 чинності нової редакції ГПК України, та, у відповідності до приписів статті 207 ГПК України, з метою надання сторонам можливості заявити клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені раніше з поважних причин, для реалізації їх прав наданих приписами ГПК України в новій редакції.

18.01.2018 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомлення з матеріалами справи, у зв’язку зі зміною представника позивача та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копію постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі №922/2212/17. Зокрема, заявник зазначає, що апеляційним господарським судом про розгляді справи №922/2212/17 здійснено розрахунки заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №АГ-76/Н від 17.03.2015 та зараховано суму оплати в розмірі 14700,00 грн. як оплату за договором №АГ-76/Н від 17.03.2015. З огляду на зазначене, позивач не визнає оплату ТОВ «ФГ «Шубське» у сумі 14700,00 грн. як оплату за договором №АГ-135/У від 07.04.2015 по даній справі, та не включає відповідну суму у загальну суму оплати, здійснену ТОВ «ФГ «Шубське» за договором №АГ-135/У від 07.04.2015.

Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотань, заявлених представником позивача.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до частини 11 статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

А тому, колегія суддів, керуючись наведеними приписами процесуального законодавства, а також враховуючи достатність часу (з 18.12.2017 по 18.01.2018) для проведення заміни представника позивача та ознайомлення з матеріалами справи дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду даної справи.

Колегія суддів задовольнила клопотання позивача про долучення до матеріалів справи копії постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі №922/2212/17 та долучила вказаний документ до матеріалів справи, як такий що має значення для перевірки правильності проведення розрахунків за спірним договором.

В судовому засіданні 18.01.2018 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, навів доводи в обгрунтування апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2017, прийняти нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ “Агро-ГСМ” про стягнення з ТОВ “ФГ “Шубське” боргу в сумі 42330,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги, навела відповідні доводи, просила суд оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, що оскаржене та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

07.04.2015 між ТОВ “Агро-ГСМ” (постачальник) та ФГ “Шубське” (покупець) укладено договір поставки мінеральних добрив, пестицидів, агрохімікатів (регуляторів росту рослин) № АГ-135/У, відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язався передавати у встановлені договором строки мінеральні добрива, пестициди та агрохімікати (регулятори росту рослин), у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти Товар та сплатити за нього грошові кошти.

Згідно з умовами п. 3.1. договору, поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями на підставі письмової заявки покупця протягом двох банківських днів з моменту здійснення 100% передоплати.

Пунктом 1.3.2 договору, сторони врегулювали, що постачальник на протязі 1-го робочого дня з моменту отримання заявки, розглядає її та за можливості її виконання направляє покупцю рахунок, який той зобов`язується оплатити в порядку, передбаченому пунктом 4 договору.

Так, умовами пункту 3.3 договору передбачено право постачальника відвантажити товар покупцю до отримання 100% передоплати.

Відповідно до п. 3.4 договору умови поставки товару визначаються сторонами в додатковій угоді до договору та можуть здійснюватись на умовах FCA станція відвантаження, CPT станція отримувача, але EXW склад постачальника, відповідно правил Інкотермс 2000. Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки товару з моменту передачі його перевізнику.

Згідно з умовами п. 4.3. договору, у випадках відвантаження Товару покупцю в порядку, передбаченому п. 3.3 договору, покупець зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2-х банківський днів з моменту відвантаження товару покупцю.

Відповідно до пункту 4.6 договору, при наявності у покупця заборгованості за поставлений товар, незалежно від причин її виникнення, грошові кошти, які надходять від покупця, зараховуються в черговості, визначеної постачальником: в першу чергу – в погашення процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих у відповідності до п. 7.1 розділу 7 даного договору (колегія суддів враховує помилку в цій частині договору, допущену сторонами та визнану ними під час розгляду справи в суді, оскільки застосування процентів передбачено пунктом 7.1 договору), в другу чергу – в погашення суми наявної заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; в третю чергу – в оплату поточних зобов’язань. При цьому призначення платежу, вказане в платіжному документі, постачальником до уваги не приймається.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку поставки товару постачальником в порядку пункту 3.3 договору і неотримання оплати в порядку пункту 4.3 договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки платежу, а також 2% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що являє собою плату за користування чужими грошовими коштами (у відповідності до ст. 536 та ч. 2. ст. 625 ЦК України). Проценти сплачуються за весь період прострочення платежу.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що свої зобов'язання за вказаним договором виконав належним чином, передав у власність покупця (відповідача) товар (мінеральні добрива, пестициди, агрохімікати) на загальну суму 4389180 грн.

На підтвердження зазначеного, позивачем до матеріалів справи надані копії видаткових накладних, за період поставки товару з 07.04.2016 по 13.10.2016, а саме: від 07.04.2016р. № РН-07-04/7 на суму 142000,00грн., від 07.04.2016р. № РН-07-04/8 на суму 142000,00 грн., від 07.04.2016р. № РН-07-04/9 на суму 113600,00 грн., від 09.04.2016р. № РН-09-04/5 на суму 142000,00 грн., від 09.04.2016р. № РН-09-04/6 на суму 56800,00 грн., від 11.04.2016р. № РН-11-04/15 на суму 211000,00 грн., від 11.04.2016р. № РН-11-04/16 на суму 211000,00 грн., від 11.04.2016р. № РН-11-04/17 на суму 168800,00 грн., від 12.04.2016р. № РН-12-04/2 на суму 86000,00 грн., від 14.04.2016р. № РН-14-4/13 на суму 40380,00 грн., від 14.04.2016р. № РН-14-4/15 на суму 4560,00 грн., від 14.04.2016р. № РН-14-4/16 на суму 180120,00 грн., від 15.04.2016р. № РН-15-4/10 на суму 55020,00 грн., від 16.04.2016р. № РН-16-04/3 на суму 248400,00 грн., від 28.04.2016р. № РН-28-04/5 на суму 97710,00 грн., від 28.04.2016р. № РН-28-4/10 на суму 840420,00 грн., від 28.04.2016р. № РН-28-4/12 на суму 34250,00 грн., від 8.09.2016р. № РН-08-09/5 на суму 208000,00 грн., від 15.09.2016р. № РН-15-09/9 на суму 121200,00 грн., від 22.09.2016р. № РН-22-9/13 на суму 213920,00 грн., від 22.09.2016р. № РН-22-9/15 на суму 191000,00 грн., від 23.09.2016р. № РН-23-09/15 на суму 129880,00 грн., від 24.09.2016р. № РН-24-09/6 на суму 202000,00 грн., від 05.10.2016р. № РН-05-10/1 на суму 72000,00 грн., від 06.10.2016р. № РН-06-10/1 на суму 94000,00 грн., від 07.10.2016р. № РН-07-10/1 на суму 155100,00 грн., від 11.10.2016р. № РН-11-10/1 на суму 63400 грн., від 13.10.2016р. № РН-13-10/1 на суму 164620,00 грн. (а.с. 16-29 т.1).

Поставка за цими накладними також підтверджується товаро-транспортними накладними, копії яких надано позивачем до матеріалів справи (а.с. 126-145 та 233-257 т.2).

Відповідач товар за вищевказаними видатковими накладними отримав без зауважень та претензій, зазначений факт не оспорюється відповідачем, а тому презюмується колегією суддів.

Однак, відповідачем вартість поставленого товару в повному обсягу, та з урахуванням пунктів умов 4.6 і 7.1 договору не сплачена, що й стало підставою для звернення позивача за даним позовом.

Заперечуючи в суді першої інстанції проти позовних вимог, у відзиві на позов відповідачем зазначено про неправомірність застосування до спірних правовідносин порядку погашення суми боргу, передбаченої п. 4.6 договору та встановленої статтею 534 ЦК України, а також нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених пунктом 7.1 договору та встановлених статтею 536 ЦК України.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд встановив обставини, що підтверджують правомірність позовних вимог в повному обсязі, підставність застосування до спірних правовідносин сторонами у договорі положень статей 534, 536 ЦК України, та стягнув з відповідача заявлену позивачем суму боргу з урахуванням процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних нарахувань.

Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується із статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша та друга ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки товару відповідачу за спірним договором. Видаткові та товаро-транспортні накладні підписані уповноваженими особами сторін договору та скріплені печатками підприємств, що відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», та є належними доказами в розумінні статті 76 ГПК України, в редакції закону від 03.10.2017.

Поставка товару відбувалась без передплати, що передбачено умовами договору, за відповідною заявкою відповідача. В такому разі, строк оплати товару встановлений сторонами у договорі – протягом 2 банківських днів з моменту поставки (п.4.3 договору).

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем здійснювалась оплата за спірним договором не у відповідності до умов 4.3 договору.

Зокрема, згідно платіжного доручення №174 від 06.04.2016 відповідачем сплачено 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №195 від 11.04.2016 - 397000,00 грн., згідно платіжного доручення №227 від 15.04.2016 - 200000,00 грн., згідно платіжного доручення №243 від 19.04.2016 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №259 від 29.04.2016 - 200000,00 грн., згідно платіжного доручення №266 від 06.05.2016 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №278 від 11.05.2016 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №279 від 12.05.2016 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №293 від 17.05.2016 - 30000,00 грн., згідно платіжного доручення №296 від 19.05.2016 - 40000,00 грн., згідно платіжного доручення №298 від 20.05.2016 - 200000,00 грн., згідно платіжного доручення №322 від 27.05.2016 - 20000,00 грн., згідно платіжного доручення №527 від 08.09.2016 - 240000,00 грн., згідно платіжного доручення №529 від 08.06.2016 - 150000,00 грн., згідно платіжного доручення №547 від 12.09.2016 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №552 від 13.09.2016 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №572 від 15.09.2016 - 50000,00 грн., згідно платіжного доручення №593 від 22.09.2016 - 630000,00 грн., згідно платіжного доручення №615 від 29.09.2016 - 268250,00 грн., згідно платіжного доручення №638 від 11.10.2016 - 296000,00 грн., згідно платіжного доручення №641 від 12.10.2016 - 300000,00 грн., згідно платіжного доручення №709 від 10.11.2016 - 25000,00 грн., згідно платіжного доручення №712 від 15.11.2016 - 200000,00 грн., згідно платіжного доручення №418 від 19.05.2017 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №424 від 23.05.2017 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №432 від 25.05.2017 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №472 від 07.06.2017 - 100000,00 грн.

Вказані оплати повністю співпадають з інформацією наведеною у банківських виписках по рахунку відповідача, наданих як позивачем, так і відповідачем до матеріалів справи (а.с. 111-250 т.1, а.с. 1-68 т.2, а.с. 182-204 т.2).

Проте, згідно розрахунку позовних вимог, позивачем не враховано в рахунок погашення зобов’язань за спірним договором оплату відповідача у розмірі 268250,00 грн. за платіжним дорученням №615 від 29.09.2016. До матеріалів справи позивачем надано копію листа б/н від 30.10.2016, в якому ФГ «Шубське» просить ТОВ «Агро-ГСМ» зарахувати суму у розмірі 268250,00 грн., сплачену за платіжним дорученням №615 від 29.09.2016 за договором №АГ-135У від 07.04.2015 за мінеральні добрива як сплату за нитроамофоску 16:16:16 відповідно договору №АГ-2/СХ від 20.09.2016 (а.с. 220 т.2).

Проте, відповідач заперечує проти складання та направлення такого листа позивачу, зазначає, що печатка яка проставлена у вказаному листі на підпису керівника ФГ «Шубське» ОСОБА_1, з елементом - «плетений шнур», не є печаткою ФГ «Шубське», та ніколи не використовувалась у діяльності підприємства, тому вважає вказаний лист підробленим. На підтвердження зазначеного відповідачем до матеріалів справи надано копію витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції ФГ «Шубське» за 2016 рік (а.с. 50-64 т.2) та відтиски печаток ФГ «Шубське» та ТОВ «ФГ «Шубське», які, як зазначає відповідач, використовувались під час ведення господарської діяльності підприємства відповідача (а.с. 65 т.2).

В якості доказів зарахування вказаної суми в рахунок погашення зобов’язань за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016, позивачем до матеріалів справи надані копії видаткових та товаро-транспортних накладних від 20.09.2016, та 23.09.2016 за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016, на загальну суму 268250,00 грн.

Оцінюючи вказані докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а також їх взаємозв’язок у сукупності, колегія суддів встановила безпідставність неврахування позивачем проплати відповідачем суми у розмірі 268250,00 грн. в рахунок погашення зобов’язань за договором від 07.04.2015 №АГ-135/У, у визначенні суми заборгованості, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, в редакції закону від 03.10.2017, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Встановлені статтею 77 ГПК України правила допустимості доказів, передбачають, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 ГПК України).

З’ясовуючи обставини наведені вище, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивачу було запропоновано судом надати докази на підтвердження виконання даного листа, тобто докази які б підтверджували, що грошові кошти у розмірі 268250,00 грн., сплачені відповідачем за платіжним дорученням №615 від 29.09.2016 дійсно зараховані позивачем як погашення заборгованості за іншим договором, як-то, акти звірки за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016, підписані сторонами без зауважень, розпорядчі документи керівництва щодо виконання даного листа, первинні бухгалтерські документи тощо.

Проте, надані позивачем копії видаткових та товаро-транспортних накладних від 20.09.2016, та 23.09.2016 за договором №АГ-2/СХ від 20.09.2016, на загальну суму 268250,00 грн. відображають лише поставку позивачем товару за договором №АГ/2-СХ на таку ж суму, та відповідно отримання його відповідачем.

Тому, колегія суддів не вважає надані позивачем копії вказаних документів належними доказами, які б достеменно підтверджували зарахування позивачем суми 268250,00 грн. в погашення зобов’язань відповідача за договором №АГ-2/СХ.

Інших доказів в підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи не надано.

Надані відповідачем, в якості заперечень щодо даного листа, відтиски печатки ФГ «Шубське» та ТОВ «ФГ «Шубське» також не є достовірним доказом існування у ФГ «Шубське» та ТОВ «ФГ «Шубське» тільки цих печаток.

Колегія суддів зауважує, що згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 12.07.2017 здійснено перетворення ФГ «Шубське» на правонаступника - ТОВ «ФГ «Шубське». Тобто з 12.07.2017 ФГ «Шубське» припинило свою діяльність.

При цьому, суд зазначає, що законодавством України не передбачений загальний порядок знищення печаток і штампів, а також не зазначено будь-яких вимог щодо проведення їх знищення. Тому, суб’єкт господарювання, здійснюючи належним чином свою господарську діяльність повинен сам визначити порядок їх знищення, та складання відповідних розпорядчих документів. Такі документи відповідачем суду не надавались.

Отже, надані до матеріалів справи зразки оригіналів відтисків печаток відразу і ФГ «Шубське» і ТОВ «ФГ «Шубське» на одному аркуші, не є допустимим та достовірним доказом використання у своїй діяльності ФГ «Шубське» тільки тих печаток, що наведені на аркуші, оскільки печатки ФГ «Шубське» мали бути знищені до 12.07.2017 року, що ставить під сумнів належність відтисків печатки ФГ «Шубське» наведених відповідачем, а також викликає сумнів та занепокоєння щодо існування до цього часу у ТОВ «ФГ «Шубське» печаток двох осіб підприємництва (і ФГ «Шубське» і ТОВ «ФГ «Шубське»). До того ж, в матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтвердили існування у ФГ «Шубське» тільки цих печаток.

Відповідно до положень розділу 3 наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом. На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток. Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

З усних пояснень представника відповідача наданих в суді апеляційної інстанції, на підприємстві ФГ «Шубське» діловодство належним чином не здійснювалось, інструкція з діловодства не приймалась.

Разом з тим, колегія суддів також не приймає до уваги копії звітів відповідача (а.с. 69-89 т.3), наданих позивачем, на яких проставлена нібито печатка відповідача з елементом – «плетений шнур» щодо існування якої заперечує відповідач, оскільки оригіналів вказаних документів суду не надано, і позивач не клопотав перед судом щодо їх витребування. А враховуючи, що це документи суто господарської діяльності відповідача, які щороку повинні надаватись останнім територіальному управлінню статистики, у колегії суддів виникає сумнів щодо їх походження та джерела існування у позивача.

У відповідності до статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надаючи оцінку доказам наданим відповідачем на підтвердження відсутності реєстрації листа від 30.10.2016 у Журналі вихідної кореспонденції та печатки, якою скріплений підпис на цьому листі, колегія суддів дійшла висновку про недостатність доказів для призначення судової технічної експертизи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відтиски печаток ФГ «Шубське» проставлені на документах ФГ «Шубське», які містяться в матеріалах даної справи та відтиск печатки проставленої у листі б/н від 30.10.2016, копію якого надано позивачем, є різними навіть при візуальному огляді. Для встановлення цього факту не потрібні спеціальні знання та проведення відповідної експертизи, як про це наполягав відповідач.

Не є достатніми і докази, надані позивачем на підтвердження наявності листа від 30.10.2016, що був підставою для неврахування суми 268250,00 грн. в оплату по договору №АГ-135/У від 07.04.2015.

Тож, враховуючи, що позивачем не надано доказів виконання листа від 30.10.2016 року б/н про зарахування проплати відповідача у розмірі 268250,00 грн., сплачених на виконання умов спірного договору в рахунок погашення зобов’язань на договором від 20.09.2016 №АГ-2/СХ, колегія суддів не враховує даний лист як доказ у даній справі.

Тому, колегія суддів зазначає, що при розрахунку суми боргу повинно бути врахована проплата відповідача у розмірі 268250,00 грн. за платіжним дорученням №615 від 29.09.2016 сплачених на виконання умов спірного договору.

Що стосується тверджень відповідача щодо неврахування позивачем суми у розмірі 300000,00 грн., сплачені відповідачем 19.05.2016, 23.05.2016, 25.05.2016 в рахунок оплати за спірним договором, а також платіж від 07.06.2017 року на суму 100000,00 грн., оскільки зазначені платежі враховані ним в акті звірки, колегія суддів зазначає вважає такі висновки відповідача помилковими.

Так, згідно платіжних доручень, наданих відповідачем до матеріалів справи, як доказ проведених оплат за спірним договором, згідно платіжного доручення №296 від 19.05.2016 відповідачем сплачено 40000,00 грн. Однак, згідно платіжного доручення №418 від 19.05.2017 відповідачем сплачено 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №424 від 23.05.2017 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №432 від 25.05.2017 - 100000,00 грн., згідно платіжного доручення №472 від 07.06.2017 - 100000,00 грн.

Тобто вказані платежі проведені відповідачем у 2017 році та, згідно матеріалів справи, враховані позивачем при розрахунку суми боргу.

Що стосуються тверджень відповідача стосовно його заборгованості перед позивачем у розмірі 42330,00 грн. за спірним договором, яка підтверджується актом зірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 26.07.2017, колегія суддів також не вважає їх підставними.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" надано визначення первинному документу, яким є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Чинним законодавством не надано акту звірки взаєморозрахунків юридичної сили первинного документу в розумінні ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін мають підтверджуватись саме первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Тому колегія суддів не приймає акт звірки як доказ, який підтверджує певну суму заборгованості та може бути підставою для стягнення цієї суми.

Щодо позиції позивача наведеної у клопотанні від 18.01.2018 року про неврахування суми 14700,00 грн., як оплату за договором №АГ-135/У від 07.04.2015, про що, на думку позивача встановлено у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі №922/2212/17, колегія суддів зазначає, що оплата цієї суми здійснена 01.04.2016, тобто до початку спірного періоду, визначеного позивачем у позові, а тому розгляд цього питання виходить за межі позовних вимог, та не може прийматись судом при розгляді даної справи.

Нормами ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до обставин даної справи та умов спірного договору, відповідач повинен був здійснювати оплату за отриманий товар протягом 2-х банківських днів з моменту поставки.

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач порушував строки оплати передбачені договором.

Як вже зазначалось, умовами пункту 4.6 договору за прострочення виконання грошового зобов’язання передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2% за кожен день прострочки за весь період прострочення (ст. 536 ЦК України).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача щодо незаконності застосування приписів статті 536 ЦК України до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Вказана норма не протирічить характеру спірних правовідносин, оскільки приписами частини третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини першої ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Тому, застосування процентів за користування чужими грошовими коштами прямо передбачено спеціальними нормами законодавства, що регулюють купівлю-продаж (поставку).

Крім того, колегія суддів також вважає правомірним порядок зарахування позивачем сум в погашення заборгованості у відповідності до пункту 7.1 договору та статті 534 ЦК України.

Як зазначалось, за умовами договору при наявності у покупця заборгованості за поставлений товар, незалежно від причин її виникнення, грошові кошти, які надходять від покупця, зараховуються в черговості, визначеної постачальником: в першу чергу – в погашення процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих у відповідності до п. 7.1 розділу 7 даного договору, в другу чергу – в погашення суми наявної заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; в третю чергу – в оплату поточних зобов’язань. При цьому призначення платежу, вказане в платіжному документі, постачальником до уваги не приймається.

Відповідно до статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, положення ст. 534 ЦК України носять диспозитивний характер, що передбачає можливість змінити встановлену вказаною нормою черговість погашення вимог кредитора. Якщо сторони у договорі узгодили відповідну послідовність погашення вимог, то застосуванню підлягають саме умови укладеного договору, які мають перевагу над нормами ЦК України.

Так, згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідач самостійно уклав спірний договір, погодився з умовами щодо оплати товару, які вказані в договорі, та обсягом відповідальності у випадку порушення цих умов.

Оскільки відповідачем було проведено оплату товару з порушенням строку, встановленого п. 4.3 договору, позивачем було самостійно зараховано частину оплати вартості поставленого товару в рахунок погашення процентів за користування чужими грошовими коштами, що з огляду на умови договору є правомірним.

Доказів повної оплати вартості поставленого у спірний період товару на дату прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу з оплати поставленого товару за спірний період шляхом надання належних доказів не спростував.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів, здійснивши самостійно розрахунок суми позовних вимог, з урахуванням проплати відповідача у розмірі 268250,00грн., здійсненої 29.09.2016 за платіжним дорученням №615, враховуючи умови даного договору, які суд апеляційної інстанцій визнав законними, в частині пунктів 4.6 та 7.1 договору, а також з урахуванням погашення відповідачем заборгованості з порушенням строків, передбачених договором, що також встановлено судом при розгляді даної справи, дійшла висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 444766,89 грн. основної заборгованості.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у зв’язку з простроченням відповідачем оплати товару, враховуючи періоди початку виникнення прострочення оплати товару за накладними в межах заявлених позовних вимог та врахувавши дати усіх здійснених відповідачем оплат, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 91559,66 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Вказані розрахунки здійснені судом апеляційної інстанції з урахуванням строків поставки позивачем товару і оплат відповідача, шляхом нарахування на суму заборгованості спочатку суму процентів за користування чужими грошовими коштами, які позивачем обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ, визначеної на відповідні періоди, зарахування суми процентів в рахунок погашення боргу, а суму, що залишилась із здійсненої відповідачем проплати шляхом зарахування до суми основного боргу.

Розрахунки здійснено колегією суддів в межах строків визначених позивачем, тобто з урахуванням визначеного позивачем періоду поставок за спірним договором - з 07.04.2016 по 13.10.2016, та проплат відповідача за спірним договором, вказаних позивачем, - з 06.04.2016 по 07.06.2017, та враховуючи кінцеву дату, визначену позивачем у розрахунку – 27.06.2017 при нарахуванні процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р., відповідно до якого індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов’язань зі сплати вартості поставленого товару підтверджується матеріалами справи. Відповідно, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період на встановлений розмір заборгованості, колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 70389,66 грн.

Таким чином, судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовані обставини, що мали значення для розгляду даної справи, зокрема, щодо безпідставного неврахування позивачем проплати відповідача у розмірі 268250,00 грн. в рахунок погашення за спірним договором.

Зазначене є підставою для зміни рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2017 на підставі п. 1 ч.1 статті 277 ГПК України.

У зв’язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерського господарства «Шубське» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову та подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.1 ч.1 ст. 277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ «Шубське» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2017 у справі № 922/2213/17 змінити.

Викласти абзаци 1, 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ «Шубське» (62122, Харківська область, Богодухівський район, село Шуби, вул. Центральна, буд. 20, код 34073367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-ГСМ» (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 13 оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669) – 444766,89 грн. основного боргу; 70389,66 грн. інфляційних нарахувань; 91559,66 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 9100,74 грн. судового збору».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-ГСМ» (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 13 оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ «Шубське» (62122, Харківська область, Богодухівський район, село Шуби, вул. Центральна, буд. 20, код 34073367) 5245,93 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20-ти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23.01.18

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Пуль О.А.